1970
Стороннім в'їзд дозволено
— Фондовий ринок
Компанія Fiat домовилася про купівлю другої половини американської компанії Chrysler, що дозволить італійцям увійти до десятки найбільших виробників легковиків у світі. Саме під керівництвом італійських менеджерів Chrysler повернувся до життя після кризи та банкрутства, тож завершення операції було питанням ціни і часу. Своїми діями в Америці Fiat показав іншим європейським компаніям, як треба працювати в умовах стагнації на «рідному» ринку.
Fiat майже від самого свого заснування (1899 р.) завжди цікавився не тільки місцевим ринком, а й зарубіжними. Вже на самому початку XX століття Fiat під керівництвом свого засновника і керуючого Джованні Аньєлі почав експорт автомобілів у США. За рік до революції в Російській імперії італійці побудували завод і в Москві – «Автомобільне Московське Товариство» встигло до приходу до влади більшовиків скласти більше тисячі вантажівок.
Джованні Аньєлі розумів диверсифікацію бізнесу не тільки як збільшення ринків збуту, але і як різноманітність товарів: якщо починався Fiat як автомобільна компанія, то досить скоро він став виробляти і двигуни, і військові літаки, і кулемети. Під час Другої світової війни Fiat працював на режим Беніто Муссоліні, і не дивно, що після 1945 року Аньєлі і його сім’ю усунули від управління одним з найбільших італійських конгломератів.
Родичі засновника Fiat знову зайняли керівні позиції в компанії в 1963 році, коли внук Джованні – Джанні Аньєлі – став спершу головним керуючим, а через три роки зайняв пост президента. Джанні, який керував Fiat до 1996 року, кардинально змінив систему управління компанією. Він відмовився від колишньої політики централізованого прийняття рішень, яка була ефективною до війни (якщо, звісно, не брати до уваги витрат типу страйків під керівництвом Пальміро Тольятті і Антоніо Грамші), але стала гальмувати закордонний розвиток Fiat в 1960-х.
Нові методи керівництва швидко принесли свої плоди. У 1967 році Fiat здійснив перше поглинання, купивши італійського автовиробника Autobianchi. Угода допомогла Fiat обійти найбільшого європейського конкурента Volkswagen у випуску автомобілів. Вже тоді преса передбачала, що з часом італійська компанія зможе потягатися з лідерами світового авторинку з Детройта: Ford, General Motors і Chrysler («велика трійка»). У 1969 році Fiat придбав контроль в Ferrari і Lancia, через рік почав роботу завод «АвтоВАЗ» в Тольятті, де була випущена перша «копійка» – російська версія Fiat 124.
До кінця 70-х Fiat володів авіакомпанією Alitalia, фірмами з виробництва електронного обладнання і друкарських машинок, будівельною компанією та іншими активами. Через це різноманіття виробництво автомобілів було виділено в окрему компанію, у якої й без друкарських машинок вистачало турбот: у середині 80-х років виробник купив Alfa Romeo, в середині 90-х – Maserati. Крім того, Fiat став активно розвивати заводи за межами країни (у тому числі в Латинській Америці та Африці) і створювати з іншими відомими компаніями спільні підприємства. Так, Fiat «подружився» з шведською Saab, створивши автомобіль Saab-Lancia 600.
Незважаючи на ці чималі успіхи, найбільш знаковим для історії Fiat стало поглинання Chrysler, американської легенди з центру світового автомобілебудування – Детройта.
Занепад «великої трійки»
Fiat вирішив вкластися в бізнес Chrysler в другій половині 2000-х років. До того часу компанія з «великої трійки» перебувала не в найкращому стані. У 2007 році німецький концерн Daimler-Benz AG, з яким Chrysler об’єднався в 1998 році, продав 80 відсотків останнього фонду Cerberus Capital Management. Сума операції склала 7,4 мільярда доларів, тоді як Daimler в кінці 90-х років заплатив за Chrysler 36 мільярдів доларів. Політика німецького концерну в підсумку зробила чи не вирішальний вплив на становище Chrysler. Так, Daimler не балував американські заводи інвестиціями і скорочував талановитих інженерів, яких, навпаки, варто було б утримувати всіма силами. Новий власник, який не надто розбирається в автобізнесі, ситуацію виправити вже не міг.
У підсумку в 2009 році продажі Chrysler впали нижче позначки в мільйон автомобілів. Для порівняння, в 2005 році показник становив 2,3 мільйона машин. Різке погіршення ситуації в компанії відбулося на тлі фінансової кризи 2008 року, від якої постраждали й інші американські автовиробники, зокрема General Motors.
У квітні 2009 року Chrysler подав заяву про початок процедури банкрутства за статтею 11, яка передбачає захист від кредиторів і відновлення діяльності компанії. Ситуація в Chrysler обговорювалася чи не на кожному засіданні профільної групи чиновників, що займалася розвитком автоіндустрії США. Зрештою було вирішено надати компанії фінансову допомогу. «Краще було вкласти шість мільярдів доларів у порятунок компанії, ніж кілька мільярдів – в її похорон», – пояснював мотивацію влади країни Стівен Раттнер (Steven Rattner) у своїй книзі, присвяченій діям уряду США під час кризи в автоіндустрії. Фактично Chrysler був націоналізований, і майже відразу після його порятунку влада США стала шукати покупця на потенційно цінний актив.
У підсумку американські чиновники зважилися на угоду з Fiat, який за перший свій пакет акцій Chrysler заплатив не грошима, а технологіями та управлінським досвідом. Цього досвіду у італійців було чимало: з 2004 року Fiat керував (і продовжує керувати) Серджо Маркіонне (Sergio Marchionne), який ще в середині 2000-х затіяв в компанії велику реорганізацію. Її наслідками стали ще більш активний розвиток на зарубіжних ринках і падіння частки в Європі, а також виведення компанії на беззбитковість – Fiat в кінці 2005 року отримав перший прибуток за 17 кварталів.
Згодом італійський виробник викуповував акції Chrysler невеликими частками у американського і канадського урядів. Офіційно контроль над Chrysler перейшов до Fiat в липні 2011 року – на той момент італійці володіли 53,5 відсотка акцій американської компанії. Ще 41,5 відсотка до того часу акумулював пенсійний фонд Профспілки працівників автопромисловості США (UAW Retiree Medical Benefits Trust). У травні того ж року Chrysler повністю розрахувався з американським урядом, який надав концерну в цілому 7,6 мільярда доларів фінансової допомоги.
Мало хто вірив в успіх реорганізації під контролем італійців, але Маркіонне зробив свою справу. Під його управлінням (гендиректор Fiat очолив у тому числі і Chrysler) американський виробник почав випускати дійсно популярні автомобілі. Інженери з Fiat залагодили технічні недоробки в машинах Chrysler, змінили дизайн та інтер’єр. За підсумками 2012 року продажі компанії склали майже 2,4 мільйона машин, перевищивши докризовий рівень. Більше того, Маркіонне вдалося – як і у випадку з Fiat – зробити компанію знову прибутковою.
Нарешті, італійцям вдалося провести грамотну рекламну кампанію, підсумком якої стала зміна ставлення американців до власних автомобілів. Важливу роль в цьому зіграв ролик за участю репера Емінема, який народився і виріс в Детройті.
З 2011 року, коли Fiat отримав контроль над Chrysler, італійці вели переговори про викуп частки, що залишилася у UAW Trust, проте сторони ніяк не могли зійтися в ціні: фонд оцінював частку в десять мільярдів доларів, тоді як Fiat пропонував близько чотирьох мільярдів. За договором від 2009 року, згідно з яким фонд і Chrysler викупили акції автовиробника, у UAW Trust було право провести IPO (первинне розміщення акцій), що він і зробив в 2013 році. У рамках розміщення 16,6 відсотка акцій планувалося встановити справедливу вартість паперів.
На початку 2014 року потреба у проведенні IPO відпала, бо сторонам все ж вдалося дійти згоди: 1 січня 2014 р. Fiat повідомив, що домовився про викуп акцій за 4,35 мільярда доларів. Інвестори на ринку вміння менеджерів Fiat швидко оцінили: у перші ж хвилини торгів 2 січня на біржі в Мілані акції компанії піднялися на 15 відсотків.
Сергій Козловський
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
