2826
Українській системі пенсійного страхування до банкрутства залишилося кілька років. Чому?
— Казна та Політика
Останні 10-15 років українська система пенсійного страхування жила не по кишені: зростання пенсій випереджало і зростання ВВП, і зростання зарплат. Пенсії стабільно підвищувалися перед кожними виборами, після чого діри ПФ латали за рахунок бюджетного фінансування. У результаті до 2010 року пенсійні виплати в Україні зросли до 18% ВВП - максимальний показник у Європі. Наближаються сумні наслідки.
Загальний страйк у Франції, багатотисячні демонстрації в Італії, вуличні безлади в Греції - при зовнішній несхожості всі ці події мають спільне коріння. Першопричина протестів - пенсійна реформа, точніше, збільшення терміну виходу на пенсію. Французи поставлені перед фактом підвищення пенсійного віку на два роки, в Італії він буде поступово - з 2015 до 2050-го - збільшений на три роки; греки зможуть піти на пенсію не в 60 років, а лише в 65; пенсії за віком у Греції зменшуються приблизно на 7%.
Аналогічні реформи - зі збільшенням трудового стажу та обмеженням пенсійних виплат - за останні 20 років провели практично всі розвинені країни. Якщо в 1945-1970 рр. (на які припав розквіт солідарного страхування) доходи пенсіонерів росли, а середній пенсійний вік в країнах ОЕСР скоротився з 66 до 62 років, то в останні півтора-два десятиліття процес пішов назад. Приміром, зараз у більшості країн Євросоюзу працівники виходять на пенсію в 65-67 років, офіційно затверджений Брюсселем новий орієнтир пенсійного віку для держав ЄС - 70 років.
України, в якій чоловіки виходять на пенсію в 60, а жінки - у 55 років, неминуче приєднається до європейського тренду в найближчі 2-3 роки. Але від краху вітчизняну пенсійну систему це не врятує.
Солідарна безвідповідальність
Найбільш ймовірний перший крок нашої пенсійної реформи, вже погоджений з МВФ, - підвищення в 2011 році пенсійного віку для жінок до "чоловічих" 60-ти - протягом п'яти років дозволить економити в середньому до 4 млрд грн на рік. Ще один захід, що обговорюється в уряді, - обмеження максимального розміру пенсійних виплат 10-12 мінімальними пенсіями. Певна логіка в цьому є: якщо за часів СРСР найбільша пенсія перевищувала мінімальну приблизно в 8 разів, то зараз - в 60-80. Правда, ефект від цього буде швидше популістським, ніж фінансовим: таких пенсіонерів небагато, і введення "стелі" в 7-8 тис. грн, за даними ПФ, заощадить фонду лише 6-7 млн грн на рік - мізерно малу суму в порівнянні з нинішнім дефіцитом у 60 млрд грн.
Втім, держава має можливості направити до ПФ більші суми. Приміром, скасування обмеження максимального платежу до ПФ (сьогодні відрахування сплачуються із суми, що не перевищує 15 прожиткових мінімумів), за даними Рахункової палати, може дати Пенсійному фонду близько 6 млрд грн щорічно. Крім того, в самому фонді підрахували, що сплата повнорозмірних внесків за ставкою 35,2% з доходів фізосіб-підприємців додатково дасть 5,3 млрд грн на рік; скасування пільг для інвалідів може принести ще 2,1 млрд грн; пенсійні платежі спрощенців - близько 1,5 млрд грн.
Окремо кожне з додаткових джерел проблем фонду не вирішує, але всі разом вони дають майже 20 млрд грн щороку. Звичайно, реальний ефект буде в 1,5-2 рази меншим, ніж розраховують в ПФ або Рахунковій палаті: багато підприємців-приватників підуть в тінь через складнощі з веденням звітності, більшості володарів високих зарплат замінять їх бонусами, а спрощенці будуть виплачувати зарплату в конвертах. Але навіть 10-15 млрд грн цілком можуть звести до нуля дефіцит ПФ за лічені роки, причому без будь-якої фінансової допомоги з держбюджету. Щоправда, така ідилія буде тривати недовго.
У 2010-2016 рр. пенсійного віку досягне повоєнне покоління бебі-бумерів, і витрати ПФ будуть збільшуватися в геометричній прогресії - навіть за умови зростання пенсій всього на 4% на рік. За розрахунками Національного інституту стратегічних досліджень, з 2011 по 2016 рік пенсійні виплати зростуть приблизно на 20 млрд грн; з 2016 по 2021-й - майже на 50 млрд грн; з 2021 по 2026-й - на 75 млрд грн; з 2026 по 2031-й - майже на 100 млрд грн, досягнувши 400 млрд грн на рік.
Майже триразове зростання пенсійних витрат - непідйомна ноша для української економіки. Простий приклад: для того щоб зберегти хоча б нинішній стан справ - з фінансуванням з бюджету майже 40% пенсійних витрат та виплатою більшості пенсіонерів пенсій, які недотягують навіть до прожиткового мінімуму, - вітчизняна економіка щорічно має зростати на 8-10%.
Демографічний хрест
Проблеми української пенсійної системи принципово нічим не відрізняються від проблем, з якими зіткнулися Франція, Німеччина, Греція, Італія або США. Всі ці країни будували солідарну систему пенсійного страхування - систему "бісмарківського" типу, вперше введену в Німеччині в 1889 році. Головна особливість цієї системи в тому, що працюючі оплачують старість пенсіонерам. Але працювати така система може лише за умови зростання населення.
Поява солідарного страхування в більшості розвинених країн (кінець XIX - початок XX століття) співпала з першою і другою стадіями демографічного переходу - періодом, коли смертність падала, народжуваність зростала, а працююче населення значно перевищувало кількість пенсіонерів.
Ставки пенсійних зборів були дуже низькі - наприклад, у США при введенні солідарної системи у 1935 році пенсійні платежі становили лише 3% зарплати. У такому вигляді солідарне страхування процвітало приблизно до кінця 1960-х, коли стало ясно, що демографічний вибух залишився позаду, а населення буде лише старіти. Цікаво, що, на думку одного з авторів теорії демографічного переходу Френка Ноутстейна, однією з причин падіння народжуваності стала якраз система пенсійного страхування: люди перестали бути кровно зацікавлені в наявності великої кількості нащадків, які допомагають у старості.
На батьківщині солідарної системи, в Німеччині, в 1900 році громадяни у віці старше 65 років становили лише 4% населення. У 1930-му кількість літніх людей зросла до 5,39%, в 1950-му - до 10,5%, в 2000-му пенсіонери становили вже 16,3% населення, а в 2010-му - четверту частину всього населення. Зараз на одного німецького пенсіонера припадає трохи менше двох працюючих. Для порівняння: у нашій країні це співвідношення вже приблизно 1 до 1,14. А в 2025 році, за прогнозом ООН, число українців, які отримують пенсію і тих, хто сплачує пенсійні внески, зрівняється.
Німеччина вже десять років послідовно реформує пенсійне страхування: обмежуючи розмір пенсій за віком, підвищуючи пенсійний вік (востаннє - в 2007 році) і всіляко стимулюючи перехід до персонального накопичення коштів на старість. В Україні над всім цим поки лише розмірковують.
Сумні перспективи
За великим рахунком, шанс безболісного реформування вітчизняної пенсійної системи було втрачено на початку десятиліття, коли на одного пенсіонера припадало двоє працюючих, а пенсійні виплати не перевищували 8-9% ВВП.
Як би це цинічно не звучало, але останні 10-15 років українська система пенсійного страхування жила не по кишені: зростання пенсій випереджало і зростання ВВП, і зростання зарплат. Пенсії стабільно підвищувалися перед кожними виборами, після чого діри ПФ латали за рахунок бюджетного фінансування. У результаті до 2010 року пенсійні виплати в Україні зросли до 18% ВВП - максимальний показник у Європі. У такому режимі система може проіснувати ще п'ять-десять років, після доведеться підвищувати відрахування до ПФ, знижувати пенсії або оголошувати ПФ банкрутом.
Експерти Аналітично-дорадчого центру Блакитної стрічки ПРООН/ЄС на замовлення Мінпраці підрахували, що при збереженні нинішньої ставки збору в ПФ до 2025 року середня пенсія зменшиться з нинішніх 40-42% середньої зарплати до 35%. Ще один варіант передбачає збереження нинішньої пропорції пенсії та середньої зарплати за рахунок підвищення страхових внесків. У цьому випадку відрахування до ПФ зростуть з 35% фонду оплати праці до 40% в 2025-му і до 50% в 2050 році.
У першому випадку за межею бідності опиняться 99% пенсіонерів. У другому - на межу виживання буде поставлено практично все працездатне населення, оскільки з урахуванням прибуткового податку і відрахувань до соцфондів сумарне оподаткування зарплат перевищить 70% і буде неухильно зростати. До речі, обидва варіанти припускають щорічне зростання державних дотацій Пенсійному фонду, витрати якого до 2031 року збільшаться як мінімум до 400 млрд грн на рік, що відповідає приблизно половині всього нинішнього ВВП України.
Володимир Хомяков
За матеріалами: Контракт
Поділитися новиною
