464
Єдину енергосистему Центральної Азії хочуть відродити без Узбекистану?
— Енергетика
Республіки Центральної Азії хотіли б повернутися до використання Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС), яка пов’язувала їх за часів СРСР. Ця досить складно організована система об’єднувала всі країни регіону і передбачала сезонне чергування експортних поставок електрики, що йдуть із одних республік до інших, що базується на врахуванні сезонних можливостей, потреб і гідроресурсів.
Після розпаду СРСР система з часом припинила своє існування, а переговори про її реанімацію результату не принесли. Зараз же об’єднатися бажають три країни – Казахстан, Киргизія і Таджикистан. Про план Душанбе, Бішкеку й Астани відновити ОЕС цього тижня повідомило таджикське інформаційне агентство “Авеста”. При цьому підкреслюється, що план передбачає створення ЛЕП, яка зв’яже три країни, оминаючи Узбекистан. Хоча саме ця республіка відігравала ключову роль в ОЕС.
Чи можливо енергокільце без Ташкента?
За словами узбекистанського журналіста Юрія Черногаєва, в Ташкенті знаходився диспетчерський центр цієї системи, що було продиктовано технологічної доцільністю – так, через республіку проходило більшість ЛЕП, в Ташкенті були зосереджені фахівці, що управляли ОЕС. Проте, як вважає Черногаєв, відтворити систему без Ташкента можливо, хоча це коштуватиме країнам-учасницям проекту значно дорожче.
У свою чергу один з російських енергетиків на умовах анонімності повідомив DW, що “Ташкент з його аутсайдерською позицією щодо різних регіональних проектів сприймається сусідами як суперник, від якого не хочеться залежати, особливо після недавнього демаршу з припиненням постачання газу на південь Киргизії”. Тому проект відновлення ОЕС за участю трьох країн, без Узбекистану, дійсно є, підкреслює співрозмовник. За його оцінкою, технічно замкнути мережу без Ташкента реально. “Узбекистан надавав основну територію для ЛЕП. Навіть частини Таджикистану були пов’язані ЛЕП, що проходила через нього. Тепер цю роль візьме на себе Киргизія, хоча її ландшафт менш зручний, ніж узбецький”, – каже російський фахівець.
Німецький експерт з Центральної Азії Беате Ешмент (Beate Eschment) звертає увагу на політичний аспект у намірі відновити загальну мережу “з боку трьох держав, які, якщо обережно це сформулювати, мають певну орієнтацію на Росію”. З цього, на думку Беате Ешмент, можна зробити висновок, що за планом відновлення єдиного енергокільця стоять дипломатичні посередники з Росії.
“Між Таджикистаном і Киргизією, що мають гидроресурси, необхідні для реалізації такого проекту, виникають конфлікти на локальному рівні. Але з точки зору загальної доцільності проект мені видається цілком здійсненним і економічно доцільним”, – міркує вона і задається питанням, що хоче отримати Казахстан від співпраці з двома республіками в рамках цього проекту?
“Астана вже давно докладає зусиль, щоб продемонструвати свою лідируючу роль в регіоні. І вже одна лише перспектива показати себе як помічника слабших сусідів може служити мотивом”, – каже німецький експерт в інтерв’ю DW.
Гроші на вітер і Росія за спиною
За оцінкою вищезгаданого російського фахівця, значна частка витрат під час усіченого відновлення ОЕС неминуче впаде на Росію, але головну роль у ньому може взяти на себе Казахстан. Його статус підвищиться за рахунок того, що він опиниться в центрі такого важливого регіонального проекту.
З іншого боку, на думку співрозмовника DW, і Казахстану потрібні додаткові джерела електроенергії. Фахівці знають, як інтенсивно Астана намагалася розвивати мережі електростанцій малої потужності, як активно інвестувала в вітряки. “Але “вітряний проект”, наскільки ми розуміємо, виявився “грошима, викинутими на вітер”, занадто дорогим. Вигідніше брати електрику з сусідніх російських регіонів. Тепер, можливо, з’являться альтернативи”, – говорить експерт в бесіді з DW.
Однак чи не ризикують потенційні учасники такого проекту накликати на себе гнів Ташкента, який має потужні важелі впливу на сусідні країни? За оцінкою Беате Ешмент, виключити цього не можна, оскільки нинішня узбецька політика слабо передбачувана. “Ми бачимо, що Ташкент у випадках свого невдоволення планами сусідів йде на радикальні заходи, наприклад, на відключення подачі газу на південь Киргизії в ці дні. Але це найпотужніший з наявних важелів економічного тиску на Киргизію, і Ташкент його вже використовує, а більше ніж зараз, закрутити газовий вентиль він вже не може”, – вважає вона.
Хоча Казахстан, перед тим як вступати до такого “троїстого енергетичного союзу”, без сумніву буде оцінювати наслідки невдоволення Узбекистану. “В Астані на конфлікти з Ташкентом йдуть неохоче. Інша справа, якщо за спиною стоїть Росія. В даному випадку особливо турбуватися з приводу образи з боку Ташкента в Казахстані не стануть”, – вважає німецький експерт.
Не панацея для регіону
Втім, за словами Юрія Черногаєва, з Ташкентом або без, а ОЕС сама по собі ще не є панацеєю для республік регіону. Він нагадує, що “радянська” об’єднана енергосистема Середньої Азії більш ніж п’ятнадцять років діяла і після розвалу СРСР, але функціонувала аж ніяк не ідеально. “Системою командували не технарі, а політики. В результаті на підстанціях часто траплялися аварії. Кожен учасник намагався відібрати з системи не скільки можна, а скільки йому потрібно. Але тоді хоча б було консенсусне розуміння механізму, як ця система повинна працювати.
Зараз таке відсутнє”, – вважає узбекистанський журналіст. Він зазначає, що якщо справа дійде до практичної реалізації, проект, швидше за все, зіткнеться з проблемою нестачі кадрів, які вміють балансувати складно організованою енергетичною системою, розтягнутою на тисячі кілометрів. Особливо без участі Узбекистану.
Віталій Волков
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
