Півроку з Януковичем


Півроку з Януковичем

З дня інавгурації Віктора Януковича минуло 6 місяців. І хай це недовгий термін, чимала частина якого припала на літньо-відпускний період, все одно минуле півріччя було і цікавим, і показовим. За цей час стало ясно, чого саме можна чекати від нового президента, і якими шляхами він іде до своїх цілей.

Традиційно першим приводом висловитися з приводу успіхів або промахів нової влади служить стоденний термін її правління. І, як з'ясувалося, нинішнє керівництво країни до цього негласного правила поставилося з великою увагою. На початку червня президент відзначив першу круглу дату свого правління посланням до народу і тематичною прес-конференцією. Через певний час відзвітував перед журналістами про виконану роботу і прем'єр. Після чого, імовірно, варто було б залишити владу "у спокої" і судити її не стільки за календарем, скільки за діяннями. Проте, якщо придивитися, перше півріччя перебування Віктора Януковича на посаді в чомусь виглядає навіть більш показовим, ніж фірмова "стоднівка". Адже за шість місяців можна було побачити і не лише як працює глава держави, але і як він відпочиває - що теж важливо. Крім того, за цей час праці гаранта почали давати результати, обходити які увагою було б несправедливо.

Діяння минулих днів

Головне питання, яке цікавило небайдужих виборців після закінчення передвиборної кампанії: у якому напрямі і до якого майбутнього поведе Україну новий президент. Відповідь на нього була отримана досить швидко - протягом перших трьох-чотирьох місяців правління. За цей термін стало приблизно ясно, що саме Віктор Янукович планує зробити з країною.

Після того, як ще передвиборна програма задекларувала, що майбутній гарант збирається будувати "Україну для людей", додаткову конкретику внесла швидко створена коаліція. Отже, основний курс нової влади теоретично можна описати двома словами: "стабільність" і "реформи".

Результат, досягти якого планувалося главою держави спочатку, судячи з усього, все-таки не реформи, а стабільність. У виконанні керівництва країни шлях досягнення нею визначалася формуванням чіткої вертикалі влади (лояльна коаліція, покірливий уряд, "смирні" обласні адміністрації, серйозний відбір кадрів серед "силовиків"), досягненням деякої економічної рівноваги, особливо за тими пунктами, які соціальні виплати, і відправкою на зручні і електорально виправдані "рейки" тих проблем, які "зійшли" з них в епоху правління Віктора Ющенка. Проявом реалізації останнього наміру можна вважати відродження максимально дружніх взаємин з Росією (тим більше що "Харківський пакт" і хвиля "Об'єднаємо все, що можна" - рішення не лише економічного, але й ідеологічного характеру), відмова від ідеї НАТО-інтеграції, перегляд більшої частини історико-гуманітарних позицій, які ще недавно служили на благо генеральній лінії. Досягти цього (а у багатьох випадках - просто задекларувавши плани на майбутнє) було порівняно легко. З реформами вийшло важче.

Місяці, що минули з дня вступу Віктора Януковича на посаду, дають можливість оцінити приблизний напрям, в якому при ньому мала розвиватися країна. Але з'ясувати етапи цього розвитку, як і раніше, непросто. Незважаючи на те, що до "стоднівки" президент обіцяв презентувати всеосяжну програму реформ, на ділі конкретне майбутнє поки чекає хіба що судову реформу. Інші почини переважно виглядають так само аморфно, як і на початку червня. Включаючи і розрекламований як готовий ось-ось вступити в дію податковий кодекс. Хвиля народного гніву, подив парламентарів, конкурентна боротьба між різними групами потенційних авторів документа у результаті привели до того, що уявити собі майбутню систему оподаткування країни складно навіть після закінчення піврічного терміну правління нового глави держави, хоча саме ця реформа в програмі числилася серед засадничих. Нову версію кодексу обіцяють презентувати у вересні - після обговорення із зацікавленими колами населення. Але, навіть якщо він вступить в дію в найближчі декілька місяців, він в будь-якому разі вже послужив невтішною перевіркою владної команди на готовність до реформ.

Іншим "лакмусовим папірцем" модернізаторських сподівань влади служить багатостраждальна програма співпраці з МВФ. Після затвердження нової кредитної лінії керівництву країни формально не можна вже уникнути проведення деяких доволі неприємних в передвиборному відношенні новин. Але небажання розглянути варіанти винищити складно. "Реформи" в черговий раз вступили в протиріччя з "стабільністю": уряд відстоює необхідність втілювати в життя непопулярні ідеї, президентські однопартійці шукають можливості цього уникнути, а гарант зберігає стоїчне мовчання. Втім, ставлення влади до об'єктивно необхідних реформ, які приймати потрібно, але дуже не хочеться, характеризує її не з позицій "Що робити?", а з точки зору "Як робити?"

Наш метод!

В таких, як Україна, країнах з непростою історією демократизації влади, закономірний інтерес часом викликають не лише (а деколи навіть і не стільки) конкретні плани керівництва країни, скільки методи, якими вони намагаються досягати цілей. Зоря президентства Віктора Януковича - не виняток. Тим більше що за півроку прояснилися не лише віхи майбутнього шляху, але і "транспорт", на якому влада збирається в дорогу.

Хоча помітна частина прикладів з категорії "Як саме володарює свіжоспечений президент" доводиться переважно на другий триместр його правління, свого роду анонс декларації про наміри голосно прозвучав у перші ж тижні після інавгурації. У такій якості можна розглянути перший етап збирання вертикалі влади в країні - формування коаліції "тушковим" методом, проти якого так нічого і не знайшов Конституційний суд, що раніше не схвалював схожу концепцію. Таким чином, незважаючи на те, що отримання владної єдності - це дія з розряду "що", його специфічні обставини сповна заслуговують на розгляд в розрізі "як".

"Подушною" коаліцією і урядом, який створювався під президентським патронатом і діє настільки з оглядкою на нього, що за реальну роль гаранта Основному закону парламентсько-президентської республіки могло б стати невміло, оптовою заміною губернаторів (деяких - по другому разу), якісним "перетрушуванням" силовиків цікаві особливості процесу стабілізації владної системи не обмежуються. Наступний етап, якого владі не минути, - грядущі в кінці жовтня місцеві вибори. До них з горезвісної точки зору "як" парламентська філія президентського табору підготувалася на славу. Засуджувані Заходом нововведення не лише виглядають, як переконлива спроба витіснити опозицію на маргінес (тут до місця і заборона на блоки, і норма про не менше року реєстрації осередків), але і дозволяє безболісно вербувати місцевих політиків, прагнучих зміцнити своє становище співпрацею з нині головною партією в країні.

З врахуванням останніх віянь виборчого законодавства, методів побудови парламентської більшості (від якого чекають розширення до 300 голосів) і уваги до вірнопідданських настроїв серед претендентів на ті чи інші посади, Партію регіонів за бажання можна запідозрити в бажанні монополізувати владу. Але, видно, програмою-максимум для правлячого табору є не одне лише забезпечення зручного існування в актуальних на сьогодні конституційних рамках, але і розширення їх меж. Яскравою рисою, що характеризує другу половину піврічного правління Віктора Януковича, служать спроби абияк збільшити обсяг повноважень президента. Гіпотетичні шляхи досягнення цієї мети тішать око своєю різноманітністю - тут і формування лояльної більшості, що може переписувати Основний закон собі на втіху, і своєрідний законопроект про всеукраїнський референдум, що не пройшов поки через парламентське горнило, і намір довести неконституційність політреформи 2004 року. Але, тим часом, президент, судячи з усього, непогано себе почуває і при нинішніх правах і обов'язках. Просто тому, що на ділі вони практично нічим не обмежені.

Скромно задовольнятися роллю слабкого президента при сильному парламенті Віктор Янукович, видно, не збирався із самого початку. Інакше важко було б пояснити повсюдні обмовки, які доводять: сумнівів з приводу того, хто щось вирішує в цій країні, виникати не повинні. Як і інші українські президенти, Віктор Федорович, схоже, не готовий обмежувати себе статусом самого високопоставленого чиновника в державі. Йому і його екс-колегам приємніше бути повелителем країни і, якщо вийде, володарем дум. Можливо, звідси росте коріння любові нового глави держави до зовнішньої атрибутики президентства. Та й ознаки вирощуваного культу особи і тяги до моделі "цар-батюшка", що мелькають мимохідь, важко не помітити. В останньому випадку показово виглядала перервана через загрозу пожеж відпустка гаранта. Відпочинок глава держави успішно поєднував з роботою, але остання часто приймала форми поїздок чиновників "на уклін". Та і між справами президент був готовий зустрічатися лише з приємними йому співрозмовниками: так, для патріарха Кирила час знайшовся, а для "Репортерів без кордонів"- ні.

Ще однією характерною особливістю перших шести місяців президентського правління, мабуть, можна визнати готовність глави держави і його прибічників іти таким критикованим ними раніше шляхом популізму. Якою б значимою не була стабільність, якими б важливими не виглядали реформи, в моментах, некритичних для функціонування владної системи і нинішнє керівництво країни готове дотримуватися моделі "Не бути, але здаватися". Непопулярні новини, які намагаються "забовтати", ситуація зі свободою слова, яка наче є, але все більше - на експорт, для міжнародних організацій, що двояко трактували зміни законодавства - видно, що влада готова піклуватися про свій імідж. Але ясно не в збиток реальним повноваженням і можливостям. А значить, протиріччя, що намітилося, між формально новаторським "що" і специфічно стабілізаційним "як" найближчим часом навряд чи кудись зникне.

Ксенія Сокульська

  • i

    Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідну частину тексту й натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це нам.

Дивись також
Сервіс підбору кредитів
  • Надішліть заявку
  • Дізнайтесь про рішення банку
  • Підтвердіть заявку та отримайте гроші
грн
Замовити кредит онлайн
В Контексті Finance.ua