1543
Глобальна енергетична революція: ЄС і Україна біжать від майбутнього врізнобіч
— Енергетика
Загальносвітове захоплення альтернативною енергетикою, всупереч очікуванням, не сприяє зниженню попиту на нафту і газ. Навпаки, побічний ефект від реалізації гучних проектів, на кшталт німецького Energiewende, обернеться лише збільшенням попиту на вуглеводні. Україна, що опинилася на узбіччі енергетичного процесу, цілком може отримати вигоду з західних енергоавантюр. Щоправда, вікно можливостей для нашої країни в цьому контексті не настільки велике. Та й конкурентів у нас вистачає.
Екологічне питання
Прогнозуючи темпи науково-технічної революції на 2018 рік і далі, переважна більшість дослідницьких центрів продовжують робити головний акцент на екологічних ризиках. Останні вже щосили змінюють структуру економіки найбільш розвинених індустріальних країн.
Наприклад, один тільки проект відмови від АЕС в Німеччині до 2022 року обійдеться цій країні до 2030 року в суму 1,7 трлн євро. Це більше 65% річного ВВП цієї країни. У німецькій пресі постійно публікуються розрахунки того, що ці величезні «зелені» енерговитрати планується знизити до 1,4 трлн. євро за рахунок податкових пільг для корпорацій-споживачів природного газу.
Але така політика працює на російський Газпром, який домінує на ринках Центральної Європи. Ясна річ, німецькі пільги для власників газових ТЕС вигідні не тільки Москві. Нова енергетична політика Німеччини до душі і провідним транзитерам газу, таким як Україна і Туреччина. Щоб замінювати АЕС, що закриваються, німецькі енергокомпанії будуть змушені будувати більше парогазових електростанцій в сусідніх країнах ЄС. Відповідно, транзит і споживання газу в Європі зростатиме, незважаючи на «зелені» прогнози, що нині домінують.
Безальтернативна енергетика
Нафтоскептики стверджують, що вітряна і сонячна енергетика будуть поступово скорочувати споживання вуглеводнів, але як свідчать плани Німеччини, в реальності все виходить навпаки. Чим більше буде виробляється альтернативної електроенергії, тим більше потрібно базових потужностей ТЕС і ГЕС для балансування добових перепадів в енергопостачанні. І тим більше потрібно газу і мазуту для регулюючих електростанцій.
Вночі сонячні електростанції не працюють, та й вироблення енергії «вітряками» далеке від рівномірного. Виходом могли б стати промислові акумуляторні батареї або маховики-накопичувачі. Вони цілком здатні вирівняти перекоси подачі енергії з вітряних і сонячних електростанцій. Але акумулятори та накопичувачі з кожним роком коштуватимуть все дорожче.
Причина криється в глобальному дефіциті кольорових і рідкісних металів, які використовуються при їх виробництві. Зростання індустрії сонячних батарей і розвиток електроніки призвели до того, що попит на них зростає все швидше, а нових рудників відкривається все менше. Ситуацію використовує Китай, який фактично встановив світову монополію на низку рідкісних металів. Тож дешевшати матеріали для промислових акумуляторів не будуть точно.
А значить, покладатися на них, як на порятунок, не вдасться. Залишається лише розраховувати на відносне зростання альтернативної енергетики в найбільш розвинених країнах Європи. Яке своєю чергою виллється в збільшення попиту на вуглеводні з боку менш економічно розвинених європейських держав і асоційованих членів ЄС.
Як німецький «Енергоповорот» підминає під себе всю Європу
Нова ідеологія технологічного ривка Німеччини отримала офіційну назву «Енергетичний поворот» (Energiewende). За своїми масштабами він виглядає, як класичний механізм зовнішньої експансії німецької держави. Адже чим більше буде в ФРН виробників альтернативної електроенергії та орієнтованих на неї міні-енергомереж (SmartGrid), – тим більший натиск чинитимуть на сусідні країни газові та енергетичні корпорації Німеччини і РФ. Energiewende вже з 2018 року претендує на вельми амбітну роль. Вона має намір стати таким же гігантським явищем світової економіки, як китайська ідеологія «Великого Шовкового шляху» або сланцева революція в США.
Витрати на всі ці процеси в світовій економіці коштуватимуть кілька трильйонів доларів. Частина з них могла б перепасти і Україні: для цього потрібно розвивати необхідні Німеччині і ЄС нові проекти в транспортній і енергетичній інфраструктурі. Наприклад, найкоротші трубопровідні з’єднання Європи з Середньою Азією. Ключову роль в них відіграють газо- і нафтопроводи в східних областях України, які зараз не добудовані або зупинені. Якщо вони запрацюють, ЄС зможе економити великі гроші на доставці нафти з Казахстану і азіатського газу.
Останні зараз надходять до Європи обхідним шляхом, через РФ. Злякавшись появи нової транспортної і енергетичної інфраструктури ЄС, Москва доклала масу сил, щоб зберегти старий транзит з Азії і окутати східні прикордонні райони України війною. Але з огляду на те, що попит на газ і нафту всупереч прогнозам не падає, а навпаки зростає, така ситуація не зможе тривати довго. Європейцям доведеться все частіше ставити РФ на місце, і приділяти все більше уваги транзитним шляхам, що проходять через Україну.
Україна і новий «Енергетичний Рейх»
Рано чи пізно ці шляхи закупівлі газу і нафти з Азії запрацюють, роблячи позитивний вплив на переробку вуглеводнів в Україні та на всю її промисловість. А поки цього не сталося, ступінь участі України в німецькій ідеології Energiewende виглядає занадто дрібною – це будівництво двох нових енергоблоків ХАЕС і розвиток експорту української електроенергії в країни Центральної Європи.
З урахуванням того, що нафто- і газопроводи на Сході України простоюють через війну і непомірну корупцію, розвиток експорту української електроенергії в ЄС може стати чи не єдиною відчутною точкою, що зв’язує нашу країну з технологічною революцією в енергетиці Європи. Яка слідом за Німеччиною охоплює всю енергетику ЄС, формуючи своєрідний пояс.
Кілька країн, що не входять до ЄС, таких як Україна, Туреччина та Марокко, давно ведуть конкурентну боротьбу за право зайняти гідне місце в цьому поясі. Українська промисловість у цій битві має досить відчутні шанси. І вони явно не обмежуються будівництвом всього декількох нових атомних реакторів. Українські масштаби можуть бути більшими. Адже врешті-решт Японія, яка пережила катастрофу на АЕС Фукусіма, і не думає відмовлятися від атомної енергетики.
Що стосується німців, то вони, судячи з усього, під виглядом П’ятої промислової революції, винайшли ще одну форму економічного тиску на своїх європейських сусідів.
Андрій Старостін
За матеріалами: УБР
Поділитися новиною
