Газпром" - РУЕ: дволикий Янус газового світу


Газпром" - РУЕ: дволикий Янус газового світу

У нечисленних висловлюваннях офіційних осіб України з актуальної тематики відносин "РосУкрЕнерго" - НАК "Нафтогаз України" у контексті рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма фігурою юридичного та політичного замовчування є "Газпром", хоча загальновідомо, що російський монополіст - співзасновник РУЕ. Визначення реальної ролі ВАТ "Газпром" дуже важливе з точки зору вирішення "стокгольмської дилеми" України - "платити чи не платити". Центром НОМОС у рамках дослідницького проекту "Асоціації "ЕнергоТранспарентність" були проаналізовані деякі юридичні та фінансові аспекти діяльності тандема "Газпром" - РУЕ. Вважаємо, це буде цікаво для читачів "Дзеркала тижня".

Чому важлива роль "Газпрому" у відносинах із РУЕ?

У січні 2007 року співдиректор "РосУкрЕнерго" і водночас член правління "Газпрому" Костянтин Чуйченко у своєму публічному інтерв’ю дав вичерпно чітке позиціонування в тандемі РУЕ - "Газпром". "Історично в Україну поставляли газ посередники, до яких "Газпром" не мав жодного стосунку. Отож я наголошую, що RUE для "Газпрому" не посередник, а дочірня трейдерська компанія", - живописав юрист за освітою, нині помічник президента РФ і начальник його контрольного управління. Не менш цікава в цьому самому інтерв’ю і заява, що Centragas (тобто Фірташ із Фурсіним) володіє 49,9% "РосУкрЕнерго".

Не остання за важливістю людина для РУЕ Вольфганг Путчек дав дуже схожу характеристику РУЕ для британської неурядової організації Global Witness ще в 2006 році: "РосУкрЕнерго" не була транзитною компанією, подібно Eural Trans Gas… "Газпром" є контрольною силою в "РосУкрЕнерго"…"

Тема взаємовідносин між "Газпромом" і РУЕ досить важлива та актуальна. Зокрема, правомірність чи неправомірність переходу до "Нафтогазу України" права власності на 11 млрд. кубометрів газу залежить від того, якою мірою "Газпром" контролював РУЕ. Якщо "Газпром" здійснював повний ефективний контроль над РУЕ, уже сама по собі згода "Газпрому" на перехід до "Нафтогазу" права власності на 11 млрд. кубометрів може свідчити на користь правомірності заміни власника газу. У цьому разі можна було б констатувати наявність у "Газпрому" як материнської компанії, що ефективно контролює РУЕ, зобов’язання розпочати заходи для юридичного оформлення формальностей, необхідних для фіксації переходу права власності на газ до "Нафтогазу".

Тут важливо зазначити, що "Нафтогаз" не приховував свого наміру придбати 11 млрд. кубометрів саме у власність. Зокрема, про "перехід права власності до НАК на газ, який перебуває в підземних газових сховищах ДП "Укртрансгаз" та який належить РУЕ, в обсязі до 11 млрд. м куб." прямо йдеться в пункті 4.2 Договору уступки між "Нафтогазом" і "Газпромом" від 20.01.2009 року. У рішенні Стокгольмського арбітражу від 08.06.2010 року також констатовано, що "преамбула Договору уступки… передбачала, що "Нафтогаз" висловив бажання набути права власності на 11 млрд. м куб. газу".

Іншими словами, "Газпрому" було добре відомо про намір "Нафтогазу" одержати 11 млрд. кубометрів газу саме у власність, а також про те, що господарські договори від 20 січня 2009 року укладалися "Нафтогазом" не інакше як із метою одержати газ у свою власність. Тому, уклавши з "Нафтогазом" договір уступки від 20.01.2009 року, а також два договори купівлі-продажу газу від того самого числа (їхні копії опубліковані на сайті "ДТ", №19 від 22 травня 2010 року), "Газпром" погодився з такими планами "Нафтогазу" і підтримав його в цьому. У такому разі укладання між "Газпромом" і "Нафтогазом" 20 січня 2009 року двох договорів купівлі-продажу (продаж "Газпрому" із боку "Нафтогазу" 11 млрд. кубометрів газу та його наступної купівлі НАКом того самого дня, що, на перший погляд, є досить дивною господарською операцією) може розглядатися як виконання "Газпромом" у ролі материнської компанії, яка ефективно контролює РУЕ, зобов’язань із дотримання формальностей, що дозволяють юридично оформити перехід до "Нафтогазу" права власності на 11 млрд. кубометрів газу без участі РУЕ.

Звісно, вищевикладене є припущенням, яке базується на загальновідомих фактах. Проте навіть таке припущення свідчить про ряд принципово важливих речей.

1. Висновок Стокгольмського арбітражу з питання про те, чи правомірно 11 млрд. кубометрів газу були оформлені у власність "Нафтогазу", значною мірою залежав від розгляду судом аспектів взаємовідносин не тільки між "Нафтогазом" і РУЕ з цього питання, а й між "Нафтогазом" і "Газпромом", а також між "Газпромом" і РУЕ. Як відомо, документи і свідчення, які розкривають зазначені аспекти, були відкликані з арбітражу за рішенням української сторони. Однак ці документи можуть бути взяті до уваги українським судом при розгляді питання про видачу дозволу на виконання (тобто питання про "легалізацію") рішення Стокгольмського арбітражу на території України.

2. Без юридичної оцінки дій "Газпрому" видається неможливим розслідувати належним чином порушені в Україні кримінальні справи, що стосуються, як стверджується, розкрадань і зловживань стосовно 11 млрд. кубометрів газу. А це, у свою чергу, вимагає проведення низки процесуальних дій стосовно посадових осіб російської сторони, які брали участь у підготовці та реалізації договору уступки і договорів купівлі-продажу від 20.01.2009 року. За наявності, звичайно, бажання встановити об’єктивну істину в рамках відповідних кримінальних справ.

3. Якщо "Газпром" як співзасновник, котрий ефективно контролює РУЕ, мав забезпечити перехід до "Нафтогазу" права власності на 11 млрд. кубометрів газу, а в результаті все вилилося в рішення Стокгольмського арбітражу про повернення цього газу на користь РУЕ, то виникає запитання - чи виконав "Газпром" свої зобов’язання перед "Нафтогазом"? І якщо не виконав, то чому? І чи може таке невиконання розглядатися через призму кримінального права як шахрайство? Не слід забувати, що повернення газу на користь РУЕ більш ніж вигідне "Газпрому" як акціонеру РУЕ! Дані питання - до правоохоронних органів України, якщо, звичайно, вони діють як ПРАВОохоронні, а не РУЕохоронні органи.

4. Заслуговує на увагу й те, що 11 млрд. кубометрів природного газу, на які "Нафтогаз" оформив право власності, перебували в підземних газосховищах України в режимі "транзит" і, як стверджувалося, призначалися для подальшого експорту в країни Євросоюзу. Як запевняла свого часу РУЕ, такий експорт призначався для покриття збитків від поставок газу в Україну за цінами нижчими від європейських. Про те, наскільки таке пояснення переконливе, трохи нижче. Поки ж важливо звернути увагу на те, що при зміні схеми поставок газу в Україну та підписанні 4 січня 2006 року Угоди про врегулювання відносин у газовій сфері, у намір трьох задіяних сторін ("Газпрому", "Нафтогазу" і РУЕ) входило встановлення функціональної залежності між правом РУЕ експортувати до 15 млрд. кубометрів газу в країни ЄС і обов’язком РУЕ забезпечити газовий баланс України за прийнятними цінами. Іншими словами, РУЕ одержувала газ від "Газпрому" для експорту в ЄС за умови забезпечення нею газового балансу України.

За поясненнями РУЕ, частина прибутку від європейського експорту призначалася для покриття збитковості українських поставок. Як висловився в січні 2009 року один із бенефіціаріїв "РосУкрЕнерго" Дмитро Фірташ: "Я задовольнив одночасно всіх: я нагодував Україну, я нагодував "Газпром", а за все весілля заплатила Європа". Тому коли із січня 2009 року РУЕ була виключена зі схеми поставок газу в Україну, виникає запитання - чи могла РУЕ одержати в 2009 році вигоду від експорту в ЄС природного газу, який був поставлений "Газпромом" для цілей підтримання газового балансу України? Чи зберегла РУЕ право на експорт природного газу в ЄС, переставши бути постачальником природного газу в Україну, з огляду на згадану вище функціональну залежність між експортом у ЄС та забезпеченням газового балансу України? У цьому контексті невеличкий, але важливий додатковий нюанс: відповідно до угоди від 4 січня 2006 року, РУЕ мала право експортувати газ у ЄС за спільними з "Газекспортом" програмами. Тому важливо з’ясувати, чи були узгоджені на 2009 рік програми спільного експорту газу між Групою "Газпром" і "РосУкрЕнерго", без яких РУЕ не могла експортувати газ. Це питання, до речі, актуальне й для ситуації, якщо НАК поверне РУЕ частину чи весь обсяг газу за рішенням Стокгольмського арбітражу. Експортувати цей газ без згоди "Газпрому", який, серед іншого, де-факто контролює вихідні газовимірювальні станції України, РУЕ не зможе.

Наскільки "Газпром" контролює "РосУкрЕнерго"? Питання про ступінь контролю "Газпрому" над РУЕ Стокгольмським арбітражем предметно не аналізувалося. У своєму рішенні арбітраж обмежився однією лише констатацією того, що "РУЕ є спільним підприємством, в якому Групі "Газпром" і компанії "Центрагаз Холдинг АГ" належить по 50% акцій". Проте ніщо не заважає досліджувати це важливе питання з власної ініціативи як українським правоохоронним органам, так і українським судам при розгляді питання про легалізацію в Україні рішення Стокгольмського арбітражу. Вони так чи інакше мають досліджувати всі обставини, що стосуються переоформлення права власності на 11 млрд. кубометрів газу. Зі свого боку, хотілося б звернути увагу на ряд фактів, які свідчать, на наш погляд, про те, що ступінь контролю "Газпрому" над "РосУкрЕнерго" перевершує той, який має акціонер, котрий володіє 50%.

1. Відповідно до даних зведеної фінансової (бухгалтерської) звітності ВАТ "Газпром" за 2005 рік, у жовтні "Газпром" видав поручництво РУЕ під забезпечення кредиту АБ "Газпромбанк" у сумі 672 млн. дол. із терміном погашення в червні 2007-го і відсотковою ставкою 10%. Станом на 31 грудня 2005 року непогашений залишок заборгованості за цим кредитом, на який поширювалися поручництва Групи "Газпром", становив 366 млн. дол. Як зазначено в зведеній фінансовій (бухгалтерській) звітності ВАТ "Газпром" за 2006 рік, РУЕ в 2006 році виконала свої зобов’язання за зазначеним кредитним договором із АБ "Газпромбанк", а зобов’язання "Газпрому" за договором поручництва були припинені.

Зазначений факт примітний як мінімум з двох причин.

По-перше, це красномовне свідчення того, завдяки кому РУЕ взагалі з’явилася на світ. Зазначений кредит на дуже немаленьку суму потрібен був для "запуску" діяльності РУЕ - початкового формування оборотного капіталу. Як бачимо, надала цей капітал Група "Газпром" і сама ж собі прогарантувала його повернення.

По-друге, відповідно до усталеної практики, поручництва на такі суми й у таких випадках видаються, як правило, щодо тих компаній, які поручитель ефективно контролює, тобто відносно яких поручитель виступає материнською структурою. В іншому разі існує високий ризик безповоротної втрати грошей. Також існує інформація про те, що й у 2007-2008 роках РУЕ кредитувалася "Газпромбанком".

2. Компанію "РосУкрЕнерго" як одне з найбільших залежних товариств, що входять до складу Групи "Газпром", вказували в зведеній фінансовій (бухгалтерській) звітності Групи "Газпром" за 2005-2008 роки. У цій звітності, серед іншого, розкривалася інформація щодо операцій Групи "Газпром" із РУЕ як із однією з афілійованих (пов’язаних) осіб відповідно до Положення з бухобліку (ПБО) 11/2000 "Інформація про афілійованих осіб" і відповідно до ПБО 11/2008 "Інформація про пов’язані сторони". При цьому застосування зазначених ПБО до РУЕ означає, що "Газпром" розглядав її як компанію, котру він має можливість контролювати або впливати на неї під час прийняття рішень із питань господарсько-економічної діяльності.

3. На офіційному сайті РУЕ опубліковані документи під назвою "Фінансові показники 2006" і "Фінансові показники 2007". Опустимо той факт, що РУЕ жодного разу так і не опублікувала своєї аудированої звітності. Обмежилася лише публікацією фінансових показників обсягом аж півтори сторінки кожна (!), де зазначено, що вони підтверджені аудитором, але при цьому саме підтвердження аудитора не опубліковане(!). Примітним є той факт, що у виносках до зазначених документів РУЕ прямо зазначено, що "дані фінансові показники надані для консолідації в річний звіт ВАТ "Газпром". При цьому відповідно до міжнародних стандартів фінансової звітності показники РУЕ можуть бути консолідовані в звітність "Газпрому" тільки в тому разі, якщо "Газпром" здійснює повний і ефективний контроль над компанією. Цей приклад може свідчити про те, що сама РУЕ вважала, що "Газпром" її ефективно контролює.

4. Загальновідомо, що роль РУЕ в торгівлі газом між РФ і Україною була окреслена в Угоді про врегулювання відносин у газовій сфері від 4 січня 2006 року. Підписали цю угоду три сторони - "Нафтогаз", "Газпром" і "РосУкрЕнерго". Надалі роль РУЕ було відкориговано Угодою про розвиток відносин у газовій сфері від 12 березня 2008 року. Що примітно, останню угоду підписали тільки дві сторони - "Нафтогаз" і "Газпром". Однак у ній містилися положення, які передбачають зобов’язання РУЕ. Наприклад пункт 1: "Rosukrenergo AG або "Газпром" продає з 1 січня по 31 грудня 2008 року "Нафтогазу" природний газ…" І це не кажучи вже про те, що "Нафтогаз" (не інакше як на настійну вимогу "Газпрому") взяв на себе низку зобов’язань щодо РУЕ. Наприклад пункт 7: "Нафтогаз" зобов’язується забезпечити Rosukrenergo AG відбір і транзит обсягів центральноазіатського газу.

Таким чином, усе дуже схоже на те, що "Газпром домовлявся на початку 2008 року з "Нафтогазом" у тому числі й від імені РУЕ, яка не протестувала проти цього, а навпаки, виконала всі домовленості, досягнуті "Газпромом" щодо її зобов’язань (контракт на поставку природного газу в Україну в 2008 році був укладений між "Нафтогазом" і РУЕ за умов, передбачених пунктом 1 угоди від 12.03.2008 року). Красномовне також й інше положення пункту 7 угоди від 12.03.2008 року, відповідно до якого "Нафтогаз" зобов’язаний надати "Газпрому" підтвердження обсягів природного газу, що зберігається в ПСГ України, який належить компанії РУЕ. Все це свідчить про те, що "Газпром" поводиться як повноправний хазяїн РУЕ, піклується про її майно, як про своє власне, виступає від її імені, і "РосУкрЕнерго" проти цього не заперечує! Але ж така поведінка - юридично зобов’язує.

5. Ще один прецедент - жовтнева 2008 року Угода про принципи довгострокового співробітництва в газовій сфері. У зазначеній угоді, підписаній на двосторонньому рівні між "Нафтогазом" і "Газпромом" без участі РУЕ, передбачався вихід з угоди від 04.01.2006, а також переведення на "Газпром" заборгованості "Нафтогазу" перед РУЕ за поставлений газ. Здійснення таких дій без участі та згоди "РосУкрЕнерго" юридично неможливе, якщо тільки не розглядати "Газпром" і РУЕ як одне ціле. Таким чином, у цьому разі "Газпром" знову поводиться як особа, котра має повний контроль над РУЕ, а вона й не заперечує проти цього.

6. Слід також звернути увагу на технічні угоди між НАК "Нафтогаз України" і ВАТ "Газпром", де можна побачити чимало цікавого. Наприклад, якщо взяти "Технічну угоду між ВАТ "Газпром" і НАК "Нафтогаз України" про умови здавання-приймання природного газу на прикордонних ГВС для транзиту його через територію України, а також передачі його споживачам України в 2008 році", то в цьому двосторонньому документі фігурує газ РУЕ, а стаття 9 чітко фіксує: "Нинішня технічна угода поширюється на Контракти, за якими здійснюється транзит, передача і зберігання природного газу, а саме:

- контракти між НАК "Нафтогаз України" і Компанією RosUkrEnergo AG №5-ТРК купівлі-продажу природного газу від 29 липня 2004 року, №14/935-1/04 купівлі-продажу природного газу в 2005-2028 роках від 29 липня 2004 року, №14/935-2/04 про обсяги та умови транзиту природного газу через територію України в 2005-2030 роках від 29 липня 2004 року, №14/935-3/04 про обсяги та умови закачування природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбір і транспортування в 2005-2030 роках від 29 липня 2030 року, № б/н купівлі-продажу природного газу від 6 березня 2008 року, №14/198/08 купівлі-продажу природного газу від 14 березня 2008 року;

- контракт купівлі-продажу природного газу у 2006-2010 роках між ЗАТ "Укргаз-Енерго" і компанією RosUkrEnergo AG".

Висновок очевидний: "Газпром" виступав у цій угоді не тільки від себе, а й від РУЕ у відносинах із "Нафтогазом". По суті, "Газпром" і РУЕ в техугоді - єдине ціле.

Чому ж за таких наявних прецедентів у тодішнього керівництва "Нафтогазу" не могло скластися юридично обгрунтованого уявлення про те, що "Газпром" має право діяти від імені "РосУкрЕнерго" щодо 11 млрд. кубометрів газу та що домовленості між "Нафтогазом" і "Газпромом" з цього питання обов’язкові для РУЕ?

Дещо про "збитковість" бізнесу РУЕ в Україні З січня 2006 року по січень 2009-го "РосУкрЕнерго" виступала ексклюзивним постачальником природного газу в Україну. Фінансова (бухгалтерська) звітність ВАТ "Газпром" (головної компанії) і зведена фінансова (бухгалтерська) звітність Групи "Газпром" за 2005-2009 роки містить відкриту для доступу громадськості інформацію щодо, зокрема, діяльності РУЕ на газовому ринку. Узагальнення цієї інформації дає можливість зробити низку досить цікавих висновків. Якщо прямо не зазначене інше, наведені нижче дані взято безпосередньо із зазначеної фінансової (бухгалтерської) звітності Групи "Газпром" чи розраховано на підставі таких даних.

У 2006-му, 2007-му і 2008 роках, на які припадає пік діяльності РУЕ, "Газпром" поставив 66, 65 і 62 млрд. кубометрів природного газу, відповідно. Більшу частину цього газу було поставлено в Україну. Решта призначалася для експорту до Європи, для продажу за ринковими цінами з метою, як стверджувалося, компенсації збитків РУЕ від поставок газу в Україну за заниженими цінами. Яка частина газу була поставлена для цілей внутрішнього споживання в Україні, а яка призначалася для експорту до Європи - у звітності Групи "Газпром" не вказується. Водночас інформацію відносно обсягів і цін поставок газу в Україну можна отримати з даних Держкомстату України.

Наведені вище дані можна порівняти з даними Групи "Газпром" про обсяги і вартість поставок газу для "РосУкрЕнерго".

Привертає увагу те, що середня ціна, за якою РУЕ одержувала в "Газпрому" природний газ у 2006-2008 роках, була істотно нижчою від ціни, за якою вона поставляла газ в Україну. У цьому контексті також звернемо увагу на два нюанси.

Йдеться саме про середню (середньозважену) ціну. У газпромівській звітності, на жаль, не зазначено точної ціни для природного газу кожного з походжень: указується тільки верхня та нижня цінові межі для газу російського походження і середня ціна на газ середньоазіатського походження. При цьому також відсутня інформація про обсяги поставок для РУЕ кожного з видів (за походженням) природного газу. Такий підхід, мабуть, пояснюється небажанням розкрити комерційну інформацію про цінову політику "Газпрому" щодо РУЕ, що зайвий раз підтверджує: РУЕ і "Газпром" - частини єдиного цілого.

Середньоазіатський природний газ, найімовірніше, РУЕ купувала на кордоні Росії з країнами Центральної Азії. Тобто РУЕ несла також витрати на його транспортування до українсько-російського кордону. Тому логічно буде скоригувати середню ціну поставленого газу з урахуванням витрат на доставку газу до кордону з Україною. Ці дані можна знайти в звітності "Газпрому".

З урахуванням цих зауважень, опускаючи розрахункову частину, одержуємо таку цінову картинку (див. табл. 3). З даних табл. 3 випливає: виходячи із середньозважених цін, РУЕ могла заробити на кожній тисячі кубометрів газу, що поставляється для цілей споживання в Україну, 0,61 дол. - у 2006 році, 19,58 дол. - у 2007-му і 14,67 дол. - у 2008-му. І це в масштабах поставок, які перевищують 50 млрд. кубометрів на рік! Наведені вище розрахунки показують, що український бізнес РУЕ був дуже прибутковою справою для неї навіть при поставках газу за цінами, нижчими від європейських. Ці розрахунки також ставлять під сумнів висловлювання деяких бенефіціаріїв РУЕ про те, що "український бізнес ніколи не був прибутковим", "РосУкрЕнерго за три роки дотувала Україну на 4,5-5 млрд. дол. США", "[РосУкрЕнерго] дотувала вартість газу для України за рахунок прибутку, одержуваного від експорту до Європи".

Цілком можливо, що наведені висловлювання грунтуються на тому, що РУЕ включала в баланс поставок газу в Україну газ російського походження, який формально купувався в "Газпрому" за ціною, яка перевищує ціну поставок для України (наприклад, у 2006 році при ціні поставок газу в Україну в 95 дол. за 1000 кубометрів РУЕ купувала, у тому числі для поставок в Україну, російський природний газ за ціною від 163 до 232 дол. за 1000 кубометрів). Цим, найшвидше, і пояснюється "збитковість" українського бізнесу для РУЕ. Проте такий сценарій являє собою не більш ніж маніпуляційну віртуальну технологію, яка переслідує явно не економічні цілі. Включення в структуру поставок газу в Україну порівняно дорогого російського газу давало змогу, з одного боку, зберегти обличчя російській стороні, яка наполягала під час газової кризи 2006 року на підвищенні ціни на російський газ до 230 дол.

А з іншого - РУЕ могла спрямувати на експорт до Європи більше газу середньоазіатського походження (його ціна, як видно з табл. 3, була значно нижчою від закупівельної ціни російського газу), продаючи його за європейськими цінами зі збільшеною маржею і одержуючи надприбутки за рахунок такого експорту. Це - основний сценарій, який був реалізований на практиці.

А тепер уявіть собі альтернативний сценарій, згідно з яким РУЕ поставляла б в Україну виключно середньоазіатський газ, який купувався за ціною нижчою за ціну поставок в Україну, а весь дорожчий російський газ експортувала б до ЄС. При цьому хоч би яким дорогим був російський газ, його ціна для РУЕ була апріорі нижчою за європейські ціни. За такого альтернативного сценарію і поставки в Україну, і експорт у ЄС були б прибутковими для РУЕ, хоча при цьому валові доходи від експорту в ЄС були б нижчими, ніж за основним сценарієм.

Та найголовніше полягає в тому, що реалізація як основного, так і альтернативного сценарію, по-перше, давала змогу РУЕ одержувати однаковий дохід (тобто не впливала на валові доходи "РосУкрЕнерго") і, по-друге, не потребувала якихось технологічних змін у схемі поставок газу в Україну і ЄС (той або той сценарій реалізується виключно "на папері"). Це, у свою чергу, наштовхує на думку про те, що вибір того чи іншого сценарію поставок газу міг бути зумовлений не економічною вигодою, а політичною чи якоюсь іншою доцільністю.

З вищевикладеного випливає, що наділення РУЕ правом експорту природного газу в країни ЄС фактично було не компенсатором збиткових операцій з поставок газу в Україну, як було заявлено, а механізмом генерування надприбутків для РУЕ та її бенефіціаріїв.

Нарешті, фінансова звітність Групи "Газпром" дозволяє розвіяти ще один міф, створений РУЕ. На своєму веб-сайті РУЕ стверджує, що "компанія, з одного боку, виступає гарантом поставок газу в Україну за прийнятними для економіки цієї країни цінами, а, з іншого - є фінансовим гарантом перед "Газпромом", який послідовно одержує від "РосУкрЕнерго" оплату за поставлений в Україну газ".

Як випливає з табл. 4, "РосУкрЕнерго" - постійний боржник "Газпрому". При цьому загальна сума заборгованості в кожний із трьох років, на які припадає пік діяльності РУЕ на газовому ринку (2006-2008 роки), перевищує 1,5 млрд. дол.(!) за поставки газу (інша частина загальної дебіторки - найімовірніше, заборгованість з виплати дивідендів). Такий от фінансовий гарант. При цьому в 2006-му, 2007-му і 2009 роках частина заборгованості РУЕ була реструктуризована на довгостроковій основі. Навіть на початок 2010-го загальна сума заборгованості РУЕ перед Групою "Газпром" становить близько 750 млн. дол., із них майже 400 млн. дол. - довгострокова частина реструктуризованої заборгованості. Таке ставлення "Газпрому" до заборгованості РУЕ видається більш ніж лояльним, особливо на тлі його жорсткої політики стосовно "Нафтогазу", який мав оплачувати поставки газу в повному обсязі не пізніше 7 числа наступного календарного місяця, і "Газпром" більш ніж уважно стежив за дотриманням такого графіка оплати.

Аналіз фінансових звітностей Групи "Газпром" за 2005-2009 роки дає підстави й для інших, крім викладених вище, висновків і припущень. Наприклад, цікаво, що Група "Газпром" не тільки продавала газ на користь РУЕ, а й купувала його в РУЕ. У принципі, в цьому не було б нічого особливого, якщо враховувати, що історично послуги з транзиту територією Росії середньоазіатського природного газу такими посередницькими структурами, як РУЕ, оплачувалися шляхом передачі Групі "Газпром" відповідних обсягів газу. Проте впадає в око, що вартість відповідних транзитних послуг була істотно меншою за вартість газу, купленого "Газпромом" у РУЕ. Так, у 2007 році послуги з транзиту газу до кордону з Україною обійшлися РУЕ приблизно в 440 млн. дол., тоді як від продажу газу Групі "Газпром" РУЕ одержала близько 1740 млн. дол. Тобто сальдо на користь РУЕ становило 1,3 млрд. дол.(!).

Аналогічна ситуація характерна й для 2008 року: вартість транзиту територією Росії - близько 945 млн. дол., дохід РУЕ від продажу газу Групі "Газпром" - порядку 1,585 млрд. дол., сальдо на користь РУЕ - 640 млн. дол. При цьому у фінансовій звітності Групи "Газпром" прямо зазначено, що купівля газу в РУЕ здійснювалася за ринковими цінами(!). Таким чином, РУЕ купувала в Групи "Газпром" газ за цінами нижчими від ринкових, а продавала - за ринковими(!). Виходить, що РУЕ заробляла не тільки на експорті газу до Європи, а й на торгівлі з Групою "Газпром"?!

Цікава ситуація й щодо того, за якою ціною РУЕ купувала в Групи "Газпром" газ російського походження. Як зазначено вище, у фінансовій звітності Групи "Газпром" наводиться тільки верхня та нижня межі ціни для РУЕ російського газу. Хоча щодо газу походженням із Центральної Азії зазначено середню ціну. У звітності також зазначені тільки загальні обсяги газу, поставленого для РУЕ, без розбивки на російський і середньоазіатський газ. Проте, знаючи загальний обсяг поставок газу для РУЕ, середню ціну на середньоазіатський газ (див. табл. 3), а також точні обсяги поставок в Україну газу як із Центральної Азії, так і з Росії, можна спробувати розрахувати середню ціну, за якою РУЕ одержувала в Групи "Газпром" російський газ. У зв’язку з цим, наприклад, розрахунки щодо 2007 року показують, що залежно від обсягів поставки для РУЕ російського газу (мінімальні обсяги - тільки ті, які були поставлені в Україну, максимальні - різниця між загальним обсягом поставки для РУЕ та обсягом середньоазіатського газу, поставленого в Україну) середня ціна, за якою Група "Газпром" поставляла російський газ для РУЕ, становила від 105 до 113 дол. за 1000 кубометрів. І це при тому, що в 2007 році Україна імпортувала газ за ціною 130 дол.

* * *

Не випадково заступник голови правління "Газпрому" В.Голубєв направив 15 вересня 2009 року листа в Україну, в якому акцентував увагу НАКу на неприпустимості дослідження в арбітражі ролі "Газпрому" у спорі між РУЕ і "Нафтогазом" (докладніше див. сайт "ДТ" від 15 липня 2010 року). У "Газпромі" чудово розуміли, що це може означати як для результату арбітражного розгляду в Стокгольмі, так і для незалежної оцінки відповідних дій "Газпрому" та його репутації.

Проте українській владі все-таки варто читати та рахувати. Ймовірно, літньою відпусткою пояснюється мовчання першого віце-прем’єра, який курирує ПЕК, адже він після першого вердикту Стокгольмського арбітражу стверджував, що "Нафтогаз" 197 млн. дол. Rosukrenergo платити не зобов’язаний. Прем’єр останнім часом також не торкається теми РУЕ, хоча його слова про те, що "рішення Стокгольмського трибуналу мають бути нашими органами юстиції, урядовими установами уважно вивчені", вказують напрям дій. Але, схоже, нині ключові особи, які бадьоро представляють інтереси швейцарського трейдера "Газпрому" в органах виконавчої влади, швидше зайняті придумуванням варіантів одночасного задоволення всіх, щоб і обличчя зберегти, і РУЕ (вважай - "Газпром" і правлячий російський дуумвірат) задовольнити, і при цьому й себе особисто не образити, а ще списати все на "цапів відбувайлів" із попередньої влади.

При цьому якось не береться до уваги, що наближається 1 вересня - дата повернення "Нафтогазом" на користь РУЕ 12,1 млрд. кубометрів газу відповідно до рішення Стокгольмського арбітражу від 8 червня 2010 року. А 8 вересня спливає тримісячний термін, упродовж якого арбітражне рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Швеції відповідно до статті 34 закону Швеції про арбітраж. Схоже, Мін’юст України разом із іншими відомствами так захопився вивченням і аналізом Стокгольмського арбітражного рішення, що ризикує не встигнути до зазначених дат. А тим часом "Нафтогаз" і Мінпаливенерго України, як стверджує профільний міністр, "нікуди не поспішають", ведуть переговори з РУЕ і "Газпромом" (ну як же без нього!) про "врегулювання ситуації без порушення газового балансу країни".

І нікого не зупиняє те, що Стокгольмське арбітражне рішення не легалізоване (не визнане та не приведене у виконання) в Україні відповідно до Цивільного процесуального кодексу України і Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". З відповідним клопотанням про визнання та виконання РУЕ мала звернутися в Шевченківський районний суд Києва. Проте не робить цього. Все-таки є сумніви в обгрунтованості та правомірності Стокгольмського рішення та його відповідності публічному порядку України? Чи відповідне судове рішення вже готується, а ми довідаємося про це в "потрібний" час? Принаймні інформація про звернення РУЕ в українські суди за легалізацією відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.

Однак звернемо увагу на існування статті 33 закону Швеції про арбітраж, яка дозволяє звернутися у шведський суд із позовом про недійсність арбітражного рішення, якщо воно чи процедура його прийняття очевидно несумісні з основними принципами шведської правової системи. Зокрема, арбітражне рішення може бути визнане недійсним у силу кримінальних злочинів, які лежать у його основі, наприклад, через злочинну змову. У цьому разі розгляд щодо недійсності арбітражного рішення може бути ініційований в будь-який час після винесення арбітражного рішення (навіть через роки). Крім того, виконання нелегалізованого іноземного арбітражного рішення також може мати наслідки (у тому числі кримінально-правові), особливо якщо надалі буде встановлено невідповідність такого арбітражного рішення публічному порядку України.

Уважніше слід придивитися до того, що відбувається в Україні, й Європейському Союзу. "Зуби дракона" давно дали свої сходи в ЄС. Уже неодноразово зверталася увага на те, що схема РУЕ клонована в європейських проектах російського монополіста. Там же, у швейцарському кантоні Цуг, працюють офіси компаній-девелоперів російських потоків. Вони ж розподілятимуть і фінансові потоки. Згода окремих західноєвропейських країн на ці сумнівні з економічної точки зору проекти насторожує і змушує задуматися про те, чи не перевищив критичної позначки рівень корумпованості можновладців у Берліні, Римі, Парижі та Відні.

А в "Газпромі", судячи з усього, живуть очікуванням майбутніх подій. Там переконані в тому, що одна з іпостасей дволикого газового Януса одержить жадану здобич - або грошима для РУЕ, або тушкою "Нафтогазу" для "Газпрому". Поки що все відбувається за їхнім сценарієм. Поки що... Але є закон непередбачених наслідків, і він завжди вносить свої корективи в ланцюг подій.

P. S. Коли статтю було зверстано, на сайті лідера БЮТ з’явилося повідомлення про те, що "19 липня компанія "РосУкрЕнерго АГ" звернулася в Шевченківський районний суд міста Києва з клопотанням про примусове виконання рішення Стокгольмського арбітражного суду від 8 червня 2010 року, згідно з яким НАК "Нафтогаз України" зобов’язана повернути "РосУкрЕнерго" 12,2 млрд. кубометрів газу". Яке рішення прийме український суд?

P.S. Коли номер уже було зверстано, стало відомо, що 19 липня 2010 року РУЕ звернулася до Шевченківського районного суду Києва з клопотанням про легалізацію Стокгольмського арбітражного рішення від 08.06.2010 року. Враховуючи передбачені законодавством України процесуальні строки, "Нафтогаз" може подати свої заперечення проти клопотання РУЕ орієнтовно до 25 серпня 2010 року. Після отримання заперечень "Нафтогазу" (або відмови "Нафтогазу" від їх подання) або за відсутності заперечень наприкінці серпня суддя визначить час і місце судового розгляду клопотання РУЕ, про що сторони будуть повідомлені не пізніше, як за 10 днів до такого засідання. Неявка в судове засідання без поважних причин представників "Нафтогазу" не буде перешкодою для розгляду клопотання РУЕ.

Розгляд Шевченківським районним судом клопотання РУЕ буде також своєрідним лакмусовим папірцем для Генеральної прокуратури України, яка має право вступити в даний судовий процес, якщо цього вимагатиме захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства (стаття 121 Конституції України, частина 2 статті 45 ЦПК України, статті 35 і 36-1 Закону України "Про прокуратуру").

Незабаром ми дізнаємося точку зору органів прокуратури з приводу того, наскільки вилучення з газового балансу України 11 млрд. кубометрів газу (що покриває понад 62% щорічних потреб населення України в газі або більш як 46% щорічних потреб української промисловості) відповідає інтересам національної економіки та населення України.

Чи є в державі хоча б один її підрозділ, спроможний побачити різницю між інтересами РУЕ та інтересами держави Україна?

Михайло Гончар, Максим Алінов (Центр НОМОС)

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua