524
Гонконг. Тест на витривалість
— Світ
Ненасильницькі протести в Гонконзі (він же Сянган) почалися ще в червні, коли стало відомо про проект постанови про вибори. Тоді на вулиці вийшли 170 тисяч демонстрантів, незадоволених тим, що влада Китаю хоче сама відсівати кандидатів на пост глави адміністрації Гонконгу на виборах 2017 року, а жителі зможуть вибрати тільки одного з них. 1 липня поліція затримала понад 500 жителів за несанкціонований мітинг проти політики Пекіна. На наступний день в центральному районі Гонконгу пройшов багатотисячний сидячий страйк, учасники якого вимагали зменшення залежності від Китаю і збільшення прав автономії.
Після цього протест тимчасово стих, але у вересні ситуація знову загострилася. З 22 вересня тисячі мітингувальників регулярно виходять на вулиці Гонконгу з вимогою більшої свободи і демократії. Спочатку це були лише представники Федерації студентів Гонконгу, активісти “екстремістського” студентського руху Scholarism, студенти 20 вузів і кілька сотень їх викладачів, які оголосили тижневий бойкот біля будівлі уряду. Вранці 23 вересня активісти висунули ультиматум главі адміністрації Гонконгу Лян Чженьіну, заявивши, що, якщо до вечора 25 вересня чиновники не підуть на переговори, вони заблокують вулиці перед будівлею уряду.
26 вересня група демонстрантів прорвала захисні огорожі і увійшла на територію Комплексу центрального уряду Гонконгу, звідки їх вже на наступний день силою витіснила поліція. Частина активістів була затримана, багато хто отримав травми.
Маховик протесту був запущений. Після жорсткого розгону до студентів почали приєднуватися їхні родичі, навіть дідусі та бабусі. 28 вересня кількість протестуючих зросла до 80 тисяч.
Лідерами протестного руху є 17-річний студент Джошуа Вонг і професор Університету Гонконгу – Бенні Тай. Останній потрапив під радар ЗМІ в січні 2013 року, коли почав кампанію Occupy Central with Love and Peace (“Окупуй Центр з Любов’ю і Миром”) за прямі вибори глави адміністрації в 2017 році і вибори до Законодавчої ради в 2020 році. Звідси, власне, назва протестного руху – Occupy Central, яке схоже на знамениту американську акцію Occupy Wall Street (“Захопи Уолл-стріт”). Інша назва протесту – “Революція парасольок”, пов’язана з тим, що демонстранти застосовували парасольки для захисту від перцевого спрею і сльозогінного газу.
Протести організовувалися в основному за допомогою соціальних мереж. Однак з побоювань, що мережі мобільних телефонів можуть бути відключені урядом, протестуючі почали користуватися мобільним додатком FireChat, яке використовує Wi-Fi і Bluetooth для передачі повідомлень. Менш ніж за добу в додатку з Гонконгу були створені понад 100 тисяч нових облікових записів.
29 вересня активісти Occupy Central висунули ультиматум владі КНР, заявивши про розширення акцій, якщо їх вимоги про демократизацію виборного процесу в Гонконзі не будуть задоволені до 1 жовтня. Вони також вимагали відставки Лян Чженьіна, але той відповів на їхні вимоги різкою відмовою. В Китаї 1 жовтня відзначають Національний день, тому цей день вихідний. Це дозволило активістам заявити, що до цього дня вони збільшать свою чисельність у кілька разів.
Проте в результаті “свято” пройшло відносно тихо: Джошуа Вонг і кілька членів Scholarism взяли участь в церемонії підняття прапора на центральній площі Цзіньцзицзін. Scholarism обіцяло не вимовляти ніяких гасел і не робити ніяких жестів під час підняття прапора. Замість цього студенти відсторонилися від прапора, щоб показати своє невдоволення політикою Пекіна.
Наступного дня, 2 вересня, з’ясувалося, що влада КНР використовує шкідливі додатки для смартфонів, щоб стежити за учасниками Occupy Central. В цей же день розпочалася підготовка до захоплення зайнятих демонстрантами районів, а на мітингувальників нацькували місцевий аналог українських “тітушок” – молодих людей з континентальної частини країни, які відрізняються від місцевих мітингувальників агресивною поведінкою і китайським акцентом. Глава Гонконгу Лян Чженьін нарешті погодився на переговори з мітингувальниками, але у відставку йти відмовився.
3 жовтня демонстранти піддалися атакам з боку прихильників Пекіна в одному з найвідоміших і переповнених торгових районів Гонконгу – Монг Кок. Після цього Бенні Тай закликав учасників акції протесту покинути Монг Кок. 5 жовтня влада Гонконгу пред’явила протестувальникам ультиматум, пригрозивши їм застосуванням “усіх необхідних заходів” для відновлення порядку. Пізніше в той же день поліція спробувала розігнати натовп протестуючих, які звинувачували правоохоронців у потуранні кримінальним угрупованням і “тітушкам”, а влада Гонконгу заявила про свою непричетність до організації нападів і пообіцяла вивести на вулиці нові підрозділи. У відповідь на ультиматум протестувальники відкрили чиновникам доступ в будівлю уряду спеціального адміністративного району Китаю.
Вранці 6 жовтня більшість демонстрантів покинуло барикади. Протест знову пішов на спад.
В даний час прогнози щодо майбутнього протестного руху неоднозначні. Демонстрація прихильників руху Occupy Central, яка переросла в наймасштабнішу акцію протесту за всю історію Гонконгу у складі Китаю, поки не принесла прихильникам демократії ніяких плодів. Це, втім, не означає, що протестна хвиля вщухне на настільки сумній ноті, оскільки формула “одна країна, дві системи”, на умовах якої Гонконг в 1997 році був повернутий Китаю, зберігає за Гонконзі право на протести, якого позбавлені жителі материкової його частини .
Між тим, про спроби Пекіна придушити громадянське суспільство в Китаї було відомо задовго до початку протестів в Гонконзі. Крім того, останнім часом експерти кажуть про те, що голова КНР Сі Цзіньпін почав наступ на неурядові організації в країні, почасти наслідуючи приклад Володимира Путіна, що створив в Росії “контрольовану демократію”. Крім того, китайські державні ЗМІ використовують ту ж тактику, що і свого часу російські, звинувачуючи в організації акцій протесту в Гонконзі “закордонні антикитайські сили”, зокрема – США.
Також влада КНР через протести опозиції проти існуючої виборчої системи заблокували Instagram і місцевий аналог Twitter – Weibo – в континентальній частині країни, що пояснюється тим, що в цих соцмережах активісти Occupy Central розміщували знімки, на яких видно, як поліцейські застосовували проти мітингувальників сльозогінний газ і гумові кулі. Невідомо тепер і яка доля очікує лідерів “Революції парасольок”, оскільки, якщо проводити аналогію з діями Москви щодо російських опозиційних лідерів, їх можуть чекати серйозні проблеми юридичного характеру.
Разом з тим, до питання про політичну непокору в Гонконзі Сі Цзіньпін змушений підходити дуже акуратно. Порівняно з Тибетом або Уйгурським автономним округом, де Пекін легко пригнічує будь-яку критику, і незважаючи на численні запевнення в зворотному китайських і російських ЗМІ, Гонконг залишається фінансовим центром світового значення. Тепер майбутнє цього спеціального адміністративного району КНР залежить насамперед від волі його мешканців. Крім того, подальший розвиток ситуації в Гонконзі може створити для Пекіна ще одну проблему – з приєднанням Тайваню. Президент цієї частково визнаної держави Ма Інцзю вже заявив, що Китайська Республіка співчуває жителям Гонконгу і повністю підтримує їхні вимоги про загальне виборче право.
Акції протесту в Гонконзі – це тест на витривалість. Його треба буде пройти і протестному руху, і владі КНР. І виграє більш витриваліша сторона.
Юрій Михайлов
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
