812
До чого може призвести криза країн, що розвиваються
— Світ
Періодичні проблеми останніх років у країнах з економікою, що розвивається не прийнято називати кризою. Дійсно, про яку кризу можна говорити, коли економіка Китаю сповільнює зростання всього до 7,5% з середнього на рівні 9,4% в минулому десятилітті? Нафта марки Brent коштує більше $100 за барель, а сукупні валютні резерви країн, що розвиваються, становлять близько$7,5 трлн.
Проте, з часом «фінансові спазми» стають все більш помітними і відчутними. Якщо під час літніх заворушень на валютних ринках країн, що розвиваються, багатьом здавалося, що вся справа у зміні політики ФРС США і паніка інвесторів не обгрунтована, то вже в січні мова пішла про економічні проблеми конкретних країн, реальність занепаду епохи Emerging Markets і можливість повторення 1998 року.
Цього разу все почалося з публікації слабких економічних даних з Китаю, після чого негайно пішли розпродажі активів країн, що розвиваються. У підсумку, за підрахунками Financial Times, швидкість відтоку коштів з фондів акцій Emerging Markets виявилася рекордною з серпня 2011 року. Фонди акцій розвинених країн завершили січень синхронним зниженням вперше з 2010 року, а центральні банки були змушені вдаватися до підвищення відсоткових ставок для того, щоб зупинити падіння національних валют. Навіть МВФ довелося бити на сполох і говорити про необхідність «серйозних рішень».
Чим завершиться ця хвиля розпродажів, поки незрозуміло. З одного боку, фінансові ринки таки випередили події , та лютий повинен стати місяцем стабілізації . З іншого – економічна ситуація в країнах, що розвиваються навряд чи буде істотно поліпшуватися , особливо в світлі посилення монетарної політики . Чи призведе це « не поліпшення » до фінансової кризи – це і є головна інтрига 2014 року.
Emerging Markets : локомотив світової економіки і центр сировинних ринків
На рубежі 2011-2012 років серед економістів ходив пророчий жарт, мовляв, скоро робочий день починатиметься не з погляду на результати торгової сесії в США, а одразу з читання новин з Китаю. Але тоді закореніла віра в провідну роль розвинених країн на фінансових ринках давала про себе знати, і представити реалізацію цього «пророкування» на практиці було досить важко.
Тим часом, країни, що розвиваються, стали одним з головних чинників зростання світової економіки ще до глобальної кризи 2007-2008 років. Після кризи Emerging Markets на певний час перетворилися в єдине джерело зростання, який у буквальному сенсі врятував світ від повторення подій 1930-х років. Епіцентром «економічного свята» став Китай, частка якого у світовій економіці з 1992 по 2007 рік зросла з 2% до 6% і подвоїлася до 12% до кінця 2013 року. Частка самих країн, що розвиваються, зросла з 16% в 1992 році до 28% і 38% в 2007 і 2013 роках.
Збільшення порівняльної економічної ваги набагато важливіше, ніж абсолютний розмір економіки. Саме той, хто забезпечує зміну (маржинальний приріст), надає найсерйозніший вплив на реальний сектор економіки, і ще передбачуваний вплив на ринки як фінансових, так і реальних активів. Для порівняння, за порівнянних розмірів економіка Японії за останні п’ять років збільшилася всього на $150 млрд, Китай же додав $4,4 трлн.
Загалом Китай, звичайно, являє собою окрему і багато в чому неповторну історію. Однак, навіть без урахування Піднебесної, країни Emerging Markets за останні п’ять років додали в світову економіку $4,6 трлн, тоді як гурт розвинених країн в сукупності – всього $2,6 трлн, або в 1,8 рази менше. У результаті саме країни, що розвиваються, стали основним джерелом зростання прибутку глобальних корпорацій після кризи 2008 року, а також головним джерелом зростання попиту на сировинні товари. Останнє означає, що настільки важливі для України ціни на сировину теж, ймовірно, цілком і повністю стали зумовлюватися Китаєм і Ко.
Останню тезу легко проілюструвати за допомогою даних: один тільки Китай є основним споживачем багатьох сировинних товарів. І хоча дослідження Міжнародного валютного фонду від 2012 року говорить про те, що вплив Китаю на сировинні ринки залишається менш значущим, ніж вплив США, з останнім необов’язково погоджуватися. Автори дослідження переоцінили ступінь впливу монетарної політики США на динаміку цін сировинних товарів, і в разі поновлення дослідження у висновках саме Китай і Emerging Markets будуть значитися як головний чинник впливу на сировинні ринки.
Також варто звернути увагу на дослідження міністерства фінансів Австралії China’s emergence in global commodity markets, у висновках до якого говориться: «Швидке економічне зростання Китаю в останні роки справило значний вплив на світові товарні ринки і буде ключовим фактором впливу в майбутньому. Китай став провідним споживачем широкого спектру товарів – особливо енергетичних ресурсів і промислових металів, а також є значущим гравцем на більшості великих товарно-сировинних ринків, у тому числі ринках сільськогосподарської продукції».
Економіка України: циклічність зумовлюється зовнішніми факторами
Для України зростання впливу країн, що розвиваються, не пройшло непоміченим. Найважливішою і, мабуть, єдиною причиною економічного буму 2004-2008 років стало саме зростання Emerging Markets, в першу чергу – через канал зростання попиту на сировинні товари. Швидке падіння української економіки в 2009-2011 роках – це теж «заслуга» країн, що розвиваються, як і рецесія 2012-2013 років.
Звичайно, є й інші чинники. Наприклад, в останньому випадку зниження ВВП, швидше за все, вдалося б уникнути, якби в нас був нефіксований валютний курс. Вчасно проведені структурні реформи дозволили б мати більш високі темпи зростання економіки в потенціалі, а був би НБУ спритнішим в передкризові роки, катастрофа 2008 року для банківської системи могла мати значно менші наслідки.
Однак мова йде про циклічну складову – прискорення і уповільнення темпів зростання економіки, а вона задається зовнішньою кон’юнктурою. І останнім часом це зміна темпів зростання країн: прискорення зростання – позитивна кон’юнктура, уповільнення – негативна.
До того ж статистично кореляція темпів зростання економіки України і темпів зростання країн BRICS (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР) досить сильна – R2 дорівнює 0,94. Це ще більш помітно, якщо порівняти фактичні темпи зростання української економіки і результат моделі зростання країн BRICS, заснованої на цій кореляції.
Як бачимо, для того, щоб спрогнозувати український бізнес-цикл, достатньо знати лише очікувані темпи зростання країн BRICS. Однак можна поступити ще простіше: графік нижче показує, як співвідносяться фактичні темпи зростання економіки України зі зрушеною вперед на один квартал динамікою промислового індексу PMI для Китаю, який публікується щомісяця. Передбачувальна сила вражає.
Перефразовуючи вислів «армія – не просто добре слово, а дуже швидка справа», отримуємо, що значимість зовнішньої кон’юнктури – це не просто теорія, а й цілком конкретна практика. Можна гадати, якими будуть наслідки соціально-політичної кризи, але якщо країни Emerging Markets відчувають проблеми, це в кожному разі вдарить по українській економіці незалежно від внутрішніх чинників.
Історія хвороби: несподіване уповільнення темпів економічного зростання
Таким чином, за подіями в країнах, що розвиваються, Україні варто стежити мало не пильніше, ніж за подіями в США. І масштаби економічного сповільнення Emerging Markets є досить суттєвими – темпи зростання впали фактично в два рази.
Таке уповільнення стало для економістів та інвесторів несподіванкою, що видно по зміні динаміки прогнозів – півтора роки тому ситуація бачилася набагато оптимістичнішою.
Крім темпів зростання, відносно країн, що розвиваються, змінилася ціла низка параметрів, які раніше утворювали так званий foundation myth (у термінології Девіда Любіна, головного економіста підрозділу Emerging Markets в Citigroup): стрімке зростання ВВП, що грунтується на експорті; торговий профіцит; акумулювання резервів; приплив капіталу і агресивне зростання кредитування.
У підсумку, як каже сам Девід Любін, кожен з цих елементів ланцюжка вже не відповідає дійсності. Наприклад, вже до літа 2013 року баланс поточного рахунку країн, що розвиваються (за виключенням Китаю – унікального випадку і країн Перської затоки – експортерів нафти) пішов у мінус майже на 1% ВВП, що стало найбільшим дефіцитом з 1998 року. Перспективи продовження кредитної експансії також вже знаходяться під сумнівом.
До справжнього моменту експертне співтовариство сформулювало низку гіпотез, які пояснюють, що відбувається.
1) Циклічне уповільнення: труднощі тимчасові, довгострокові економічні перспективи Emerging Markets залишаються безхмарними. Такої версії дотримувалися багато інвестиційних банків. Однак цей погляд поступово змінюється. Наприклад, у грудні минулого року відомий прихильник інвестицій в країни Goldman Sachs змінив свою точку зору.
2) Кінець старої моделі зростання: вичерпання потенціалу наздоганяючого зростання (catch – up growth), необхідність реформи економічних інститутів. Мова йде про так звані структурні чинники – необхідність структурних реформ для підвищення темпів економічного зростання. Детальніше з тезою можна ознайомитися у звіті ЄБРР «Перехідний процес: зупинка в дорозі?».
3) Зважений підхід: для кожної країни існує своє співвідношення циклічних і структурних факторів, що пояснюють уповільнення зростання. Детальніше про таку точку зору можна прочитати в блозі російського економіста Сергія Журавльова, де переказуються в доступній формі результати аналізу МВФ, опубліковані в жовтневому огляді світової економіки.
Різниця гіпотез, по суті, зводиться до відносної частки структурних (довгострокових) і циклічних (короткострокових) чинників. Якщо вся справа в циклічних факторах, тоді темпи зростання країн можуть скоро відновитися. Якщо ж вся справа в структурних проблемах, то без проведення болючих реформ на країни Emerging Markets чекає період економічного застою, і кращі часи вже позаду.
У свою чергу МВФ вважає, що уповільнення темпів зростання Emerging Markets є наслідком і структурних, і циклічних факторів. Це означає, що країни, що розвиваються, в цілому все одно будуть зростати швидше за розвинені. Однак темпи економічного зростання будуть нижчі очікуваних, а коригування дисбалансів, що накопичилися, буде викликати «фінансові спазми».
У сухому залишку для безапеляційного песимізму причин немає. Наприклад, щодо країн Латинської Америки цю тезу добре ілюструє робота економістів Світового банку Latin America’s fashionable scepticism: Setting the record straight. Проте, саме по собі уповільнення темпів зростання приховує в собі низку мало прораховуваних, але досить серйозних і цілком реальних загроз: наприклад, кредитної кризи.
Замість висновків: про реальні наслідки та ризики майбутнього
Уповільнення темпів зростання країн вже призвело до зниження попиту на сировинні товари, що в підсумку стало однією з причин спаду української економіки. При цьому через наявність структурних проблем Emerging Markets не повернуться до недавніх темпів зростання, хоча і не перестануть зростати зовсім. Це означає, що горезвісна зовнішня кон’юнктура для нас залишатиметься складною. Що, до речі, і відбив МВФ у своєму довгостроковому прогнозі, восени 2013 року знизивши темп зростання ВВП України до 1,5-2% з 3-3,5%.
Тому, плануючи інвестиції на найближче десятиліття, очікувати повторення періоду 2004-2008 років не варто. У короткостроковому періоді також навряд чи варто розраховувати на економічну допомогу ззовні. Черговий фінансовий спазм на ринках Emerging Markets вже змусив сумніватися в тому, що зовнішня кон’юнктура в майбутньому році буде кращою, ніж у попередньому. До того ж такі «фінансові спазми», швидше за все, будуть повторюватися.
Кожне загострення ситуації на фінансових ринках країн, що розвиваються, за прикладом серпня минулого року або січня поточного, повинно бути приводом для занепокоєння одразу з двох причин. По-перше, таке загострення означає зростання ризиків провалу з експорту в періоді до декількох кварталів і посилення тиску на обмінний курс гривні. По-друге, кожне таке загострення може перетворитися на початок боргової кризи в одній з уразливих країн.
Останнє також означає, що в будь-який момент ситуація на фінансових ринках може вийти з-під контролю і втеча капіталу перетвориться на повноцінну боргову кризу глобального масштабу.
Павло Ілляшенко
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
