925
Ініціативи та можливості України для посилення енергетичної безпеки ЄС
— Енергетика
Поширення використання Росією «газової» зброї вже не залишає Європі сумнівів стосовно нагальності потреби в розбудові газотранспортних потужностей, які здатні забезпечити диверсифікацію маршрутів та джерел постачання вуглеводнів.
Ініціативи країн Європи 2014 року, щодо розбудови нових трубопроводів і коридорів для постачання газу (зокрема, TANAP, Eastring, Vertical corridor, East-med pipeline) та організації газових хабів у Греції, Польщі та Болгарії – можуть свідчити про грандіозність задумів, однак чи всі вони в нинішніх умовах є реалістичними та оптимальними?
Оцінки вартості таких проектів та ідей їх реалізації навіть дещо лякають. Одні з них – становлять актуальну потребу в диверсифікації та ґрунтуються на необхідності в додаткових технічних потужностях для усунення слабких місць газотранспортної системи ЄС, другі – позиціонуються як альтернатива нездійсненим планам, пов’язаним з проектами транспортуванням російського газу, треті – заплановано реалізувати «з нуля» на рівному місці, в країнах де геть відсутня інфраструктура, внутрішній ринок газу, через що витрати можуть бути оцінені як колосальні і не виправдані, з огляду на цілі ЄС.
Україна, завдяки своїй газотранспортній інфраструктурі вже сьогодні здатна забезпечити безпеку та маневреність постачань до країн Східної та Південної Європи, а також тимчасово зберігати європейський газ у своїх сховищах – і тим самим усунути слабкі місця європейської газотранспортної мережі. Тобто, те на що Європа планує витратити значні кошти вже є, і лише відсутність політичної волі стримує застосування цього активу для виконання цілей ЄС.
Розгалужена та потужна газотранспортна система України – чи не найбільший актив пострадянського минулого країни, який до останнього часу знаходився під значними впливом РФ, але зараз відкриваються широкі можливості його використання для потреб ЄС. Незважаючи на всебічну підтримку і допомогу Україні в більшості питань розвитку та європейської інтеграції, нажаль, переваги газотранспортної системи України для Європи все ще не очевидні.
Тим не менш, обрання Україною нового вектору розвитку та декларація поступового руху реформ у європейському напрямі – мають змінити фокус спостерігачів та потенційних партнерів.
Поточні проблеми країн ЄС у сфері постачань газу
Незважаючи на здавалось би достатній рівень розвитку власних газотранспортних мереж, Європа виявляє все нові проблемні місця, які поступово локалізує та розв’язує. Серед них актуальними зараз є:
- недостатня інтегрованість мереж країн Східної Європи, що виявила потребу в додаткових газових інтерконнекторах;
- недостатні потужності для зберігання газу;
- критично низький рівень диверсифікації надходжень газу окремих країн-членів ЄС, що зумовив високий рівень залежності від постачань газу з РФ та уразливість від їх припинення.
Розбудова газового коридору «Північ-Південь», що здійснюється відповідно до інвестиційного плану Gas Regional Investment Plan (GRIP), передбачає розширення потужностей ГТС майже усіх країн Східної Європи, з’єднання їх між собою та забезпечення постачань в обох напрямах. Це стане можливим завдяки інтерконнекторам, а саме модернізації старих і будівництву як мінімум 15 нових, які забезпечуватимуть переток обсягів газу в обидві сторони та в цілому утворять систему транспортування газу між Балтійським та Адріатичним морями.
За даними стрес-тестів ЄС у 2014 р., було виявлено потреби у додаткових потужностях ПСГ понад 40 млрд.куб.м, створення яких заплановано до 2025-2030 років.
Також за їх висновками, Балканські країни визначено як найбільш вразливі до переривань постачань російського газу, тобто слабкою ланкою європейської системи газозабезпечення (рис.1) ¹
Вирішення зазначених та інших проблемних питань стає можливим завдяки реалізації відповідних планів у межах ЄС, які зосереджені на власних технічних можливостях. Водночас до кордону ЄС примикає одна з найпотужніших газотранспортних систем Європи, можливості якої поки що невраховані в поточних планах ЄС.
Нажаль, тривалий час, із зрозумілих причин, ЄС не розглядав Україну як партнера, з яким можна спільно реалізовувати газотранспортні проекти. Однак тепер, коли пріоритети розвитку України стали проєвропейськими, Європі слід широко поглянути на можливості щільної співпраці, і зокрема у сфері забезпечення безпеки постачань вуглеводнів.
Ефективне використання існуючих потужностей України, доповнене розбудовою нових, орієнтованих на ринок Європи – може значно, в рази, підсилити енергетичну безпеку ЄС.
Україна – потужний концентратор газотранспортних потужностей на кордоні ЄС
Україна – є крупним споживачем природного газу (42,6 млрд.куб.м – у 2014 р.), потреби в якому трохи менше ніж на половину забезпечуються власним видобутком (20,5 млрд.куб.м – у 2014 р.), рівень якого є недосяжним для країн континентальної Європи, що у віддаленій перспективі дозволяє розглядати Україну і як потенційного експортера/або реекспортера газу для ЄС.
Україна залишається одним з найбільших газових ринків Європи, обсяг якого сумарно з ринками країн Східної Європи може сягнути 90-100 млрд.куб.м.
Наявна газова інфраструктура України, яка використовується для транспортування природного газу в межах країни та до країн ЄС, забезпечує високий рівень інтерконектингу, і є однією з найпотужніших в Європі:
- сумарна довжина ГТС – 38,55 тис.км, у т.ч. 22,16 тис.км – магістральні газопроводи;
- потужність ГТС: «на вході» – 288 млрд.куб.м/рік, «на виході» (кордон з ЄС) понад 140 млрд.куб.м;
- тиск в ГТС забезпечують 72 компресорних станцій сумарна потужність 5443 МВт;
- балансування ГТС здійснюється завдяки 13 підземним сховищам газу із робочим обсягом зберігання газу 32 млрд.куб.м, з яких 5 ПСГ (понад 25 млрд.куб.м) – розташовані на кордоні Україна-ЄС;
- розгалуженість ГТС створює можливість постачання газу з однієї точки на кордоні Україна-ЄС до 6 країн, у т.ч. 4 країн ЄС.
Очевидно, що саме цих потужностей не вистачає для оптимальної роботи європейської мережі.
Чому Україна – необхідна складова енергетичного ринку ЄС?
Перш за все, Україна відкривається для ЄС які мінімум із чотирьох сторін, зокрема, як:
1. Аварійний маршрут поставок газу (Emergency Gas route) до країн ЄС на Балканах. Саме ці країни ЄС найбільш вразливі та залежні від постачань російського газу. Використання української ГТС для газозабезпечення Балканів дозволяє вже зараз, без додаткових фінансових інвестицій і робіт з розширення, забезпечити постачання газу з Центральної Європи до Румунії і далі до інших країн регіону: до 5 млрд.куб.м з північного напряму (ГВС «Теково»/ ГВС «Mediesu Aurit»), а також до 26 млрд.куб.м зі східного напряму (через ГВС «Орловка»/ГВС «Isaccea»).
2. Альтернативні потужності для зберігання газу (сезонне зберігання, та зберігання стратегічних запасів країн ЄС). Україна вже сьогодні готова відкрити європейським клієнтам доступ до 12-17 млрд.куб.м потужностей зберігання газу, які з’єднані з розгалуженою ГТС на кордоні України з 4 країнами ЄС.
3. Потужний концентратор технічних потужностей для перенаправлення обсягів газу та їх зберігання для потреб ЄС. Створення газового хабу, який буде включати українські ПСГ на Західній України та ГТС сусідніх країн ЄС, є достатньо цікавою та привабливою ідеєю. Його доповнення інтерконекторами забезпечить вільні перетоки обсягів газу між країнами ЄС, зокрема Східної та Південної Європи. Такий газовий хаб може бути створений за типом “linked-hub” з іншим крупним регіональним хабом (наприклад, CEGH).
4. Новий газовий коридор для постачань каспійського газу. Диверсифікація постачань газу є найважливою задачею для керівництва ЄС. Доступ до азербайджанського газу та розвиток СПГ-постачань довозлять країнам ЄС суттєво знизити залежність від постачань з РФ. Зважаючи на це, логічним для ЄС було б підтримати будівництво приймального СПГ-термінала на чорноморському узбережжі України в районі Одеси для організації постачань СПГ з Азербайджану, а після вирішення питань проходження Босфору, постачань СПГ з глобального ринку. Підключення цього об’єкта до ГТС України дозволить забезпечити постачання газу як до країн Центральної та Східної Європи, так і на Балкани. Запропонований маршрут постачання з Азербайджану до країн ЄС і України морем СПГ-танкерами – є не тільки найкоротшім, а ще ї мінімізує транзитні ризики, які завжди існують при будівництві та експлуатації сухопутного газопроводу.
Тому цілком логічним виглядало б рішення ЄС – інвестувати спільно з азербайджанською SOCAR в будівництво СПГ-заводу в Грузії, що принесе реальну диверсифікацію постачань.
Реалізація зазначених ініціатив дає можливість Європі оптимізувати та збалансувати систему на проблемних ділянках без значних додаткових зайвих витрат на розбудову відповідної інфраструктури з гарантованим отриманням більш широких технічних можливостей з транспортування газу.
Обґрунтування запропонованих ініціатив – підтверджує істотні переваги в порівнянні з альтернативними проектами ЄС у сфері постачання каспійського газу та забезпечення безпеки газопостачань країн Східної та Південної Європи.
Серед «сильних сторін» ініціатив України відзначаються наступні:
- Україна – це потужний споживач газу та один з найбільших газових ринків Європи;
- українська ГТС не потребує істотної розбудови для «аварійних» поставок газу до Балканських країн, і Україна готова надати подібні послуги хоч зараз;
- розвинена та потужна ГТС України вже зараз здатна забезпечити: необхідні потужності переспрямування обсягів газу між країнами, без істотних витрат на їх розбудову; маневровість (подача з однієї точки одразу до 4 країн ЄС) та власні ПСГ для сезонного зберігання газу європейських компаній та їх стратегічних резервів;
- через Чорне море та Україну пролягає найкоротший маршрут транспортування каспійських вуглеводнів до ЄС! Цей коридор максимальноможливо мінімізує вплив РФ на реалізацію трубопровідних проектів постачання вуглеводнів з Каспію до ЄС, загроза реалізації яким буде надходити тепер з боку «Турецького потоку» і стане очевидною пізніше, як це було з «Набукко»;
- наявна інфраструктура України не потребує розбудови для транспортування каспійських енергоресурсів через свою територію вже в короткостроковій перспективі та ін.
Більш того, Україна вже розпочала певні роботи, які за підтримки ЄС можуть бути реалізовані більш ефективно та в стислі терміни, що наблизить досягнення цілей в часі.
Зараз на різних стадіях розвитку перебуває кілька проектів, які дозволяють збільшити потужності ГТС України з приймання і транспортування газу:
- модернізація ГТС (зокрема, газопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород», проект фінансується ЄБРР та ЄІБ);
- будівництво та розширення інтерконнекторів з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією;
- будівництво на узбережжі Чорного моря в м. Одеса приймального СПГ-термінала (для потреб України та ЄС);
- обґрунтування створення на кордоні Україна-ЄС концентратора технічних потужностей для транспортування та зберігання газу (фізичного газового хабу).
Зокрема, реалізація в Україні проектів розбудови СПГ-терміналу та створення газового хабу, в форматі розширеному для потреб Європи – є найбільш очевидними та менш витратними. Ці критерії відповідають поточним завданням ЄС та зменшують рівень енергетичних загроз з боку РФ.
Розуміючи це, Україна, окрім розшарення своїх технічних потужностей для Європи, готова шукати прийнятні форми співпраці з ЄС, аж до надання спеціального статусу цим об’єктам (СПГ-терміналу, потужностям для створення газового хаба) і територіям, наприклад, вільних економічних зон, що діятимуть під юрисдикцією і у правовому полі ЄС.
Втілення цих проектів та ініціатив України в першу чергу істотно посилює саме європейську безпеку постачань вуглеводнів.
Євросоюз вже продемонстрував свою непохитну позицію стосовно монополістичних проектів OPAL та «Південний потік», а плани по створенню Енергетичного Союзу свідчать про єдність та незворотність прагнень і розпочатих заходів, спрямованих на зниження залежності від російських енергоносіїв.
Європі саме час робити конкретні кроки спільно з Україною
Останній рік, з боку Європи Україна отримує впевнені сигнали, що свідчать про розуміння ситуації, в якій вона опинилася, та своє значення в європейській системі. Резолюція Європарламента ³ в середині січня 2015 р. стосовно ситуації в Україні послідовно це підтверджує, і зокрема:
- важливість енергетичної безпеки в Україні, з наголошенням на необхідності проведення реформ енергетичного сектора країни;
- необхідність у збільшенні кількості газу, що надходить до України з ЄС;
- необхідність докорінного підвищення енергетичної безпеки і незалежності ЄС та їх стійкість до зовнішнього тиску;
- нагальну потребу зниження енергетичної залежності від Росії та запровадження конкретних альтернатив, спрямованих на допомогу країнам-членам ЄС, які зараз залежать від монопольних постачань РФ;
- потребу в дотриманні дійсно спільної зовнішньої енергетичної політики та подальшій роботі над створенням Європейського Енергетичного Союзу, а також цілковитого дотримання правил внутрішнього спільного енергетичного ринку, у т.ч. 3-го енергопакета та недискримінаційніх висновків, очікуваних за судовою справою проти «Газпрому»;
- пріоритетність трубопровідних проектів, які диверсифікують енергопостачання ЄС;
- що стабільні поставки газу в Україну також мають важливе значення для забезпечення енергетичної безпеки держав-членів ЄС.
- необхідність у збільшенні кількості газу, що надходить до України з ЄС;
- необхідність докорінного підвищення енергетичної безпеки і незалежності ЄС та їх стійкість до зовнішнього тиску;
- нагальну потребу зниження енергетичної залежності від Росії та запровадження конкретних альтернатив, спрямованих на допомогу країнам-членам ЄС, які зараз залежать від монопольних постачань РФ;
- потребу в дотриманні дійсно спільної зовнішньої енергетичної політики та подальшій роботі над створенням Європейського Енергетичного Союзу, а також цілковитого дотримання правил внутрішнього спільного енергетичного ринку, у т.ч. 3-го енергопакета та недискримінаційніх висновків, очікуваних за судовою справою проти «Газпрому»;
- пріоритетність трубопровідних проектів, які диверсифікують енергопостачання ЄС;
- що стабільні поставки газу в Україну також мають важливе значення для забезпечення енергетичної безпеки держав-членів ЄС.
Європа має не лише робити висновки та заяви, а й почати діяти, у т.ч. на упередження та випередження. Зараз настав етап, коли окрім підтримки українських ініціатив актуалізується потреба в конкретних діях і заходах з боку ЄС. Зокрема Європі варто зробити наступне:
- Зобов’язати компанії-оператори країн ЄС, що межують з Україною (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) підписати стандартні угоди про інтерконнектори, що дозволить українському оператору ГТС стати повноцінним оператором, відповідальним за транспортування газу територією України. Зокрема існує велика потреба в реалізації стандартних операцій “backhaul” і “swap”;
Крім того, Україна вже істотно збільшила потужності для реверсу газу з Європи до 60 млн.куб.м/добу та бачить великий потенціал і технічно готова розпочати застосування схем отримання газу за угодами ”swap” і “backhaul”, які є стандартними для європейських операторів. Однак, подальше більш широке використання цих схем обмежує не підписання прямих угод про інтерконнектори з операторами ГТС відповідних країн.
Хоча, за даними дослідження європейської компанії КЕМА, перенаправлення обсягів газу через Україну (у т.ч. використання операторами ГТС Румунії, Угорщини та України угод “swap”) для задоволення потреб у газі й зниження потреби в додаткових потужностях інтерконнекторів Румунії та Угорщини на 33% – визнано одним з оптимальних варіантів вирішення зазначених проблем та виключає необхідність істотної розбудови ГТС в цих країнах, та відповідно – скорочення обсягів інвестицій на ці цілі ЄС.
- Зобов’язати європейські компанії привести свої контракти на транспортування газу з РФ у відповідність до норм 3-го енергопакета і антимонопольного законодавства ЄС, зокрема угоду між «Газпром Експорт» та Eustream (оператор ГТС Словаччини);
- Включити на загальних засадах проекти розвитку ГТС України до пан-європейських ініціатив та планів розбудови газотранспортної інфраструктури (зокрема, до газових коридорів North-South gas corridor, Southern gas corridor, згідно з Gas Regional Investment Plan для країн Central Eastern Europe) та надати цим проектам загальноєвропейського статусу «Проект спільного інтересу» (Projects of common interest, PCI), що дозволить залучити фінансування ЄС для їх реалізації. Зараз Європейська комісія готує план розвитку Енергетичного союза, а також переглядає план розвитку газової інфраструктури, в яких Україна планує бути гідно представленою.
Поруч із відповідними політичними рішеннями на часі потреба в узгодженій інтеграції ГТС України (завдяки розбудові нових інтерконнекторів, які забезпечать або збільшать технічну потужність приймання газу з боку ЄС) з існуючою європейською мережею ГТС та ПСГ.
Європі слід почати дивитися на Україну як на свою невід’ємну частину і більш активно впроваджувати реальні кроки з євроінтеграції та об’єднання газотранспортних мереж для реалізації спільних цілей: посилення позицій у протистоянні газовому шантажу з боку монополістів, а також примноження та оптимальне використання технічних можливостей країн «Першого газового удару», що сумарно спрямовані на підвищення рівня енергетичної безпеки всієї Європи.
Олександр Лактіонов, кандидат наук, експерт в галузі енергетики
Примітки
¹ Source: COMMUNICATION FROM THE COMMISSION TO THE EUROPEAN PARLIAMENT AND THE COUNCIL on the short term resilience of the European gas system Preparedness for a possible disruption of supplies from the East during the fall and winter of 2014/2015 COM 654 final, Brussels, 16.10.2014 (https://ec.europa.eu/energy/sites/ener/files/documents/2014_stresstests_com_en.pdf)
² Сценарій «Cooperative scenario» – демонструє ефект від припинення постачань російського протягом 6 місяців в умовах звичайної зими, «Cooperative scenario» – теж саме в умовах надто холодної зими.
³ Source: European Parliament resolution on the situation in Ukraine (2014/2965(RSP)).
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
