1549
Чи настане кінець лихварському банкінгу в Україні
— Казна та Політика
Минулого місяця Національний банк України підвищив облікову ставку з 19,5% до 30%. Положення меморандуму з МВФ стануть основою кредитно-грошової політики регулятора на 2015 рік. Також було підтверджено, що мета НБУ – керувати інфляцією. Давайте розглянемо, як і за допомогою яких інструментів це можна буде реалізувати.
Девальвація обмінного курсу тягне за собою ціни, як локомотив вагони. Деякі банки сьогодні залучають депозити в гривні під 26%, у валюті – під 13%. Але чи існує зараз в Україні бізнес, який може забезпечити повернення кредитів у гривні на рівні 30-32%, а валюти – 17-18%? Виходить, що в країні працює не сучасний банкінг, а середньовічне лихварство. Щоб виправити ситуацію, мусить змінитися вся система відносин у банківському бізнесі, адже та, яка діяла останні 23 роки, вже себе зжила.
Ситуація в Україні здається ще абсурднішою на тлі того, що в Європі вже пропонують клієнту доплачувати за збереження депозиту в банку, а відсоткова ставка становить максимум 1-2%. Такий же рівень ставок у Японії, і майже на нульовому рівні перебуває облікова ставка ФРС у США.
З підручників економіки відомо, що поза межами 10% кредитні ресурси перестають стимулювати зростання виробництва. Що тоді стимулює облікова ставка НБУ в 30%? Підвищений рівень стягнень з бізнесу від податкових недоїмок чи додаткові витрати банків від коротких кредитів рефінансування, які йдуть на виконання нормативів НБУ?
Порівняльний аналіз відсоткової політики залучення короткострокових депозитів у гривні (до одного року) українських банків з капіталом держави та іноземного капіталу показує гнітючу картину.
Динаміка середньозважених процентних ставок залучення ресурсів
за короткостроковими депозитами фізичних осіб у гривні, до одного року
за короткостроковими депозитами фізичних осіб у гривні, до одного року
Мало того, що державні банки залучають ресурс на внутрішньому ринку більш ніж на 60% дорожче іноземних, так вони ще й конкурують між собою. У той час, коли Ощадбанк і Укрексімбанк намагаються останнім часом знизити ставки залучення депозитів, Укргазбанк, навпаки, підвищує.
Це свідчить про те, що в Мінфіні відсутня координація і хоча б середньострокова стратегія розвитку. На рівні відомства має з’явитися інститут для координації відсоткової політики тих банків, які входять в сферу його відповідальності.
Бо інакше за високу депозитну ставку в державному банку заплатить держпідприємство-позичальник. А якщо не заплатить? Працюючи з проблемними кредитами в банку, автор стикався з десятком позичальників, які мали проблемні борги перед кількома банками і займалися шантажем менеджменту на предмет «буду платити/не буду» за зобов’язаннями і на яких умовах.
Чи може банк довести до банкрутства місцевого монополіста, скажімо, обленерго чи облгаз? Але ж високі відсотки, які платять підприємства ЖКГ банкам, закладені в собівартість тарифів. Ось і виходить, що за підвищені банківські відсотки за депозитами фізичних осіб врешті-решт платять фізичні особи – споживачі кінцевих послуг неефективних монополій.
Але й це ще не все. Якби банківський нагляд дійсно оцінював ризики, то вже давно розібрався б, що в заставі кредиту рефінансування НБУ лежить, скажімо, кредит теплокомуненерго. А в якості застави за цим кредитом депутати міськради визначили, наприклад, міський стадіон, який оцінено згідно з кошторисами витрат на будівництво. Тому, коли в банк вводиться тимчасова адміністрація – то з’ясовується, що не тільки гроші вже давно проїдені високими відсотковими ставками – тому, що видавалися під господарську діяльність, тобто на оплату попередніх кредитів – але й зробити з цим активом уже нічого не можна.
Відчайдушний крок банку або тимчасової адміністрації в такому випадку – забрати нерухомість на баланс, але без розуміння, що з нею робити далі. Судові тяжби щодо кожного такого об’єкту між банком і позичальниками або заставодавцями у вітчизняних судах тривають роками. А утримання нерухомості також тягне за собою витрати – її треба охороняти, опалювати, ремонтувати. Таким чином до збитків за виданим кредитом додаються витрати для утримання застави-неліквіду.
Кому і за яку суму сьогодні можна продати, наприклад, міський стадіон, на якому вже не грає розвалена місцева футбольна команда? І скільки на балансі НБУ виявилося таких об’єктів після введення тимчасової адміністрації в банки? Може, тому й немає прозорості в розпродажу майна Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та Нацбанком?
Якщо дати чиновникам можливість керуватися принципами беззбитковості при реалізації застав, то майже нічого продати не вдасться. Хоча з іншого боку, при продажу з дисконтом може вийти непоганий стимул для нового підприємця та стимулювання у створенні нових робочих місць. Для цього необхідний новий орган, який би брав на себе ризики.
Що робити
Що робити
Сьогодні міжнародні кредитори визначили інсайдерське кредитування українських банків як найнебезпечніше економічне явище. І, відповідно, за законами, ухваленими Верховною радою, банкіри стали відповідальними за неефективне використання ресурсів.
Задля справедливості варто зазначити, що інсайдерське кредитування – це наслідок високих відсоткових ставок ринку. Тому що нормальний бізнесмен, підрахувавши свої річні витрати на банківські послуги, приходить до висновку, що дешевше один раз витратитися на новий інвестиційний проект (банк), який потім можна буде продати, ніж годувати конкурентів, не кажучи вже про те, щоб розкривати всю інсайдерську інформацію та грошові потоки.
До того ж слід врахувати, що нерухомість, заставлена в банках, могла б стати найкращим захистом від потенційних рейдерських зазіхань на промислову власність, законність придбання якої може бути оскаржено в будь-який момент при зміні еліт. Тому в попередні роки кількість знову зареєстрованих банків можна було порівняти з кількістю ліквідованих.
Реєстрація та ліквідація банків на ринку України в період 1995–2014 років
Пострадянський банківський бізнес у його нинішньому вигляді починався в епоху Михайла Горбачова, коли кожен член політбюро СРСР за статусом повинен був володіти банком і літаком. За останні двадцять років додалася хіба що необхідність для кожного олігарха мати ще й свою футбольну команду. Але також треба розуміти, що Україна за ці роки пройшла шлях, на який нині благополучні країни витратили 150–200 років. І вони теж переживали свою кризу інсайдерського кредитування в період великої депресії.
Війна загострила чимало виразок вітчизняного народного господарства. Уже сімнадцять місяців поспіль населення (домогосподарства) місяць до місяця забирають свої накопичення з банківської системи. У результаті в банків різко знизилася можливість жити на пасивній піраміді (коли відсотки за старими депозитами платяться за рахунок залучення нових) і майже не залишилося можливості побудови активних пірамід – коли відсотки за попередніми кредитами можна платити за рахунок видання нових кредитів.
Виведені за останній рік з ринку майже п’ять десятків фінустанов показали, що схеми перекредитування через гарантії на коррахунках в іноземних банках, без ефективного банківського бізнесу, теж ведуть банки до краху. НБУ, забравши у них валютне кредитування, не надав їм новий ринок.
Регулятору ще належить провести серйозний аналіз активів банків з державною формою власності. Український банківський бізнес прийшов до необхідності побудови систем національних гарантій проти недобросовісного бізнесу.
Для зменшення економічного нариву у вигляді нереальних процентних ставок необхідно створити прозорі кредитні відносини. Щоб не тільки власники банків несли відповідальність за видані кредити, але і було зрозуміло, хто персонально з бізнесу несе відповідальність за взяті у банку гроші, а фінансова розвідка відрізняла злодіїв від дурнів.
На ситуацію також впливає масштабна боротьба з офшорами, що розгорнулася в світі. Увага контролюючих органів вже переключилася з Кіпру на Швейцарію і Британські Віргінські острови. І українські чиновники і олігархи, які виводили капітали з країни останні десятиліття, вже не відчувають себе за кордоном затишно. Тому сьогодні держава повинна продемонструвати, що по завершенні кризи просто так в Україну з виведеними капіталами повернутися не вдасться.
Можливо, необхідно провести амністію капіталу. Але також потрібно з фінансового моніторингу чітко позначити групу осіб, за якими числяться безповоротні кредити – і перед тим як вкладати в нові проекти, особливо в ринок землі, їм необхідно погасити старі борги. Благо, судові рішення по кредитних позовах у банків є в достатній кількості. І нічого нового вигадувати не доведеться – а просто виконувати рішення судової гілки влади.
Можна приймати програми, коаліційні угоди, закони і постанови, але факт залишається фактом: працездатні українці залишаються найбіднішими громадянами в Європі.
Останній рік низька ефективність урядових дій ситуацію тільки погіршувала – гроші у людей і юридичних осіб конфісковували в банках-банкрутах, національна валюта знецінювалася найшвидшими у світі темпами, ціни споживчого ринку били рекорди, а вартість кредитних ресурсів не була стимулюючою для збільшення продуктивності в народному господарстві. Відповідно, росло приховане і офіційне безробіття.
Можна на якийсь час відволікати увагу громадськості сеансами корупційних викриттів, можна «ховатися» за війну, але за соціальні провали економічної політики доведеться відповідати. Добре, якщо тільки посадами.
Анатолій Дробязко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
