Українська еміграція молодшає і стає більш інтелектуальною


Українська еміграція молодшає і стає більш інтелектуальною

Українська еміграція молодшає і стає більш інтелектуальною - разом із заробітчанами з країни все активніше їде освічена молодь.

Веб-програміст з Лісабона В'ячеслав Джура, 25-річний колишній киянин, міг би стати сучасним Осипом Олеськівим, львівським агрономом, який наприкінці XIX століття поїздив по Канаді і так розписав все побачене в декількох статтях, що спровокував масовий виїзд галичан на північ Америки.

Джурі теж є що розповісти приємного про Португалію, де він живе і працює останні пару років. Але Джура програміст, статей не пише, а принади Лісабонщини формулює коротко: відчуття захищеності, низький рівень побутової агресії і соціальні гарантії. Українець впевнений, що навіть на мінімальну місцеву зарплату, 486 євро, на західному краю Європи можна вижити. Це, на його думку, вигідно відрізняє Португалію і країни ЄС від України.

Те, що на власному досвіді відчув колишній киянин, все більше приваблює і інших молодих співвітчизників. Уже сьогодні, за даними українського представництва Міжнародної організації з міграції, загальне число емігрантів з України в світі становить 6,5 млн осіб - це сьома частина нинішнього населення країни.

В останні роки до цієї маси народу все активніше приєднується молодь. Це стосується як тих, хто їде на ПМЖ, так і тих, хто вирушає на заробітки. "Можна сказати однозначно: зараз обличчя в наших трудових мігрантів, які їдуть працювати за кордон, молоде", - запевняє Віктор Іванкевич, керівник соціально-економічного департаменту Федерації профспілок України. Виїжджають сьогодні за кордон, за його словами, в 60% випадків - люди до 35 років.

Рівень готовності до еміграції серед решти молодих українців надзвичайно високий. За даними опитування, яке в 2011 році провів Центр соцдосліджень Софія, серед людей у віці 18-29 років цей показник становить 50,4%, тоді як у віковій групі 30-39 років - 42,4%. Все це показує, що хвиля виїжджаючих і далі буде молодіти: у юного покоління вже спочатку чемоданний настрій.

Серед причин такого настрою - не тільки гроші, але і бажання опинитися в більш сприятливій соціальній обстановці. Важливий і такий мотив, як самореалізація. "З України їдуть молоді люди освічені, амбітні. Їдуть туди, де вони сподіваються отримати кращі умови для самореалізації", - говорить Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України.

Подалі від батьківщини

Для середньостатистичного українця Колумбія - це наркотики і злочинність. Але 28-річна Любава Січко живе в цій країні вже чотири роки і вважає, що тут краще, ніж на батьківщині.

Коли колишня мешканка Миколаєва розповідає про державу, яка її приютила, важко повірити, що Колумбія входить в список найбільш небезпечних країн для відвідування туристами і лідирує в Книзі рекордів Гіннесса за кількістю вбивств: щорічно з 100 тис. жителів насильницька смерть тут наздоганяє 65 осіб. Для порівняння: в Ісландії цей показник найнижчий в Європі і дорівнює 0,3 людини, а в не надто благополучній Україні відбувається лише 4,8 вбивства на 100 тис. населення. Але для Січко латиноамериканська держава - оазис гостинності та краси. Та й перспектив тут більше, ніж в Україні.

Зарплати місцевих викладачів, за словами Січко, радують - в районі 1-2 тис. доларів, в рази вищі від українських.

Закінчивши університет у Миколаєві, факультет іноземної філології, Січко вирішила підтягти іспанську серед носіїв мови. Так вона опинилася в колумбійській столиці Боготі, в університеті на річному стажуванні. Після того як навчання закінчилося, вуз запропонував українці контракт і роботу викладача англійської.

Тепер Січко не тільки навчає інших, але і бере участь в різних проектах місцевого міносвіти, їздить по конференціях. А нещодавно перейшла працювати в один з найпрестижніших вузів Латинської Америки - Андський університет. Все це відкриває перед українкою найширші кар'єрні горизонти. Та й зарплати місцевих викладачів, за словами Січко, радують - в районі 1-2 тис. доларів, в рази вищі від українських.

Ще їй подобається позитивний настрій місцевих жителів. "Якщо не жити тут, то побувати (в Колумбії) всім раджу. Як кажуть самі колумбійці, єдиний страх - це бажання залишитися тут назавжди", - говорить Січко.

Сама того не підозрюючи, вона стала частиною глобальної тенденції, коли молоді українці слідом за своїми старшими земляками їдуть "світ за очі", щоб знайти для себе краще майбутнє.

Точних даних про кількість тих, хто виїхав останнім часом за кордон, немає, як немає й інформації про те, наскільки велика в цьому потоці частка молодих. Але про те, що еміграція з України набуває все більшого розмаху, можна судити за непрямими ознаками.

Наприклад, минулого року заявки на участь у лотереї Green Card, що дає право на проживання та роботу в США, подала рекордна кількість українських громадян - 853 тис. осіб. Це на 100 тис. більше, ніж у 2010-му. У підсумку Україна увійшла до трійки країн - лідерів за кількістю заявок на отримання зеленої карти, поступившись лише двом африканським країнам - Нігерії (1,4 млн бажаючих) та Гані (909 тис.).

Українці, якщо судити за офіційною польською статистикою, не менш активні і на європейському ринку. Так, в 2011 році, за інформацією міністерства праці та соціальної політики Польщі, громадяни України отримали 18,7 тис. дозволів на роботу в цій країні - на 40% більше, ніж роком раніше. Загальна ж кількість жителів "неньки", які бажають працювати в Польщі, в 2011-му досягла 240 тис.

Про збільшення числа людей, що залишають береги Дніпра, говорять і дані Нацбанку про обсяг приватних грошових перерахувань з-за кордону - основного способу доставки заробітчанських грошей на батьківщину. У 2011-му цей показник зріс майже на 20% в порівнянні з попереднім роком, досягнувши позначки 7 млрд доларів. Сума величезна, порівнянна з обсягом прямих іноземних інвестицій, що надійшли в країну за той же період, - 7,2 млрд доларів.

Експерти впевнені: зростаючий обсяг переказів пов'язаний виключно зі збільшенням числа виїхали з України. І відбувається це в першу чергу завдяки молодшому поколінню.

Чемоданний настрій

Ірина Ключковська, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету Львівська політехніка, говорить: якщо в 1990-х виїжджали українці в основному середнього віку працювати покоївками, водіями і будівельниками, то в останні п'ять років до них все активніше приєднується молодь з вищою освітою.

Цю тенденцію Головаха пояснює тим, що, наприклад, в Європі зараз впав попит на низькокваліфікованих працівників, зате потрібно більше людей з хорошою освітою та навичками.

Молодим людям з хорошою освітою, досвідом роботи та відмінним резюме неважко отримати вільну робочу візу (без прив'язки до роботодавця) в Об'єднаному Королівстві.

Саме так сталося з 30-річною Оксаною Губко, яка третій рік живе у Великобританії. Пару років тому знайома розповіла їй, що молодим людям з хорошою освітою, досвідом роботи та відмінним резюме неважко отримати вільну робочу візу (без прив'язки до роботодавця) в Об'єднаному Королівстві.

За пару місяців Губко та її чоловік зібрали документи, завершили в Україні всі свої справи - аж до складання заповітів, довіреностей і передачі улюбленого кота батькам - і поїхали на батьківщину Вільяма Шекспіра. Запланували пробути там мінімум п'ять років. І поки повертатися не мають наміру - адже на новому місці їх все влаштовує. У Губко, наприклад, не виникло особливих проблем з працевлаштуванням: зараз вона працює менеджером з маркетингу в невеликому видавництві і медіаагентстві, яке надає тематичні секції трьом основним газетам країни.

Молодь, за словами Ключковської, більш мобільна, багато подорожує і все частіше навчається поза батьківщиною. Це провокує відтік молодої крові туди, де краще жити. "Коли вони бачать закордон на власні очі, у багатьох не виникає бажання повертатися", - зазначає експерт.

Підтвердження її слів - колишні кияни Багінські. 28-річна Олена та її 30-річний чоловік ось уже два роки живуть у Канаді. У юному віці вони багато подорожували і одного разу вирішили, що варто спробувати пожити поза батьківщиною. Спробували. І так сподобалося, що вирішили залишитися. До цього кроку Багінських підштовхнула не лише можливість самореалізації, а й інший важливий момент, про який розповідали багато молодих людей, які виїхали з України. Мова йде про відчуття свободи, захищеності та позитивний настрій, що панує в суспільстві.

Це психологічний аспект, який не має нічого спільного з наявністю грошей. Багінська впевнена, що молоді українці з якісною освітою, знанням однієї-двох іноземних мов можуть добре заробляти і на батьківщині. Але такої атмосфери, як в Канаді, в Україні немає.

"Я виходжу на вулицю, і дві незнайомі бабусі, що прогулюються під ручку, кричать мені вслід: "Шикарно виглядаєте, мадемуазель!" Водій автобуса посміхається і бажає гарного вечора. І так скрізь", - наводить приклад зі свого повсякденного життя українка.

Програміст Джура, який не знає, чи повертатися йому на батьківщину, теж зазначає, що в Португалії рівень побутової ворожості в суспільстві - коли хтось когось зачепив або нагрубив у супермаркеті - набагато нижчий, ніж в Україні.

А головне, в країнах ЄС і США, куди співвітчизники прагнуть частіше, ніж в інші куточки планети, вони отримують ключовий бонус - гарантію дотримання громадянських прав і свобод.

Молодь, яка побачила світ, уже не хоче закривати очі на всі ті недоліки, що властиві батьківщині. І в цьому плані вона захищає не тільки свої інтереси. Як сказав колишній київський фотограф, який живе в Польщі, сам він ще повернувся б в Україну, але везти сюди дітей він точно не хоче.

Зупинити витік можуть тільки кардинальні перетворення. Крім поліпшення політичної та економічної ситуації, про що говорить Іванкевич, потрібні й інші зміни. Наприклад, боротьба з корупцією, кардинальна зміна на краще ситуації з дотриманням прав людини. І інші, скоріше суспільні, ніж економічні дії, запевняє Головаха.

Поки ж українцям там добре, де вони самі є, а їх батьківщини немає. Багінська розповідає, що в Канаді дуже багато вихідців з України: це і нащадки першої хвилі, і люди, які їдуть зараз.

"Ми (українці) тут скрізь - у політиці, спорті, культурі. Тож бути українцем в Канаді почесно", - говорить Багінська. Чи стане коли-небудь почесно бути українцем в Україні, вона не знає.

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
В Контексті Finance.ua
Опитування