2552
Посткризова економіка
— Казна та Політика
Світова фінансово-економічна криза є крахом примітивного лібералізму, а також провалом державними регуляторами своєї роботи. У зв’язку з цим формування післякризової моделі економічного розвитку пов’язане, по-перше, з переходом до стриманого лібералізму в поєднанні з поміркованим протекціонізмом, по-друге, з оптимальним поєднанням ринкових механізмів і державного регулювання економіки, яке не слід ототожнювати з державним втручанням, ручним управлінням, методом гасіння пожеж. Наголошую: йдеться про державне регулювання, а не втручання. Нова економічна модель має будуватися на фундаменті об’єктивних економічних законів, стандартів та нормативів.
В сучасному світі домінує фінансова, а не ринкова економіка. Це саме та "деталь, у якій сидить чорт". У фінансовій економіці править бал фіктивно-спекулятивний капітал. Безконтрольна віртуалізація фінансового капіталу послужила детонатором кризи.
Отже, суть трансформації старої моделі в нову полягає в переході від фінансової до ринкової економіки з розвинутим державним регулюванням, прогнозуванням, випереджаючим плануванням, тобто з урахуванням потреб і перспектив розвитку, із здійсненням процесу вмонтування ринкової економіки в інституціоналізм.
Вирішальна роль у формуванні нової економічної моделі належить інституційній політиці. Поворот до інституціоналізму пов’язаний з проведенням структурної, інноваційної та інвестиційної політики, реформуванням фінансової та банківської систем, формуванням конкурентного ринкового середовища і створенням сприятливих умов для розвитку підприємства. Капіталізм з людським обличчям може бути побудований на фундаменті інституціоналізму.
Ще один суттєвий пункт: у післякризовий період світ має повернутися до "зеленої" ідеї. Йдеться про розвиток, що ґрунтується на припливі інвестицій у відновлювані джерела енергії, екологічно безпечне виробництво, "зелені" технології. Щоб вижити, світ повинен "позеленіти".
Для цього слід сконструювати систему спеціальних стимулів і санкцій: субсидії на дослідження і створення "зелених" технологій та субсидії споживачам на їх освоєння, спеціальні тарифи на відновлювальні джерела енергії, пільгові кредити на купівлю технологій отримання сонячної та геотермальної енергії, застосування "зелених" інфраструктурних програм, зокрема програми розвитку громадського транспорту, введення системи обмежень на викиди парникових газів, пільгові податки для безпечного для навколишнього середовища виробництва.
Формування нового обличчя моделі економічного розвитку пов’язано із ліквідацією разючої глобальної нерівності у споживанні товарів і послуг. Останні з доступних статистичних даних, які належать до 2005 р., свідчать, що найбагатші 20% землян споживають 76,6% всіх товарів і послуг глобальної економіки, а 20% найбідніших землян - 1,5% світового багатства.
В Україні трансформаційні задачі переходу до нової моделі розвитку ще складніші. Вони пов’язані з необхідністю здійснити демонтаж плутократично-олігархічного капіталізму, суть якого полягає в тому, що кримінально-кланова система, осідлавши фінансові потоки, контролює державу і процес виробництва, обміну, розподілу і споживання суспільного продукту.
Наслідком неадекватного, неефективного і злочинного економічного "реформування" в Україні стала неприпустимо висока концентрація національного багатства у власності невеликого кола осіб, разюча диференціація доходів на тлі цинічно-надмірної розкоші фінансово-політичної верхівки, бідність і зубожіння широких верств населення. За масштабами бідності Україна входить до трійки найбідніших країн Європи (Молдова, Албанія і Україна). Якщо взяти приблизно схематично, то структура багатства в Україні виглядає таким чином: 5% - найбагатших і багатих людей володіють 65% багатства, 60% - бідних і найбідніших людей володіють 5% багатства, середній клас (35% населення) володіє 30% багатства.
Вихід із системних деформацій можливий тільки на основі системи заходів, які мають здійснюватися практично одночасно, а не послідовними кроками.
Для того щоб пом’якшити, а ще краще - усунути кричущу соціальну нерівність в Україні, необхідно:
1. Здійснити великий соціально-економічний маневр, суть якого полягає в переході від обмежувально-стримувальної політики доходів до політики стимулювання їх зростання. Основною соціальною проблемою України є проблема заробітної плати. Тому одним із найбільш невідкладних завдань є підвищення заробітної плати з метою забезпечення виконання нею відтворювальної та стимулюючої функцій. Україна посідає передостаннє місце в Європі (перед Молдовою) за розвитком сучасного внутрішнього ринку та купівельною спроможністю населення.
Йдеться про перехід від дешевої до дорогої робочої сили, що сприятиме оновленню виробничого апарату, ступінь зношення якого сягнула 70-80%. Дешева робоча сила - гальмо науково-технічного прогресу. Теорія і практика дешевої робочої сили є вкрай шкідливою не тільки для забезпечення економічного зростання, а й з точки зору зростання індексу людського розвитку.
Хибним є твердження, що зростання заробітної плати неминуче веде до зростання цін. Насправді ж зростання заробітної плати призводить до зростання цін лише за однієї умови - відсутності зростання продуктивності праці.
2. Здійснити перехід від закритих до відкритих акціонерних товариств, сприяння процесам акціонування в економіці з залученням широких верств населення і відповідно трансформації плутократично-олігархічного капіталізму в "народний" капіталізм на основі розвитку ринку цінних паперів та іпотеки.
3. Створення сприятливих умов для розвитку малого і середнього бізнесу, перш за все, шляхом спрощення податкової системи, зменшення податкового тиску і його рівномірного розподілу, відновлення кредитування економіки і здешевлення кредитів, реформування регуляторної політики.
4. Перехід у податковій політиці до оподаткування фінансових потоків, що означатиме ліквідацію такого криміналізованого податку, як ПДВ, і сприятиме детінізації економіки, зростанню ВВП і надходжень до бюджету.
5. Введення прогресивного податку на фізичних осіб, диференційованого в залежності від їх доходів, що сприятиме виконанню податками притаманної їм ролі перерозподілу багатства від багатих до бідних.
6. Введення податку на нерухомість (податку на багатство).
7. Притягнення до кримінальної відповідальності за неправильне декларування доходів (покарання за брехню в декларації).
8. Введення контролю за видатками (покупками), зміщення акценту з контролю над доходами на контроль над видатками.
9. Формування "Фонду олігархів" через політико-правове стимулювання залучення коштів українських мільярдерів і мультимільйонерів для надання допомоги найбільш вразливим верствам населення з одночасною суспільною легітимізацією "набутих" за роки незалежності капіталів найбагатшими людьми України.
10. Оптимальне поєднання ринкових механізмів і державного регулювання економіки. Коли це необхідно, держава повинна захищати справедливість всіма доступними їй законними засобами.
Володимир Черняк, доктор економічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України:
За матеріалами: День
Поділитися новиною
