Усе-таки "варяги"?


Усе-таки "варяги"?

Уряд Володимира Гройсмана повністю відмовився від послуг міністрів-іноземців. Таким чином, визнано невдалими спроби запросити на ключові державні посади громадян Грузії, Словаччини, США, Німеччини.

Українським реформаторам не слід шукати країну-ідеал, досвід якої можна в повному обсязі перенести на вітчизняний ґрунт.

Набагато ефективніше вивчити перетворення в окремих сферах різних країн. Для цього автори склали гід по успішним реформам за останню чверть століття. Проект “Шлях до успіху” сформував ідеальний Кабмін на основі не політичних уподобань, а економічних досягнень. Він стане в нагоді, якщо раптом “варяги” знову будуть затребувані в Україні.

“Уряд варягів” 2.0
Ще рік тому в Україні була популярна ідея “варягів”. Мовляв, фахівці з-за кордону знають, як має працювати успішна економіка, і прекрасно бачать дорожню мапу реформ, якою необхідно пройти Україні.

Сьогодні, за підсумками роботи другого уряду Яценюка, цю ідею призабули. Що добре для дослідницьких цілей проекту, оскільки дає змогу максимально деполітизувати питання.

Отже, дослідники проаналізували, які країни здійснили за останню чверть століття ривок в області конкурентоспроможності в тій чи тій області.

Результати представлені у вигляді інфографіки. Ґрунтуючись на цих даних, аналітики склали умовний Кабмін України, якби стояло політичне завдання сформувати його із по-справжньому успішних реформаторів. Прем’єром вирішили запропонувати українця – з патріотичних міркувань.

Звичайно, такий підхід слід сприймати з гумором. Автори далекі від ілюзій, що “закордон нам допоможе” просто так, на шкоду своїм інтересам, але, як відомо, в кожному жарті… З таблиці-обґрунтування “Чому вони?” можна зрозуміти, що послужило підставою такого вибору.

Більшість “варягів-міністрів” представляють європейські демократії, досвід яких останньої чверті століття варто було б ураховувати. Однак у списку є Туреччина і Малайзія, владу яких нерідко звинувачують у східній деспотії. Що спільне можна виділити в цих настільки різних країнах? Мабуть, три обставини.

Перше. Присутність якоїсь розумної основи. Реформи здійснювалися усвідомлено і цілеспрямовано. Як правило, їх не втілювала одна особа, як Ден Сяопін у Китаї або Лєшек Бальцерович у Польщі.

Друге. На горезвісну “невидиму руку ринку” правителі, перш за все, азіатські тіньові реформатори, не дуже покладалися, вважаючи за краще поєднувати природне і розумне. Побита, але правильна метафора: обирали сад, а не дикий ліс.

Третє. Бізнесу, в тому числі іноземному, в цих країнах комфортно. Це не обов’язково “нульова толерантність до корупції”. У бізнес-літературі зустрічається термін “ефективна корупція”. Відносять його не тільки до Китаю, але і до Індонезії. Суть: одержувач хабара неодмінно стає активним партнером і покровителем давача. Якщо вже взяв на себе якісь зобов’язання, то неодмінно їх виконає.

В Україні з цим якраз чи не головна біда: багато хто готовий брати “баранчика в папірці”, але без жодних зобов’язань. Тому, ймовірно, з українською корупцією все ж доведеться боротися по-європейськи. Як у Польщі чи Естонії.

Успіх – це конкурентоспроможність

Напевно всі хочуть, щоб Україна була успішною. І держава, і країна, і громадяни. Однак поняття “успіх” розмито, його складно описати математичними або економетричними величинами. На відміну від конкурентоспроможності.

Адже хто така успішна людина? Та, що конкурентоспроможна в житті, на ринку праці. Чиї навички, знання і здібності затребувані, а праця – добре оплачувана. Тому між словосполученнями “успішна Україна” і “конкурентоспроможна Україна” можна ставити знак рівності.

Сухе визначення конкурентоспроможності означає здатність компанії, галузі або країни продавати товари й послуги на будь-який ринок краще або гірше порівняно з можливостями інших компаній, галузей і країн.

Таким чином, будь-яка програма реформ має означати не просто якийсь набір змін, а позитивну відповідь на питання: чи робить реформація країну, її економіку більш конкурентною, тобто сильнішою?

Звичайно, це складно для сприйняття широким загалом. Куди простіше відповіді-гасла “Хочу в Європу”, “Злодій має сидіти у в’язниці”, “Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим”. Однак за підсумками трирічної кризи суспільство виросло, і його тепер уже не задовольняють одновимірні приклади, мовляв, зробимо точно так, як у Грузії, Сингапурі чи Польщі.

Якби все було так просто, за два роки б скопіювали і зробили. Можна, звичайно, пошукати виправдання в області “політичної волі”, “інерційного мислення”, “протидії реваншистів”, проте за цими фразами губиться сам сенс.

Умовний Сінгапур можна побудувати лише в певних історичних, політичних і економічних умовах. Тобто Україна має стати колишньою британською колонією, розташованою на островах теплого моря, з багаторічним диктаторським режимом, де населення сповідує буддизм, даосизм і конфуціанство.

Все це лише віддаляє від економіко-географічних реалій і взагалі від реалій. Тому розмови про другу Швейцарію або Грузію ні до чого не приведуть. Вчитися треба у всіх країн планети, обираючи найкращі реформи в окремих сферах.

Так, Сінгапур – другий в Індексі глобальної конкурентоспроможності – ІГК – від Світового економічного форуму (СЕФ). При цьому він далеко не лідер у питаннях складності бізнес-процесів та інновацій. Естонія входить у топ-30 найбільш конкурентоспроможних економік, але за розміром ринку – 98-ма. Україна значно вище.

Нарешті, Грузія, яка в силу спільності геополітичних інтересів і завдяки харизмі Саакашвілі та лібералізму Бендукідзе довго вважалася зразком реформ на пострадянському просторі аж до огульного свисту на адресу тих, хто сумнівався в бездоганності грузинського зразка.

Однак ця гірська країна лише на 13 сходинок вище за Україну в рейтингу ІГК, а щодо захисту прав інтелектуальної власності, якості освітньої системи, глибини професійного навчання, ефективності антимонопольної політики, якості попиту на товари, ефективності фінансової системи, рівня видатків на дослідження і дослідно-конструкторські розробки перебуває в другій сотні країн.

При цьому СЕФ усіляко підкреслює прогрес Тбілісі в сферах боротьби з корупцією та мінімізації держрегулювання. Цей досвід обов’язково треба вивчати і переймати, а там, де успіхи сумнівні або зовсім відсутні, – шукати інші лекала.

Чим багаті, на що хворі

Безумовно, можна пишатися, що за чверть століття незалежності Україна стала експортером соняшникової олії номер один в світі. Але навряд чи хтось буде стверджувати, що вітчизняна економіка процвітає або процвітала два роки тому.

Сто двадцяті місця в світі за рівнем доходів населення – занадто низько для амбіцій країни, яка вміє виробляти космічні кораблі, що побудувала в кооперації з колишніми союзними республіками найбільший в світі вантажний літак, що стала одним з піонерів у розщепленні атома і створенні комп’ютера.

Здатної нагодувати десяту частину населення планети, врешті-решт.

Низька конкурентоспроможність призводить до однієї з головних загроз для майбутнього розвитку – відтоку інтелекту з країни. Цього немає в звітах Держстату, але якщо зайти в соціальні мережі, можна переконатися, скільки талановитих людей вже зайняті за кордоном чи обмірковують трудову міграцію. Україна в рейтингу глобальної конкурентоспроможності перебуває на 79-му місці в списку зі 140 країн. Це регулярне дослідження від організаторів Давоського форуму наочно показує, в яких сферах у країни не клеяться відносини з конкурентоспроможністю, а де радикальні зміни не потрібні.

Що зараз наполегливо пропонується реформувати? Охорону здоров’я, шкільну освіту. Незважаючи на всю критику ці сфери визнаються досить непоганими з точки зору глобальної конкурентоспроможності.

Міжнародні експерти наполегливо радять владі почати із себе – з інститутів. А усувати бар’єри необхідно, перш за все, в інноваціях, тим самим створюючи основу, щоб в країні залишалися “світлі голови”.

Головними експортними товарами ще десятиліття тому вважалися чорні метали й мінеральні добрива. Однак уже в середині 2000-х років стало зрозуміло, що ці два напрямки українського бізнесу втрачають колишню конкурентоспроможність.

Головна причина – вони засновані на витратній радянській економіці, а Україна як витрачала в три-чотири рази більше енергії на виробництво одиниці товару, так і продовжувала витрачати до останнього часу.

У світі, перш за все в Китаї і на Близькому Сході, з’являлися більш ефективні виробництва металу і добрив. При цьому ціна на російські енергоносії для українського бізнесу виявилася не нижче, а навіть вище світової.

Український бізнес цей тренд бачив. Розумів, що “роки огрядні” закінчуються, тому вкладав “металеві” й “хімічні” гроші, перш за все, в сільське господарство – від вирощування пшениці до свинарства і потроху – в альтернативну енергетику, фармацевтику, IT. Словом, де є мас-маркет.

Однак конкурентоспроможними на світовому ринку українців це автоматично не зробило. За даними рейтингу Світового банку Doing Business, Україна з 2006 року провела 27 успішних реформ, і формально така динаміка – одна з найкращих у світі.

Зокрема, з’явилися електронна система подання декларацій та сплати Єдиного соціального внеску, “єдине вікно”, спрощена реєстрація юросіб.

Реформи приємні, підштовхують бізнес працювати, але вони не переконали масового інвестора вкладати в Україну. Ця умова обов’язкова, але недостатня. Тому в рейтингу Doing Business країна піднялася лише до 83-го рядка, як би не зубрили чиновники методичку з особливостями підрахунку цього показника.

На кого рівнятися

Українська економіка – відкрита, тобто дуже залежна від експорту. Тут слабкий внутрішній попит, значна частина капіталу великого і середнього українського бізнесу виведена за кордон. При цьому суспільство налаштоване на побудову демократичної країни з ринковою економікою.

За таких увідних успіх цілком залежить від того, чи підуть в країну інвестиції. Реалії такі. За останні 15 років в Україну в середньому за рік надходило 109 дол. прямих іноземних інвестицій – ПІІ – з розрахунку на одного мешканця країни.

Це вкрай мало. У Чилі цей показник в сім разів більше, в Польщі та Словенії – втричі, в Росії та Малайзії – вдвічі.

Серед 43 інвестиційно привабливих ринків, що розвиваються, Україна виявилася хоч і не в самому кінці списку, однак поступається групі країн, які Stratfor назвав PC-16 або Post-China Manufacturing Hubs – виробничі майданчики, які можуть прийти або вже прийшли на зміну “світовій фабриці”, тобто Китаю.

Серед них – Бангладеш, Індонезія, Камбоджа, Лаос, М’янма, Філіппіни, Шрі-Ланка, В’єтнам, Ефіопія, Кенія, Уганда, Танзанія, Домініканська республіка, Мексика, Нікарагуа, Перу.

Відмінною рисою багатьох таких держав було створення агентств із залучення інвестицій – АЗІ. Практика існування АЗІ почала активно розвиватися в світі ще з 1990-х років і стала шансом для країн третього світу.

Зараз такі агентства існують майже в усіх країнах, хоча далеко не всі з них успішні. АЗІ виконують ряд функцій – від цільових досліджень до комплексного супроводу інвесторів. Пріоритети таких агентств можуть відрізнятися залежно від рівня розвитку економіки.

У розвинених країнах АЗІ забезпечують залучення інвесторів, пост-інвестиційну підтримку, консалтинг. У перехідних економіках додаються дві важливі функції: участь агентства у виробленні державної політики з ПІІ та підтримка інвесторів під час приватизації. Нерідко АЗІ беруть на себе завдання підтримки місцевих інвесторів.

Фінансування таких агентств переважно здійснюється за рахунок держбюджету, однак частково покривається платою за їхні послуги. При цьому є чимало кейсів, коли такі структури фінансуються за рахунок міжнародних організацій та приватних грантів. Найбільший ефект їхньої діяльності виходить у комбінації з реформами податкової сфери, спрямованими на полегшення запуску нових бізнесів.

*Матеріал підготовлено в рамках дослідницького проекту, який реалізується Київським міжнародним економічним форумом спільно з провідними ЗМІ України.

У 2015 році було опубліковано серію аналітичних матеріалів, що розкриває особливості підрахунку окремих показників Індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, аналіз місця України в світі за кожною зі складових, а також рекомендації щодо підвищення позицій країни в ІГК.

Проект “Шлях до успіху” включає серію публікацій і заходів з ключових питань реформування економіки України. Мета проекту – актуалізувати і донести до суспільства найбільш ефективні інвестиційно-інноваційні моделі розвитку країн в XXI столітті.

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Також з цієї теми: Казна та Політика
Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua