0 800 307 555
Finance.ua розвивається і оновлює головну
Finance.ua - це не тільки стрічка новин. Ми вкладаємо багато сил у створення сервісів порівняння кредитів, депозитів і банківських карт. А наша редакція публікує багато путівників по вибору фінансових послуг і розповідає як не переплачувати.
Щоб показати все це читачам, ми винайшли головну сторінку сайту заново.

Адвокати диявола


Адвокати диявола

Економічна криза змушує українських олігархів знову звертатися до послуг юристів-гарантів. Це особлива каста фахівців корпоративного права, готових відповідати за здійснення мільярдних угод не тільки репутацією, але й життям. В Україні таких людей одиниці, але їх послуги все більш затребувані.

Керівник консалтингової компанії "Фарго" Сергій Карпенко, який у 2003 році виступав гарантом угоди між Віктором Пінчуком і Костянтином Григоришиним щодо купівлі-продажу 15% акцій ВАТ "Дніпроспецсталь", подумати не міг, що в такий спосіб наживе собі купу неприємностей. Допомагаючи двом олігархам, він викликав гнів третього - Ігоря Коломойського. У липні 2003 року за порадою друзів він направив до Генпрокуратури заяву про погрози на свою адресу з боку Коломойського. Через місяць на Сергія Карпенка було вчинено замах - невідомі завдали йому численних ножових поранень, пошкодивши черевну порожнину і праву легеню.

Втім, кримінальну справу, порушену за фактом замаху, було закрито: один з посередників, колишній співробітник служби охорони Ігоря Коломойського, покінчив життя самогубством. А Карпенко зарікся виступати гарантом у будь-яких угодах. Тепер він займається винятково консалтинговою діяльністю. Історія Карпенка стала в колах українських юристів-корпоративників своєрідною притчею - її розповідають усім, хто став на слизький шлях правового забезпечення великих угод. Мораль цієї притчі проста: людина, яка гарантує угоди олігархів, ні на секунду не повинна забувати, що забезпечує "чистоту" ділових паперів не тільки репутацією, але і життям.

Повернення

Економічна криза в Україні різко збільшила кількість навмисних "кидків" у великих угодах. Це дуже нагадує другу половину 1990-х і початок 2000-х, коли в моду ввійшла приказка про те, що "борги платять тільки боягузи". Тоді олігархи знайшли вирішення цієї проблеми в залученні до укладення контрактів, так званих гарантів. Це юристи, кваліфікація яких не викликає сумнівів в жодної зі сторін угоди. Саме на цей час припав розквіт кар'єри ректора юридичного факультету Московського державного університету Олександра Бабакова.

Нові капіталісти зверталися до його послуг так часто, що незабаром він зметикував: плату можна брати не грішми, а акціями. Зараз депутат Держдуми Олександр Бабаков - один з найбільших власників українського бізнесу, що володіє активами в енергетиці й нерухомості. Саме до нього після вбивства Максима Курочкіна перейшла значна частина української власності цього російського підприємця.

У другій половині 2000-х "кидків" у великому бізнесі поменшало. Зростаюче благополуччя олігархів давало їм можливість все частіше покладатися на "купецьке слово" один одного. Ексцеси, звичайно, траплялися, але в таких випадках українські багатії воліли розбиратися в арбітражних судах Стокгольма або Лондона. Мабуть, найвідоміша з подібних суперечок сталася в 2007 році - позов Ігоря Коломойського до Костянтина Григоришина з вимогою передати різні пакети акцій у восьми обленерго.

Тоді, нагадаємо, Коломойський здійснив угоду, вважаючи, що купує 50% належних Григоришину акцій обленерго, а насправді з'ясувалося, що це не зовсім так. Очевидно, що юрист-гарант у цій угоді участі не брав, інакше він напевно перевірив би всі реєстри акціонерів. Втім, цей випадок був, скоріше, винятком. До осені 2008-го послугами юристів-гарантів майже ніхто в Україні не користувався. Але криза багато чого змінює. Люди з натягнутою посмішкою і пронизливим поглядом, які гарантують прозорість договорів олігархів своїм життям, повертаються.

Застраховані гаранти

За словами народного депутата Святослава Олійника, який раніше очолював юридичну фірму Justus, компаній, які гарантують по-справжньому великі угоди, близько десяти. Серед них - "Василь Кисіль і Партнери", "Ільяшев і Партнери", Magisters, Astapov Laywers і Spenser & Kauffmann. Крім них, такі послуги в Україні надає міжнародна юридична компанія PriceWaterhouseCoopers.

"Це досить вузький ринок, і він не терпить дилетантів. Послуги гарантів коштують досить дорого, але й ціна їх помилки велика. Можна втратити не тільки репутацію фірми, але й саму фірму, а то й потрапити у в'язницю", - говорить Олійник. Найчастіше замовлення з боку олігархів стосуються комплексної передпродажної оцінки активів (due-diligence). У таких випадках юристи беруть на себе відповідальність лише за правильність оформлення паперів. Вони зобов'язані перевірити реальність всіх даних, наданих сторонами угоди, і коректно прописати їх зобов'язання. Надалі юристи-гаранти будуть залучатися до суперечки, якщо вона виникла саме через неправдиві цифри в договорі або некоректні формулювання. І не більше.

Санкції для юристів-гарантів можуть прописуватися як у самому договорі купівлі-продажу активів, так і у додатковій угоді, що складається для конкретизації окремих пунктів угоди. Найчастіше на гарантів покладається зобов'язання повністю відшкодувати фінансові втрати, які виникли через некоректне оформлення договору. Природно, самі юристи таких сум не мають. У випадку невдачі за них платить страхова компанія.

Щоправда, опитані юристи заявили, що в їх практиці випадків, коли робота юриста призводила до фінансових втрат клієнта, не було. "Клієнт зацікавлений у тому, щоб угода була максимально чистою і максимально перевіреною, тому він звертається до юристів, яким довіряє. Страховий поліс служить додатковою фінансовою гарантією на випадок юридичних помилок, - роз'яснює Роман Марченко, керуючий партнер юридичної компанії "Ільяшев і Партнери". - При цьому потрібно ще довести в суді, що проблеми в придбаної клієнтом компанії з'явилися в результаті помилки юристів, які здійснювали передпродажну підготовку і оцінку активів".

Юрист про всяк випадок не сказав про те, що якщо обидві сторони великої угоди погодяться, що вся справа в гаранті, до суду навряд чи дійде. Винуватець до нього може просто не дожити.

Гаранти без страховки

Ще більші ризики мають юристи-гаранти, які вирішують фактично самі стати безпосередніми учасниками угоди. Вони отримують невелику частку в об'єкті угоди та у випадку виникнення суперечки стають нейтральними арбітрами. Такі послуги "за викликом" називають ad hoc адвокатури. А в таких випадках гарант угод поєднує в собі кілька ролей: юриста, комунікатора і фінансового менеджера. Крім, власне, проведення комплексної оцінки активів, він сприяє досягненню взаєморозуміння між їх власниками, а також є розпорядником фінансових коштів учасників угоди.

Він відкриває на своє ім'я спеціальний рахунок у банку, куди надходять гроші від покупця. Фактично лише від нього залежить хід угоди, адже тільки він визначає, чи дотримані умови, за яких покупець отримує право власності на актив, а продавець - гроші.

Яскравим прикладом діяльності ad hoc адвокатів є угода між Ігорем Коломойським і Віктором Пінчуком про розподіл державного пакета акцій Нікопольського заводу феросплавів (НЗФ). Структури Віктора Пінчука володіють понад 70% акцій НЗФ, 50%+1 акція з яких були придбані ними в 2003 році на конкурсах і до цього перебували у власності держави. Ігор Коломойський назвав цей конкурс незаконним, оскільки наближені до нього компанії не були допущені до участі.

В 2005 році структури Коломойського спробували встановити контроль над підприємством, ґрунтуючись на судовому рішенні щодо призупинення рішення Фонду держмайна щодо продажу понад 50% акцій НЗФ компаніям Віктора Пінчука. Судові суперечки тривали до літа 2006 року, коли під час чергових зборів акціонерів підприємства в Орджонікідзе олігархам вдалося дійти згоди про перемир'я і початок процедури розподілу контролю над прибутком підприємства. Однак цей процес не був простим. Група Пінчука не дуже бажала допускати топ-менеджерів Коломойського до управління НЗФ. Віктор Пінчук та Ігор Коломойський прийняли рішення запросити до участі в процесі укладення угоди третю сторону, що виступила б її гарантом. А саме російського олігарха і відомого юриста Олександра Бабакова.

Представники компанії Бабакова брали участь у переговорах між Пінчуком і Коломойським як незалежні агенти і надавали їм рекомендації про лінію поведінки, що могла б привести до взаємовигідного результату. По суті, їх остаточна роль звелася до того, що вони виступили як свідки угоди між олігархами і у випадку порушення одним з них узятих зобов'язань повинні були подбати про мінімізацію негативних наслідків для іншої сторони. За свої послуги компанія Бабакова отримала 9% акцій підприємства, а його партнер, Михайло Спектор, увійшов до складу наглядової ради НЗФ.

На гонорари гарантів угод поширюється таке поняття, як адвокатська таємниця, і опитані експерти категорично відмовилися офіційно назвати навіть приблизні суми. Як з'ясувалося, розмір гонорару гаранта щоразу визначається індивідуально і залежить від розміру активів, складності угоди та особливостей відносин між її учасниками. У середньому винагорода становить 0,5-3% вартості активів, що продаються, але буває, що гаранти просять в обмін надати їм якусь послугу: найчастіше - допомогти в здійсненні іншої угоди.

Попит зростає

Найбільше юристів-гарантів не люблять фондовики, вважаючи їх своїми конкурентами. "Чесно кажучи, я не дуже розумію, що тут можна гарантувати. Приймати на себе чужі ризики і гроші? Так це вже не угода, а злодійський "общак" якийсь!" - говорить Максим Нефьодов, віце-президент інвестиційно-банківського департаменту ІК Dragon Capital.

Але найближчим часом фондовикам, схоже, доведеться змиритися з тим, що юристи-гаранти будуть відбирати в них хліб. У період кризи не кожен може дозволити собі повністю прозорі угоди. А фондовики переважно орієнтуються саме на непроблемні об'єкти і договори. А от юристи-гаранти можуть забезпечити не тільки правильне оформлення всіх паперів, але й безпосередньо гарантувати дотримання всіх процедур учасниками угоди. За поточних умов постійних фінансових "кидків" ця послуга приречена на підвищений попит.

Валентин Загарія: "Це бізнес, який вимагає швидкості мислення"

Валентин Загарія є керуючим партнером міжнародної юридичної компанії Spenser & Kauffman - одного з найбільших гравців на світовому ринку due-diligence і гарантування угод злиття-поглинання. Відомо, що в Україні юристи компанії залучаються до гарантування найбільших угод, Загарія не назвав жодного свого клієнта.

У чому специфіка діяльності юриста - гаранта великих угод?

- Тут потрібно бути більше менеджером, ніж юристом. Потрібно переконувати, вгадувати розвиток подій, давати оцінку і формулювати рішення. Більше того, потрібно курирувати виконання цього рішення. Замовники таких послуг звикли до дуже якісного юридичного продукту. Це, якщо шукати аналоги, не просто СТО, де відремонтують автомобіль, а СТО, де, крім усього іншого, напоять чаєм, випрасують костюм і зроблять педикюр. Це бізнес, який вимагає швидкості мислення. У мене була ситуація, коли о 23:00 я отримував інструкції від клієнта, а наступного ранку летів у Білорусь і місяць займався забезпеченням угоди з купівлі великої білоруської торговельної мережі.

Що в українських реаліях є гарантямию, які юристи надають учасникам угод?

- Ми вирішуємо ті проблеми, про існування яких клієнт навіть не підозрює. Ми робимо все для того, щоб наші клієнти були максимально захищені. При цьому чесно пояснюємо клієнтам всі ризики за угодою, а також чому ми можемо її "пропустити". Це не простий опис ризиків, але й пояснення ступеня їх значимості, а також імовірності настання негативних наслідків. Ми доносимо до клієнта інформацію про наслідки, які принесе йому укладення цієї угоди, і робимо це в максимально зрозумілій для нього формі. Ми робимо це навіть під закрозою викликати гнів клієнта. Ми забезпечуємо не тільки власні гарантії, але й вимагаємо від продавців підписуватися під своїми гарантіями.

Хто ваші конкуренти на українському ринку?

- Це Magisters, "Василь Кисіль і Партнери", ще кілька компаній. На цьому ринку дуже важливо не заплямувати свою репутацію участю в корпоративному рейді та сумнівних угодах, адже інформація про це розноситься дуже швидко.

Олексій Рєзніков: "В останні два роки випадки залучення гарантів почастішали".

Керуючий партнер провідної юридичної компанії Magisters, вважає, що послуги гаранта угод в Україні, як і на пострадянському просторі в цілому, затребувані у зв'язку з непрозорістю бізнесу. Гарант необхідний, як живий щит для бізнесмена і одночасно особа з бездоганною репутацією. Адже якщо інформація, якою він володіє, вийде назовні, то це закінчиться не тільки зривом угоди, але й можливим притягненням її учасників до кримінальної відповідальності.

Які технології використовують у своїй роботі гаранти угод?

- Механізм гарантування існував за всіх часів. Але в Україні для реалізації європейської практики гарантування існують перешкоди. Законодавство не дозволяє оперувати таким поняттям, як escrow-рахунок. У нас не можна відкрити "нічий" рахунок, щоб учасники угоди могли перевести на нього гроші та акції. Рахунок відкривається "на когось", тобто без фізичної особи-гаранта не обійтися.

Чому гарантами угод найчастіше виступають юристи?

- Наша система оподаткування нелояльна і некоректна ojlj платника податків. У зв'язку з цим, і через низку інших причин, більшість прибутків не прийнято декларувати і показувати суспільству. Як особисті заробітки, так і володіння корпоративними правами. Тому більшість угод укладаються на основі так званих понятійних домовленостей в усній формі.

Тоді необхідно знайти особу, яка й буде виступати проміжною ланкою і у якої якийсь час будуть зберігатися документи, а якщо в угоді бере участь готівка, - то й ключ від депозитної шухлядки в банку. У таких випадках найчастіше запрошують адвоката, оскільки в клієнта з адвокатом повинні складатися такі ж довірчі відносини, як зі священиком або лікарем.

Ця особа завжди є незалежною від учасників угоди?

- Звичайно! До внутрішнього юриста завжди менше довіри. Гарант не бере участі в конфлікті інтересів. Хоча, наприклад, якщо в одного учасника угоди є адвокат і в іншого є адвокат, і ці адвокати один одного знають, то їм простіше домовитися. Грубо кажучи, один з них бере в клієнта гроші, а інший - папери. І тоді цю угоду можна завершити без залучення гаранта. Якщо адвокати один одного не знають, то вони знаходять третього, якому довіряють обоє, і він виступає гарантом угоди. Я можу привести багато прикладів таких випадків. Хоча і не скажу, що це масово. В останні два роки такі випадки почастішали. І скажу, що мені щастить на них, оскільки я є прихильником мирного врегулювання суперечок.

Іван Красіков

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування