1966
Собівартість на межі
2011 рік чітко виявив одну з головних тенденцій сучасного сталевого ринку. А саме: успішні продажі металопродукції усе більше визначаються не рівнем попиту як такого, а показниками конкретних виробничих витрат - зокрема, і величиною собівартості сталі - в цілому. Це ставить перед металургами досить термінові завдання щодо зниження ресурсоємкості виробництва і впровадження енергозберігаючих технологій.
Виступаючи на квітневій конференції "Сталь і сировина з СНД на світових ринках", директор ДП "Укрпромзовнішекспертиза"(УПЕ) Володимир Власюк навів такі дані. В останні 8 років середні показники собівартості виробництва чавуну і сирої сталі в світі зросли в 3,5-4 рази. Для чавуну збільшення стартувало з 116 дол./тонн у 2003 до 486 дол./тонн у I кварталі поточного року, для сталі - з 161 дол./тонн (2003) до 567 дол./тонн (січень-березень 2011).
На тлі цих показників чорна металургія України виглядає не кращим чином. За оцінками УПЕ, торік собівартість української квадратної заготовки, що випускається на неінтегрованих підприємствах, зросла порівняно з 2009 роком на 138 дол./тонн, досягнувши 465 дол./тонн. Прогноз на 2011 - даний показник в середньому по року підніметься ще на 105 дол./тонн до рівня 571 дол./тонн сталі. В УПЕ такий сценарій зростання собівартості нашої сталі пояснюють збільшенням цін на основну сировину: ЗРС, коксівного вугілля і лом чорних металів.
Не можна сказати, що попередні роки в плані вартості сировини були сприятливими як для українських металургів, так і для всіх метвиробників світу. За даними УПЕ, з 1998 по II квартал 2011 року ціна ЗРС в світі зросла в 10 разів - 18,3 до 183,5 дол./тонн на умовах FOB (на прикладі продажів руди з вмістом заліза 66% з Бразилії на азіатський ринок). Кратне дорожчання відмічене і щодо коксівного вугілля, яке в той же період збільшилося в ціні з 50,9 до 328 дол./тонн, або майже в 6,5 разу (при FOB-поставках з Австралії до Азії).
Вказане зростання було зумовлене підвищеним попитом на металургійну сировину в докризовий період, коли стрімко розвивалися металоспоживання і, відповідно, виробництво сталі. Це призвело до істотного дорожчання напівфабрикатів і прокату. А виробники сировини відреагували вже своїм підвищенням ціни на продукцію, що відпускається ними металургам.
Сьогодні ж ситуація дещо інша. Сталевий попит на посткризових ринках немало зумовлений волатильністю. До того ж політичні проблеми на Близькому Сході і Північній Африці (один з основних світових регіонів збуту сталі) зовсім не додають стабільності в продажах металопродукції. І у випадку зі зростанням цін на сировину основним чинником успішного металозбуту стає можливість ефективно управляти собівартістю сталі, що виробляється. З тим, щоб забезпечити собі певний резерв цінової конкурентоспроможності.
"А ось з останнім справи у наших металургів йдуть зараз не особливо добре", - говорить В'ячеслав Попов, заступник керівника департаменту з питань металургійного комплексу "Держзовнішінформ" (ДЗІ). За розрахунками цього Центру, станом на квітень-2011 приблизна собівартість української товарної сталі (квадратної заготовки) в середньому складала 580 дол./тонн; хоча в підприємств, інтегрованих в гірничо-металургійні групи, вона має бути меншою. Для порівняння: в середині весни минулого року даний показник дорівнював приблизно 450 дол./тонн.
Зростання собівартості тонни заготовки в межах 130-140 дол. протягом року В.Попов також пояснює збільшенням витрат метпідприємств на сировину і енергоносії і зростанням транспортних тарифів. За оцінками ДЗІ, вартість основних видів металургійної сировини всередині України за рік помітно зросла. Так, якщо в торішньому квітні ЗРС пропонувалася українським метзаводам по 85-88 дол./тонн, то сьогодні її вартість рівна 130-140 дол./тонн. Аналогічна картина спостерігається і щодо інших матеріалів. Кокс на внутрішньому ринку в звітний період подорожчав з 290-310 до 325-345 дол./тонн, металобрухт - з 250-260 до 343-347 дол./тонн.
"Природно, в таких умовах собівартість сталі не могла не зрости. І на сьогодні цей показник стає визначальним для наших метпідприємств в плані цінової конкуренції на зовнішніх ринках. Адже при ціні квадратної заготовки 600 дол./тонн особливо і не зіграєш на пониження. Нинішня невисока маржа в 10-20 дол./тонн цього зробити просто не дозволить", - переконаний представник ДЗІ.
Зі свого боку, в УПЕ підкреслюють, що собівартість сталевої продукції, що зросла, в сукупності з наявністю в світі надлишкових потужностей з її виробництва стає визначальним чинником в грі на металоринках. Так, якщо в докризовому 2007 році глобальний рівень завантаження метпотужностей становив 83,1%, то сьогодні даний показник, без врахування КНР, дорівнює 75,3%. (За даними WSA, в минулому місяці завантаження метпотужностей в світі склало 81,9%, знизившись порівняно з лютим на 1,1%, але збільшившись проти березня-2010 на 2,5% - прим. автора). А собівартість сталі за той же період зросла більш ніж в 1,5 разу, перевищивши навіть рівень 2007-2008 років. Це при тому, що ціни на сталь так і не досягли докризових показників. Іншими словами, триває послідовний процес зменшення операційної маржі на продукцію метпідприємств.
Звичайно, не можна говорити, що збільшена собівартість давить на позиції виключно металургійної України. У наших основних конкурентів ці обставини також наявні. За оцінками ДЗІ, в Росії собівартість сталі зараз становить близько 530 дол./тонн, у Китаї - 530-540, в Туреччині і Бразилії - ті ж 580-590 дол./тонн. Але в мінус нашим металургам можна поставити все ще досить високі витратні показники у сфері споживання матеріалів і енергоносіїв.
Мається на увазі наявність у вітчизняній чорній металургії значної частки (порівняно з металургійною рештою світу) мартенівських потужностей з виплавки сталі, сильно зав'язаних на споживанні природного газу, що постійно дорожчає. Та і впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій і устаткування на українських метпідприємствах останніми роками особливо активним назвати не можна. В першу чергу це стосується освоєння безперервного розливання сталі і вдування пиловугільного палива в доменні печі.
Експерти відзначають, що в подібній ситуації дещо більше поле для маневру мають в своєму розпорядженні ті українські метзаводи і комбінати, які інтегровані в бізнес-групи, що володіють виробництвами ЗРС. Вертикальна інтеграція відкриває немало можливостей у формуванні прийнятної собівартості.
Головний тренд, втім, залишається таким же - без технічних і технологічних заходів щодо зниження витрат нашим металургам все важче буде конкурувати на зовнішніх ринках. Причому вже не від року до року, а від кварталу до місяця. Адже відносна структура собівартості української сталі що два роки тому, що сьогодні залишається колишньою. Чільне місце в ній як і раніше займають витрати на залізняк (близько 23% в 2009 році і прогнозні 28,5% за підсумками 2011; розрахунок на підставі даних УПЕ), коксівне вугілля (14,4 і 21,5%), металобрухт (9,8 і 14,7%).
Ну а простим зниженням цін помітно підвищити продажі української сталі навряд чи вдасться вже і в недалекій перспективі. Все та ж собівартість не дозволить, стверджують експерти. "Я не думаю, що даний показник стосовно української сталі може якось знизитися до кінця поточного року.
Швидше, навпаки. Скажімо, тарифи на електроенергію для промислових споживачів останнім часом послідовно зростають на 4% на місяць, розцінки на транспортні послуги - в межах 2,2%. Що стосується металургійної сировини, то якихось передумов до глобального падіння цін в цьому секторі не видно. Навпаки, можна передбачати, що сировина ще і подорожчає в поточному році. З врахуванням цього, вважаю, що до завершення 2011 року собівартість української сталі, як мінімум, залишиться на нинішньому рівні. А то і підросте", - підкреслює В.Попов.
І резюмує: основну увагу нашим металургам сьогодні варто приділяти перш за все оптимізації витратної частини при виробництві металопродукції. А інших резервів конкурентоспроможності, по суті, вже не залишається.
Сергій Кукін
За матеріалами: МінПром
Поділитися новиною
