4746
Через Україну у Вашингтоні панують настрої істерії - чи як перекладають російські ЗМІ
— Світ
Загрози Джона Керрі виключити Росію з «вісімки» і благання українського уряду про надання допомоги з боку НАТО знаменують собою небезпечну ескалацію кризи, яку можна стримати, якщо гору візьмуть холодні голови, пише видання The Guardian, яке цитує портал inoСМИ.ru.
У Вашингтоні та Києві, схоже, панують настрої істерії, оскільки новий український прем’єр-міністр заявляє: «Ми на межі катастрофи» і починає мобілізацію армійського резерву у відповідь на переміщення російських військ у Криму.
Якби він вів мову про економічні негаразди країни, в його словах був би сенс. Але замість цього він разом з багатьма американськими та європейськими засобами масової інформації надмірно драматизує події на сході, де російськомовне населення зі зрозумілих причин стривожене у зв’язку з тим, що нова влада в Києві скасувала закон, за яким російська мова була офіційною в його регіонах. Вони бачать у цьому доказ того, що антиросійські ультранаціоналісти із заходу України, що стали домінуючою силою в лютневому повстанні, як і раніше контролюють столицю. Східна Україна побоюється, що аналогічна тактика захоплення державних будівель може бути застосована і у них, проти їхніх обраних керівників.
Спішне прагнення Керрі покарати Росію і рішення НАТО відгукнутися на заклики Києва проведенням засідання представників країн-членів Північноатлантичного альянсу в Брюсселі були помилкою. Україна не входить до цього альянсу, тож ніякі зобов’язання про колективну оборону тут застосовуватися не можуть. НАТО слід утриматися від втручання в українські справи – як на словах, так і на ділі. Але прагнення альянсу до участі показує, наскільки незграбні його спроби. В основі кризи в Криму і запеклого опору Росії потенційним змінам лежить неприкрите прагнення НАТО продовжувати розпочату двадцять років тому експансію, просуваючись на схід, в сферу пострадянського простору. Це просування очолив свого часу Білл Клінтон і підхопили наступні американські адміністрації. Немає сумнівів у тому, що Пентагон бачить у своїх мріях ті дні, коли ВМС США прийдуть на зміну російському Чорноморському флоту в кримських містах Севастополі та Балаклаві.
Після здобуття Україною незалежності всі до єдиного опитування громадської думки показали, що більшість населення – проти членства країни в НАТО, а проте правляча еліта, що панувала в країні до 2010 року, а тепер знову прийшла до влади, незмінно ігнорувала волю народу. Спокушене щедрістю НАТО і відчувши свою співпричетність до цього глобального і високотехнологічного клубу, українське керівництво приймало участь у спільних навчаннях і навіть направляло свої війська в Ірак і Афганістан.
Повалений Віктор Янукович, незважаючи на всю свою некомпетентність, корупцію і зловживання владою, перший під час своєї передвиборної кампанії виступив проти членства в НАТО, а потім переконав парламент покласти в основу стратегії безпеки країни принцип неприєднання за прикладом Фінляндії, Ірландії та Швеції. НАТО відмовилася погодитися на це. Зовсім недавно, 1 лютого, коли остання криза на Україні тільки починалася, творець імперій і генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив на конференції з безпеки в Мюнхені: «Україна повинна володіти свободою вибору власного шляху без зовнішнього тиску». Натяк був зрозумілий: якби не ці противні росіяни, Україна давно б уже стала однією з нас. Скажи Расмуссен: «Україна вибрала неприєднання, і ми поважаємо її вибір», це було б мудріше.
Зараз ще не пізно проявити хоч якусь мудрість. Переміщення російських військ у Криму за наказом Володимира Путіна, якого підтримала більшість росіян, навряд чи можна назвати законними за умовами договору про мир і дружбу, підписаного між Росією і Україною в 1997 році. Але така незаконність менш очевидна на тлі вторгнення в Ірак під керівництвом США, або в Афганістан, за яким Рада Безпеки ООН санкціонувала інтервенцію через кілька тижнів після її початку. І якщо криза піде на спад, Росія може вивести свої війська. Для цього потрібно відновити закон про мову в східній Україні і рішуче присікти дії збройних груп антиросійських націоналістів, загрожуючих захопленням державних установ на сході.
Російськомовна більшість у цьому регіоні точно так само обурена корупцією еліти, безробіттям і економічною нерівністю, як і народ на заході України. Але вона також відчуває, що її беруть в оточення і провокують, а її культурна спадщина опиняється під загрозою. Відповідальність за зняття цих тривог на сході лежить не на Вашингтоні, не на Брюсселі і не на Москві, а виключно на владі в Києві.
За матеріалами: ИноСМИ.ru
Поділитися новиною
