5501
А ти отримав ліцензію Нацбанку?
— Казна та Політика
Інтернет рясніє повідомленнями про придбання наших співвітчизників за кордоном. Можна щиро порадіти за українських громадян, які багато їздять, спілкуються з людьми, отримують новий цікавий досвід, а іноді не тільки досвід, але і конкретні, відчутні матеріальні активи. Маючи безперечно гарний смак, багаті українці зупиняють свій вибір на воістину райських куточках старої Європи. Лондон, Париж, Баден-Баден, Лазурний берег - далеко не повний перелік куточків, уподобаних новою або потенційно новою української діаспорою.
Вкладати гроші в європейську економіку (особливо в нерухомість) протягом останнього десятиліття стало дуже актуально у зв'язку зі складною і невизначеною політичною ситуацією в нашій державі. "Хатинку" або хоча б кімнату в країнах ЄС не проти придбати навіть середній український бізнесмен (тим більше що така нерухомість може коштувати незрівнянно менше, ніж щось більш-менш пристойне у великих українських містах). Не кажучи вже про тих наших співгромадян, чия діяльність на Батьківщині - у минулому чи сьогоденні - залишає їм лише два вибори по Гайдаю - РАЦС (читай: постійне місце проживання в Європі) або... ну, самі розумієте.
З якими ж нюансами пов'язані спроби українських громадян забезпечити безхмарну старість за межами Вітчизни і які перешкоди встановлює закон для нас з вами, якщо вважати, що основна перешкода у вигляді відсутності необхідної кількості грошових знаків нами вирішена? Давайте розберемося...
Штраф, рівний вартості "хатинки"
Придбати нерухомість у Європі досить просто. Зайдіть в Інтернет, задайте правильні параметри пошуку - і ви побачите будь-який варіант на ваш смак. При цьому продавці і брокери не запитають, чи маєте ви право здійснювати інвестицію за українським законодавством. Їм просто все одно, адже договір купівлі-продажу нерухомості буде підпорядкований праву країни, в якій розміщена нерухомість, а там обмежень для її придбання не так багато і вони вже точно не пов'язані з нашим законом. Тому розірвати договір або визнати його недійсним на підставі протиріччя українського законодавства, в принципі, неможливо.
Питання виведення грошей для придбання нерухомості або інших активів за кордон для "людини з інтелектом" також не є особливою проблемою, тим більше, що посередники, які продають зарубіжну нерухомість в Україні, надають у цьому всіляке сприяння. Звичайно, законодавством встановлені суворі обмеження щодо сум офіційного переказу грошей за кордон і цілей такого переказу (див. правила, затверджені постановою Нацбанку від 29.12.2007 р. №496), проте фінансова система України вже давно інтегрована в світову фінансову систему настільки, що готівкові гроші в Україні можуть чудесним чином перетворитися на безготівкові гроші за кордоном протягом декількох днів.
Звісно, якщо громадянин України виїжджає за її межі, не передбачаючи знову відчути солодкий і приємний дим Вітчизни, питання відповідності його дій українському законодавству не повинно надто його турбувати. Але якщо ви хочете все-таки розділити хоча б на час свою долю з долею України, то маєте знати, що незалежно від того, як ваші гроші потрапили за кордон, для придбання на них нерухомості чи якихось інших активів (цінних паперів, корпоративних прав, заводів, пароплавів) ви повинні отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України. Вимога про необхідність отримання ліцензії міститься в декреті КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а порядок отримання таких ліцензій встановлено Інструкцією Нацбанку від 16.03.99 р. №122.
Треба думати, така ліцензія є, приміром, у дружини мера Києва Аліни Айвазової. Інакше як би могла така шановна пані публічно (в інтерв'ю газеті "Сегодня") заявляти про свій будиночок у Баден-Бадені площею 300 кв. м? Якщо ні, то наслідки придбання нею нерухомості за кордоном викликають співчуття, адже за таку дію без ліцензії встановлено штраф у розмірі суми такої інвестиції. Звичайно, можна припустити, що Айвазова отримала нерухомість у подарунок від невідомого мецената, але в такому випадку свій подарунок дружина мера мала відобразити у своїй податковій декларації та сплатити з його, схоже, немаленької вартості прибутковий податок.
Крім того, на власника активів за кордоном покладається обов'язок щодо їх декларування в Україні, виконання якого забезпечується відповідною фінансовою санкцією. І це не кажучи вже про відображення таких активів у щорічній декларації, яка подається державними чиновниками відповідно до Закону "Про основи попередження і запобігання корупції".
Рахунок без ліцензії - кримінальна відповідальність
Ще більш серйозні наслідки законодавство встановлює за відкриття валютного рахунку за кордоном без отримання ліцензії Нацбанку. Такий рахунок без ліцензії громадяни України можуть відкривати лише під час перебування за кордоном або для обліку цінних паперів, отриманих позик і кредитів. За відкриття за кордоном валютного рахунку без отримання ліцензії НБУ, крім фінансової відповідальності, встановлюється також кримінальна відповідальність (ст. 208 КК) з досить значною санкцією - обмеженням волі на термін від двох до чотирьох років з конфіскацією коштів, що є на рахунках. Якщо припустити, що сім'я Черновецьких, та й "молода команда" мера, яка почасти перебуває за кордоном, не може профінансувати свою достойну і тривалу життєдіяльність там за рахунок тих жалюгідних 10000 євро, які дозволено легально вивозити громадянам України за кордон у готівковій формі, порушення українського законодавства шляхом здійснення операцій на валютних рахунках за кордоном їм навряд чи вдалося уникнути.
А якщо подивитися ширше - хіба середній і вищий менеджмент українських компаній не практикує отримання частини зарплати на рахунок за кордоном? Чи розуміє при цьому прогресивна частина українського суспільства, що тим самим підставляє себе під кримінальну відповідальність, навіть якщо не брати до уваги можливі проблеми, пов'язані з законодавством про протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом? Чи варті зекономлені податки такого ризику?
Офшори знімають обмеження
Беручи до уваги те, що вся владна еліта нашої держави незалежно від партійної приналежності, заявляє про твердий намір інтегруватися в Європейський Союз, питання доцільності існування валютних обмежень, запроваджених ще в 1993 році, у автора цих рядків викликає глибокі сумніви. Дані обмеження не просто обмежують конституційні права громадян на розпорядження своєю власністю, а й істотно зменшують конкурентоспроможність українського бізнесу на міжнародній арені. Можливо, я помиляюся, але навряд чи навіть середній український бізнес міг би ефективно розвиватися в Україні, виконуючи всі норми валютного законодавства. Звичайно, автор, не будучи економістом, може досить поверхово судити про вплив валютних обмежень на позитивний платіжний баланс України, однак відсутність подібних обмежень у законодавствах більшості країн ближнього зарубіжжя (навіть у Росії валютні обмеження в частині інвестування за кордон значно м'якші) навіває думки про те, що в Національному банку такий взаємозв'язок також простежують дуже умовно, зберігаючи застарілу форму через небажання брати на себе відповідальність за скасування відповідних норм. Хоча, можливо, мова йде ще про один механізм впливу на вітчизняний бізнес і українських громадян, який до пори марно припадає пилом в арсеналі Нацбанку та податкової служби?..
Так чи інакше, але сильні світу цього давно вже навчилися обходити українські валютні обмеження, використовуючи багатий арсенал офшорних компаній, які щедро пропонує їм ціла когорта іноземних юридичних компаній, що спеціалізуються на відкритті та веденні офшорного бізнесу. При цьому наших бізнесменів безподатковий (офшорний) статус іноземних компаній цікавить не більше, ніж можливість сховати бенефіціара (реального власника) бізнесу за інститутом номінальних власників акцій і директорів. Адже це дозволяє українському бізнесмену фактично керувати бізнесом (у тому числі і в першу чергу інвестувати гроші за кордоном), що належить на папері іноземцям. Розкрити бенефіціара офшорної компанії досить складно (якщо справи веде серйозна юридична компанія - практично неможливо), що захищає українську інвестицію від проблем з українськими правоохоронцями. І не тільки в частині валютного законодавства. Просунуті і ще більш обачні співвітчизники використовують компанії респектабельних юрисдикцій чи навіть трастові інститути, що ще надійніше захищає їхні інтереси. Звісно, такий спосіб вирішення проблеми породжує для наших співвітчизників нові ризики. Які? Запитайте у колишніх власників Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча. Або скажімо, поширення на такий бізнес юрисдикції англійських чи американських судів і, як наслідок, дуже неприємний і, найголовніше, несподіваний позов від конкурента в такий суд, який розкриває таємницю бенефіціара набагато простіше, ніж українська правоохоронна система. Але це вже стосується дуже великого бізнесу і до теми даного матеріалу має дуже опосередкований стосунок. В цілому ж офшорні компанії є хоч і не цілком легальним, але доволі ефективним способом обходу українського валютного законодавства.
Політика подвійних стандартів
На завершення хотілося б принести вибачення сім'ї і команді нашого столичного мера. Насправді їх згадка в даній статті викликана не упередженим до них ставленням автора, а тією зневагою, яку проявляють сьогодні одні, вчора інші, післязавтра треті чверть-, пів-, мега- і просто олігархи до чинних норм українського законодавства, писаних, мабуть, не для них. Цей приклад ілюструє політику подвійних стандартів, що є основою суспільного ладу країн колишнього СРСР, де старі, віджилі, але від того не менш обов'язкові (більше того - забезпечені кримінальною відповідальністю) правові норми для одних поєднуються з повною їх відсутністю для інших. Але ж і основна мета життєвої боротьби перших полягає лише в тому, щоб отримати статус останніх. Можливо, справа і в цьому теж? Але це вже зовсім інша історія...
Данило Гетманцев
За матеріалами: Дзеркало Тижня
Поділитися новиною
