1522
Про непочуте
— Валюта
Грунт для цього заклали публікації в ЗМІ і викладки аналітиків, в яких вчувалася явна розгубленість стосовно головного запитання: а що ж із нашою валютно-курсовою політикою буде далі?
Ситуацію до кінця тижня спробував прояснити керівник монетарного відомства Володимир Стельмах, скликавши журналістів на прес-конференцію. Ну що ж, уже навіть за це йому треба сказати велике спасибі. Хоча, за суто суб’єктивними відчуттями вашого покірного слуги, результативність цього заходу можна оцінити приблизно так: "Як не наївся, то й не налижешся".
Що нам дає підстави для такого висновку? А те, що й після прес-конференції голови Національного банку забагато запитань залишилися відкритими.
Продемонстровані Стельмахом підрахунки всіх вигод від посилення гривні грунтувалися в основному на прогнозованому Нацбанком ефекті уповільнення інфляції на 3-4 відсоткові пункти. Тільки завдяки цьому економіка та її агенти отримають вигоду близько 40 млрд. грн. Щоправда, ці підрахунки не враховують, якими будуть втрати в результаті неминучого уповільнення економіки. Та це так, до слова. Бо складно не погодитися з тверезими головами, котрі заявляють, що інфляція зараз - це головне зло.
Погодимося ми і з тим, що за багатьма пунктами валютно-курсової політики відповіді сьогодні не можна публікувати або їх не може бути в принципі. Адже новий курсовий коридор, візьми-но Нацбанк на себе обов’язок його утримувати, відразу став би об’єктом для атак спекулянтів. Причому хоч як ти його визначай - хоч установленням нових меж, хоч відсотками допустимих курсових коливань. І навіть приблизний графік розширення цих самих меж, з тієї ж причини, теж ніхто не оприлюднить.
Однак що накажете робити населенню і підприємцям, яких сам же Нацбанк привчив за останні три роки до непорушності офіційного курсу - 5,05? А тут трах-бах - і за один день зміна на 20 копійок! І навіщо тоді було втовкмачувати у суспільну свідомість коридор 4,95-5,25 грн./дол. і заявляти про намір його розширювати поступово, якщо ніхто цього не збирався робити?
Тому головне запитання дня - чи буде Нацбанк справді послідовним. Чи дійсно він підвищить гнучкість курсу і лібералізує валютний ринок?
Приміром, нам здалося, що, кажучи про гнучкість курсу, Володимир Семенович не готовий обговорювати проблему фактичної відсутності у вітчизняних банкірів як інструментів, так і навичок хеджування валютних ризиків. Мовляв, багато там можливостей для спекуляцій. Але якщо вони такі страшні, то навіщо нам тоді гнучкий курс?
Тому на запитання: чи достатньо зусиль докладає кредитно-грошовий регулятор для підвищення довіри до себе й опікуваної ним грошової одиниці - відповідь буде однозначною - ні. Навіть якщо він є на сьогодні найвідповідальнішим і найпрогресивнішим у країні відомством.
Суспільні комунікації сьогоднішнього Національного банку - це одне з головних слабких місць у його сьогоднішній роботі. І тут, мабуть, слід згадати про низку подій, котрі змусили главу Нацбанку вийти нарешті в люди. Ще минулої п’ятниці, 23 травня, його спробували притиснути до нігтя, викликавши на килим, а точніше, трибуну, наші славні законодавці. Прочитавши стенограму засідання ВР, можна з упевненістю зробити лише один висновок - спілкування явно не склалося. І в самих депутатських запитаннях, і в манері їх ставити було значно більше бажання зіграти на публіку, аніж розібратися в суті того, що відбувається.
Розмова, постійно зриваючись на підвищені тони, так, за великим рахунком, і не ввійшла в конструктивне русло.
Навіть якщо Стельмах і намагався щось пояснити, він залишився не почутим переважною більшістю парламентаріїв. А згадали ми про цей не дуже приємний епізод лише для того, щоб нагадати Володимиру Семеновичу, для чого створювалася рада НБУ. Строго обмеженому колу компетентних людей делегуються повноваження Верховної Ради і глави держави з контролю за діяльністю монетарного відомства. Погодимося, що досить компетентних і незаангажованих експертів у нинішньому складі ради надзвичайно мало. Але де все ж таки легше знаходити компроміс із завжди непростих монетарних питань - у тихому кабінеті у присутності 14 членів ради чи на парламентській трибуні, де хоч і слухають, але нічого не чують чотириста з зайвим дуже навіть упереджено налаштованих політиків?
Тому чи не зробив голова Нацбанку серйозної помилки, не заручившись підтримкою ради перед ревальвацією офіційного курсу? І заявивши попутно, що "рада радить Нацбанку, а НБУ працює зовсім в іншому режимі".
Звісно, після ветування радою НБУ рішення про зміну курсу не залишалося нічого іншого, як іти на принцип і долати вето на засіданні правління Нацбанку. Але навіщо зайвий раз дражнити законодавчого лева?
Стельмах настроїв зараз проти себе і бютівців, і регіоналів, які, нагадаємо, разом становлять конституційну більшість. Саме ці дві фракції вносили минулого тижня законопроекти, спрямовані на обмеження повноважень правління НБУ.
Бютівці запропонували наділити уряд повноваженнями визначати валютну політику в країні і зробити НБУ підзвітним Кабміну. Ініціаторами законопроекту (№2520) виступили Микола Сивульський, Олег Ляшко і Дмитро Шлемко - усі, як один, однопартійці прем’єра.
Сама Юлія Володимирівна під час засідання Кабміну у вівторок, 28 травня, категорично відкинула всі закиди у причетності до останніх курсових новин. "Я хотіла б процитувати статтю 99 Конституції. "Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Нацбанку", - наголосила прем’єр, підкресливши, що це - "виняткове повноваження" НБУ.
"Я хотіла б припинити істерію навколо уряду з приводу курсу гривні. Тому що законодавством нам прямо заборонено втручатися в політику і рішення Нацбанку", - із металом у голосі вимовила Тимошенко.
Гнів Партії регіонів на монетарне відомство проявився у внесенні членом їхньої фракції Юрієм Мірошниченком законопроекту про позбавлення правління Нацбанку права долати вето ради НБУ і про наділення останньої правом втручатися в курсову політику. Проте, як виявилося, цього не хочуть чимало членів самої ради.
Наскільки серйозними є ці випади для Національного банку? І наскільки вони лякають самого Володимира Семеновича? Поки що не дуже, коли виходити з того факту, що за своєю спиною Стельмах відчуває підтримку глави держави, не заручившись якою, він навряд чи наважився б на такий серйозний крок, як ревальвація. Президент, до речі, хоч і застерігав колись від небезпечних експериментів із гривнею, на останні курсові події поки ніяк привселюдно не відреагував (помірковано осудливу заяву Олександра Шлапака не рахуємо). Як і 2005-го, Віктор Андрійович, певне, хоче спочатку оцінити настрої в суспільстві, щоб уже потім виходити на трибуну для коментарів "у всьому білому".
Про підтримку пана Стельмаха президентом свідчить і репліка голови НБУ у відповідь на запитання "ДТ" із приводу спрямованих проти його незалежності законодавчих ініціатив: "Можна що хочеш вносити. Але є ж іще й президент, який розуміє це питання".
Підтримка президента - це, звісно, добре. Та чим за неї платить Нацбанк, і чи можна в такому разі казати про його достатню політичну незаангажованість? "Ну, чим, скажи, краща залежність від президента, аніж залежність від Кабміну", - парирував один зі співрозмовників мої обурені вигуки з приводу зазіхань парламентаріїв і уряду на повноваження Національного банку. Щось заперечити було складно...
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
