1538
Опалення по-чесному. Чи запрацює в Україні комерційний облік тепла
— Енергетика
З наближенням зими питання обліку тепла та прозорих тарифів стає надзвичайно актуальним.
Так само, як і бажання українців отримувати якісні комунальні послуги із зрозумілим та прозорим ціноутворенням.
Що ж таке комерційний облік тепла і чому він важливий не тільки для переходу до прозорих розрахунків лише за отримані послуги, а й для добробуту держави?
Гостроти питанню додає скасування державних дотацій на газ для потреб теплокомуненерго.
Нові тарифи — старі проблеми
З 1 травня 2016 року Кабінет міністрів встановив єдину ціну на газ для населення та промислових споживачів. Відповідно для підприємств комунальної енергетики газ подорожчав більш ніж удвічі.
Раніше для виробництва 1 Гкал тепла газ коштував 392,45 грн, нині — 902,97 грн. При цьому вартість спаленого газу становить більшу частину вартості опалення. Наприклад, у Києві в структурі тарифу вартість газу — 64%.
За наявності будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії тариф на центральне опалення для населення в Києві з 1 липня 2016 року становить 1 416,96 грн за ГКал. За відсутності обліку — 32,97 грн за кв м на місяць.
Що таке гігакалорія? Це кількість енергії, що необхідна для нагрівання 1 тис куб м води на 1 градус Цельсія. Це цілком зрозуміла одиниця вимірювання, в якої є собівартість виробництва та ціна. Гігакалорія дозволяє продавати тепло як товар і вносити ясність в стосунки між постачальником та покупцем тепла.
Проте в більшості випадків тепло в Україні вимірюється не фізичною величиною — гігакалорією, а геометричною — квадратним метром. Що ж фізично визначає тариф за квадратний метр на місяць? Зрозуміти це неможливо.
Більше того, виникає чимало запитань. Як у цьому випадку нормуються витрати тепла? Хто розраховує і встановлює ці норми? Як ці норми відображають зміни погоди? Хто контролює прозорість та відповідність цих розрахунків дійсності?
Витрати тепла в приміщенні залежать від багатьох факторів: температури та вологості атмосферного повітря ззовні, конструкції та матеріалів зовнішніх стін будинку, висоти стелі, площі та типу вікон, втрат тепла через двері та балкони, орієнтації вікон та нагріву приміщення від сонячних променів.
Також на витрати впливають тип та стан батарей, які з часом накопичують вапнякові відкладення і втрачають ефективність, температура у сусідніх приміщеннях, спосіб вентиляції та поведінка мешканців: наскільки часто вони відчиняють вікна та чи користуються термостатними кранами на батареях.
Через це витрати тепла у різних помешканнях навіть в межах одного будинку можуть суттєво відрізнятися. Розібратися в питаннях розрахунку норм і тарифів пересічний споживач не може, цим і користуються ті, хто “сидить на трубі”.
Останнім вигідно замінювати реальний облік цілковито непрозорими “квадратними метрами”, адже в “нормах споживання” можна сховати і втрати в зношених тепломережах, і різні корупційні надприбутки.
Система тарифікації за нормами — радянський спадок. У ті часи все майно було державним, газ здавався невичерпним, а вся адміністративна система не сприяла підвищенню ефективності комунального господарства. Згодом механізми встановлення норм лише ускладнилися та обросли корупційною складовою.
Залишилися старими і звички мешканців багатоповерхівок: вони не рахують свої витрати на опалення і ніяк не мотивовані зберігати тепло.
“Система норм споживання на квадратний метр руйнує зв’язок між поведінкою споживачів і їхными витратами. Якщо споживач має хоча б будинковий лічильник, він бачить, що його намагання економити дозволяє менше платити. Коли ж йому надсилають рахунки за квадратні метри, він не мотивований економити. По суті, він кріпак”, — каже експерт енергетичної групи РПР Святослав Павлюк.
Справжня ціна “дешевого газу” і “квадратного метра”
Раніше підприємства теплокомуненерго купували газ у “Нафтогазу” за ціною, вдвічі-втричі нижчою, ніж ціна для промисловості. Перепродаж надлишкового газу, оплаченого з кишень українців і просубсидованого державою, комерційним клієнтам дозволяв створювати корупційні схеми на мільярди гривень.
В основі цієї схеми — відсутність лічильників для обліку тепла та газу. Саме споживання за нормативами та квадратними метрами дозволяє списувати “наліво” і “вішати” на споживачів додаткові, не спожиті ними енергетичні ресурси.
Цей подвійний грабунок тривав роками. Лише у 2016 році, після скасування дотаційної ціни на газ для населення, проблема почала вирішуватися. Щоб уявити її масштаб, достатньо однієї цифри, недавно озвученої прем’єром Володимиром Гройсманом: у 2015 році витрати бюджету на покриття різниці цін становили 28%.
Якби ці кошти йшли на розвиток інфраструктури, впровадження новітніх технологій, науку та освіту, українці жили б у зовсім іншій країні.
Оскільки вартість газу становить понад 60% тарифу центрального опалення, громадськість наполегливо вимагає прийняти закон про обов’язкове встановлення лічильників тепла у всіх будинках з централізованим опаленням.
При введені комерційного обліку теплової енергії мешканці зможуть впливати на своє споживання та рахунки за опалення чи гарячу воду, перестануть платити за неотримане тепло і будуть споживати менше завдяки ощадливості. Мало того, сам факт встановлення лічильників у багатьох випадках приводить до економії.
Прикладів такої економії багато. У деяких випадках різниця в платежах за тепло між однаковими 16-поверховими будинками у Києві становила 100 тис грн ще в 2015 році. Просто саме встановлення лічильників виявляє справжню кількість тепла, спожитого будинком у гігакалоріях, а не нарахованого за “квадратні метри”.
Опалення по-європейськи
В контексті проблем з обліком в Україні цікавим видається європейський досвід.
Основа комерційного обліку тепла в Європі — будинкові лічильники. Повний облік споживання тепла на рівні будинків обов’язковий в країнах ЄС з 2012 року, після прийняття Директиви про енергоефективність 2012/27/ЄС.
Усі житлові будівлі з центральним опаленням там обладнані будинковими вузлами обліку. У Польщі їх почали встановлювати ще на початку 1990-х років, в інших країнах ЄС — ще раніше. Там облік на рівні будівель — успішно пройдений етап. Наразі в ЄС активно впроваджують індивідуальний облік споживання тепла.
У Польщі навіть термомодернізовані будівлі, в яких індивідуальне споживання тепла тарифікується з розрахунку на квадратний метр, споживають на 20% більше енергії, ніж неізольовані будівлі, де мешканці завдяки індивідуальному обліку і доступу до інформації використовують тепло раціональніше і більш відповідально.
Крім того, ті, хто заощаджує тепло, зменшують викиди парникових газів. Для багатьох європейців цей аспект навіть більш вагомий, ніж економічний.
Разом з тим, єдиного європейського рішення нема: у різних країнах рівень впровадження індивідуальних лічильників різний. Спільним залишається принцип: споживач повинен заплатити лише за спожиту енергію. Сюди входять витрати тепла квартири і частка витрат на опалення місць спільного користування.
Ще однією перевагою сучасного індивідуального обліку тепла є доступ до онлайн-сервісів з можливостями електронної оплати рахунків та перегляду статистики споживання. Індивідуальний облік та регулювання дозволяють використовувати різні програми та пристрої, які регулюють споживання автоматично.
Кожній батареї — керування та облік
Перший крок до європейських практик обліку — встановлення будинкового лічильника. Саме він показує людям зв’язок між станом тепломереж та платежами. Він створює передумови для впровадження спільних енергоефективних заходів.
Прогрес є: будинкові лічильники встановлюються у багатьох містах. У Чернівцях діє програма фінансової підтримки встановлення лічильників, а у Києві до кінця 2016 року планують обладнати лічильниками 100% багатоквартирних будинків.
Наступний крок на шляху до чесних тарифів після встановлення будинкового лічильника — перехід на індивідуальний облік тепла та тарифікацію в гігакалоріях. Цей крок ще зустрічається з перепоною, яка довгий час здавалася нездоланною.
У старих багатоквартирних будинках, які становлять більшу частину житлового фонду в Україні, система опалення була спроектована так, що встановити індивідуальний облік за допомогою одного лічильника тепла технічно неможливо.
Індивідуальний лічильник можна встановлювати тільки тоді, коли є окреме розведення труб опалення на квартиру. Такі системи використовуються при будівництві нового житла. Тому для будинків, які зараз вводяться в експлуатацію, індивідуальний облік тепла зазвичай не є проблемою.
Проблема обліку в будинках з вертикальним розведенням труб має рішення і воно застосовується в країнах ЄС. У цьому випадку використовують “розподільники тепла”, які кріпляться на кожен радіатор і обраховують тепло, що виділяє радіатор.
Покази цих приладів використовуються замість квадратних метрів при розподілі показів будинкового лічильника тепла між квартирами. Вартість розподільника — близько 500 грн, але разом з ним також необхідно встановити радіаторний терморегулятор, який дозволяє регулювати температуру в кожній кімнаті.
Встановлення приладів в середньому окуповується за два опалювальні сезони.
Єдиний бар’єр для індивідуального обліку — такі прилади повинні встановити хоча б 75% мешканців будинку. Самі по собі вони не є приладами комерційного обліку, а лише дозволяють точніше розподіляти витрати на тепло в системі. Чесний розподіл працює лише тоді, коли у проекті беруть участь більшість мешканців.
Розподілювачі мусять бути одного типу, їх повинні встановлювати кваліфіковані спеціалісти. Якщо будинком управляє ОСББ, то воно може закупити та встановити їх централізовано. В обов’язки ОСББ також входить знімання показів і справедливе виставлення рахунків відповідно до фактичного споживання.
Навіть якщо в будинку нема ОСББ, за умов консенсусу жителі можуть об’єднатися і найняти сервісну компанію, яка встановить прилади і буде знімати покази, на основі яких теплокомуненерго виставлятиме індивідуальні рахунки в гігакалоріях. Отже, щоб почати економити, треба співпрацювати з сусідами — як і при утепленні.
Розподіляти ж вартість опалення місць загального користування варто пропорційно до площі квартир.
Чи скоро облік тепла стане обов’язковим?
Наразі у Верховній Раді розглядається законопроект №4901 “Про комерційний облік комунальних послуг”, який повинен юридично врегулювати обов’язкове встановлення загального лічильника на будинок чи секцію будинку, а також створити засади для індивідуального або розподільчого обліку в кожній квартирі.
Проект передбачає, що крім квитанцій для оплати постачальники будуть зобов’язані надавати людям деталізовані дані про історію їхнього індивідуального споживання з рекомендаціями для економії ресурсів.
Прийняття закону дозволить запровадити 100-відсотковий облік, вважає голова Державного агентства з енергоефективності Сергій Савчук. На його думку, це на три чверті знизить обсяг необлікованих витрат води у будинках та на 15-20% скоротить споживання тепла протягом одного-трьох років.
За оцінками експертів, повний облік споживання дасть змогу мешканцям багатоповерхівок заощаджувати на опаленні в середньому 25%. Окрім того, завдяки повному обліку споживання енергії держава матиме об’єктивну інформацію, що підвищить прозорість енергетичного ринку.
У 2016 році наслідки підвищення тарифів на центральне опалення для людей в різних містах будуть різними. Там, де будинкові лічильники переважно встановлені — у Києві, деяких обласних центрах, містах-членах Угоди мерів, суми в платіжках зростуть, але вартість послуги буде обліковуватися більш прозоро.
Олег Савицький
За матеріалами: Економічна Правда
Поділитися новиною
