1013
Від південних гір до північних морів
— Енергетика
Норвегія змінить конфігурацію газового ринку Східної Європи
«Нафтогаз України» заявив про початок реалізації контракту з державною норвезькою компанією Statoil з імпорту природного газу з 1 жовтня цього року. Поки подробиці договору не розголошуються. І єдиним джерелом інформації про параметри документа став представник польського Інституту Яна Собеського Томаш Хмаль, який припустив, що обсяг контракту може становити 10 млрд. м. куб./ рік за ціною від $300 до $350 за тисячу кубометрів.
Починаючи з вересня Україна отримувала з Європи 986 млн. м. куб. природного газу, з якого 779 млн. м. куб. заходило зі Словаччини, 117 млн. м. куб. з Польщі та 90 млн. м. куб. з Угорщини. Головним постачальником значилася германська RWE Supply & Trading. У річному обчисленні середній рівень обсягів імпорту з початку 2014 повинен був скласти 10 млрд. м. куб.. За офіційними даними української сторони, середня ціна газу становила до $375 за тисячу кубів, що менше ціни запланованих поставок з Росії. Їх мінімальне значення за станом на 1 жовтня дорівнювало $385 / тис. м. куб. (Нагадаємо, раніше – у січні – Київ відмовився укладати угоду за ціною $450 за тисячу кубометрів.)
І до нинішньої появи Норвегії в числі постачальників газу в нашу країну питання вартості блакитного палива має саме пряме відношення. Адже на початку осені компанії-оператори ГТС Словаччини, а потім Угорщини та Польщі були змушені скоротити поставки в Україну з причини необхідності наповнення своїх підземних сховищ.
RWE Supply & Trading , яка постачала на український ринок із західного напрямку, виявилася до такого повороту подій не готова – за європейськими мірками це порівняно невелика компанія, що оперує до 18 млрд. куб. м. газу на рік. Решту обсягів палива вона перекуповує. По ряду причин в кінці літа цього року на виручку німцям прийшли експортери Норвегії, які оперують ресурсом більше 130 млрд. куб. м на рік.
Саме норвежці вважаються першопрохідцями європейського енергетичного ринку, ще задовго до появи на ньому групи компаній- газотрейдерів, заснованих у Швейцарії та Австрії в кінці 1980-х років бенефіціарами з країн колишнього СРСР. В окремі роки контрольовані групою поставки газу складали 130-145 мільярдів кубометрів. До 90% цих ресурсів проходили транзитом через Україну. Тоді цей газ коштував дешевше європейського і безпосередньо конкурував з норвезькою і британською продукцією.
До кінця 2000 х років північноєвропейські експортери зосередилися на купівлі в країнах Азії великих нафтогазових родовищ. До 2010-2013 років найбільші в Європі корпорації – британська British Petroleum (BP) і норвезька Stаtoil – активізували діяльність в Азербайджані, Туркменії та Казахстані. Проте британці до 2012 року прийняли рішення покинути ринки газовидобутку в ряді країн колишнього СРСР. І перемістили центр своєї міжнародної активності з Середньої Азії до Центральної Азії і Ірак. Втім, останній до 2013 року фактично перетворився на руїни в результаті безперервних бойових дій.
Stаtoil в 2007-2013 роках теж почала згортати присутність на азіатському ринку. Зокрема, корпорація позбулася статусу оператора газопроводу Баку – Джейхан і в 2013 році почала розпродаж своїх активів у цьому проекті. У 2012 році за $1,45 млрд. Пішов 12%-ний пакет акцій Південнокавказького газопроводу. Крім того, Stаtoil відмовилася викуповувати опціон на 25% акцій Трансанатолійського газопроводу в Туреччині (TANAP). Ці маршрути довгі роки вважалися найважливішими з розширення постачання азіатським газом Туреччини і країн Євросоюзу. Але справа в тому, що Норвегія не є членом ЄС. Диверсифікація поставок газу в Європу виявилася внутрішніми проблемами спільноти, а Осло повернулося в часи освоєння гігантських газових запасів Північного моря. Тим більше що в 2010-2011 роки багатющі вуглеводневі ресурси були виявлені в норвезькому секторі Арктики.
Все це помітно змінило контур проникнення газового дивізіону Statoil в Європу. У 2006 році майже відразу після входження в ЄС Чехії норвежці придбали права оренди на виснажене родовище урану в цій країні з метою будівництва в занедбаних шахтах невеликого підземного сховища газу і створення на його базі обширної інфраструктури виходу норвезьких ресурсів на ринок Східної Європи. Сьогодні, коли корпорація вирішила імпортувати вуглеводні в Україні, унікальне чеське ПСГ обіцяє стати ключовим технічним елементом постачання вітчизняного ринку.
Андрій Старостін
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
