1242
Валютні резерви і нафта
— Енергетика
Деякий час тому ми висловили припущення про те, що ціни на нафту більш чутливі до процентних ставок, ніж прийнято вважати. Логіка проста. Низькі процентні ставки змушують виробників тримати свої статки саме в сировинних активах, а не в грошовій формі – особливо якщо спекулянти готові (через форвардну криву) компенсувати їм витрати, пов’язані із зберіганням сировини в терміналах, танкерах і навіть підземних сховищах. Таким чином, ті, кому належить сировина, продають її тільки щоб покрити свої потреби у фінансовій ліквідності, що веде до скорочення пропозиції на ринку. Отже, низькі процентні ставки підтримують зростання цін на сировину.
Між тим, чим більше спекулянти готові платити – через контанго, яке одержують виробники або власники сировини – тим вище мотивація нарощувати обсяги видобутку, але не для споживання, а в якості способу накопичення статків. Це веде до збільшення запасів на тлі скорочення пропозиції на ринку. Ситуація повинна розвиватися за протилежним сценарієм в разі зростання процентних ставок. У такі періоди виробники і власники сировини поспішають звернути його в гроші і розмістити виручку на рахунках в банках. Спекулянти, відповідно, не хочуть більше компенсувати галузі витрати на зберігання сировини, які починають стрімко зростати. І що повинно відлякати спекулянтів від форвардних сировинних контрактів і залучити до продуктів реальної економіки? Гадаємо, таку функцію може взяти на себе компенсаторна ставка, яку вони отримуватимуть від реальної економіки за відстрочку споживання на більш пізні терміни. Така компенсаторна ставка також називається відсотковою.
Зрештою, якщо ви не погашаєте свою вимогу сьогодні, то, фактично, консервуєте її відносну вартість. А користі від вимог на сировинні активи значно менше, ніж від вимог на ті прекрасні речі, які можна з них створити. Суть в наступному: коли процентні ставки ростуть, інвестори, швидше за все, віддадуть перевагу направляти свої кошти тим, хто здатний використовувати доступну сировину, а не тим, хто зацікавлений в тому, щоб притримати цю сировину у себе. Зверніть увагу на причинно-наслідкові зв’язки, відображені на графіку BNY Mellon:
Якщо чуття не підвело аналітиків BNY Mellon, то обвал на ринку сировини був, в деякому сенсі, спровокований не тільки виходом ФРС з програми кількісного ослаблення, а й негативною ставкою ЄЦБ по депозитах. Як так? Звичайно, ціни на сировину вказані в доларах, а не в євро. Негативна ставка ЄЦБ за депозитами могла спровокувати відтік капіталу з євро в долар, що призвело до зміцнення американської валюти. В результаті, через подорожчання, споживачам сировини стало складніше купувати сировину в потрібній кількості. Без програми QE ми маємо справу з ефектом зміцнення на тлі відсутності коригувань з боку сировинного ринку – тобто, збільшення обсягу сировинних ресурсів за відповідну суму в доларах – обсяг доларів, що йде на покупку сировини, скорочується, що веде до зниження попиту і цінової корекції.
Однак підемо далі. Застосуємо логіку втрачених можливостей до країн-виробникам сировини, і отримаємо, що накопичення масштабних доларових резервів – тобто, грошових вимог щодо різних активів, доступних для погашення прямо зараз – в кінцевому рахунку, зводиться до передачі гудвілу своєму торгівельному партнеру. А навіщо ще виробник нафти буде віддавати на сторону більше ресурсів, ніж це необхідно для задоволення внутрішніх потреб в імпортних товарах і послугах? Ось про це ми якраз весь час забуваємо. Резерви – це вимога – а не право (!) на продукти країни-емітента.
В цьому сенсі, вони представляють собою вотум довіри до навичок, умінь організаційним здібностям торгового партнера, якому ви передаєте гудвіл. Країна-експортер робить ставку на те, що емітент вимог (в даному випадку, США) не просто захистить їх довгострокову вартість, а й використовує надлишки сировини з більшою користю, ніж сама країна, яка добуває цю сировину. Іншими словами, це ставка на те, що торговий партнер виправдає довіру, надану йому країною-експортером. Все це чудово складається в концепцію взаємин між країнами-виробниками сировини і розвиненими економіками: перші контролюють доступ до своїх ресурсів, але, цілком можливо, що у них немає організаційних систем, або технологій для того, щоб нарощувати добробут з їх допомогою. Отже, вони зацікавлені в добрих стосунках з тими, країнами, які можуть зробити це – в основному за рахунок надання їм деякої частки сировини безоплатно, в розрахунку на те, що вони поліпшать умови життя для всіх, або, щонайменше, для деяких верств суспільства країни-виробника.
Система данини
На жаль, сланцева революція істотно скоротила можливість передачі «данини» розвиненим країнам в надії умилостивити їх зберегти їх розташування. В результаті, скоротилася потреба світової економіки в накопиченні валютних резервів. В цьому сенсі ми згодні з аналітиком Societe Generale, який в середу заявив про те, що глобальне перенасичення заощадженнями – не зовсім вірний термін в ситуації, що склалася: «грошові потоки текли з розвинених країн в економіки, що розвиваються на тлі стимулюючої політики ФРС і валютних інтервенцій в сегменті ЕМ. Ця система «Бреттонвудсе 2» зламалася, коли американські споживачі почали нарощувати свою кредитну навантаження перед кризою 2008 року. Подібна ситуація все ще зберігається в Канаді – це остання країна, яка скочила у поїзд під назвою «споживчий борг». Однак ринки розуміють, що темпи зростання в країнах знижуються, а привабливість нехеджованих цінних паперів з фіксованою прибутковістю в цьому сегменті в порівнянні з американськими облігаціями впала набагато сильніше через несподівано слабке зростання валютних курсів ЕМ».
Таким чином, більше заощаджень розвиненої країни залишається в економіці цієї країни, тобто, в США. Темпи зростання валютних резервів знижуються, а інвестори прагнуть переключитися на безпечні активи. Глобальне перенасичення резервами – неточна назва, оскільки з точки зору грошових потоків на світовому рівні вони повинні врівноважуватися з витратами. Експортуючі регіони генерують більше заощаджень, або іноземних вимог, які найчастіше є вимогами США. З точки зору інвестиційних портфелів, накопичена і приведена вартість цих заощаджень повинна бути орієнтована на анти-ризикові активи через низькі очікувань росту, або жорсткі вимоги до ризику з боку утримувачів.
Європейський центральний банк і Банк Японії імпліцитно регулюють свої валютні курси, тому не дивно, що долар зростає, і цьому сприяють зберігачі. Купівля долара, мабуть, одна з найбільш анти-ризикових стратегій за довгий час, і єдине, що може послабити цей тренд – це ознаки суттєвого охолодження американської економіки, що вказують на те, що продаж долара в кросах може стати непоганим способом хеджування. Деякі відзначають вигідний взаємозв’язок між потоками капіталу на американському ринку акцій і доларом. Поза всяким сумнівом, цей фактор зіграє вирішальну роль у формуванні нового світового економічного порядку, в тому числі й тому, що він поставить під сумнів ефективність доларової валютної прив’язки в країнах експортерах сировини. Подумайте про це в такому ключі: в умовах скорочення потоку доларових вимог, немає сенсу бездарно витрачати ті, що у вас вже є.
Ізабелла Камінська, The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
