690
Німеччина не права
— Світ
Німеччина звикла бути першою в Європі, економічним лідером і зразком для всього континенту. Проте нещодавно американське Міністерство фінансів розкритикувало Німеччину за накопичення великого торгового профіциту і створення «дефляційної тенденції» в Єврозоні. Тоді в Єврокомісії заявили Німеччини, що в рамках «процедури врегулювання надмірних дисбалансів» Європейського Союзу Комісія отримає право вживати заходів для усунення великих торговельних профіцитів і дефіцитів. Багато німецьких політиків і бізнесменів у відповідь стверджують, що профіцити накопичені в основному з іншими країнами світу – за межами Єврозони – і тому мало впливають на бідну периферію валютного союзу; що профіцит свідчить про конкурентоспроможність Німеччини; і що дефляція в Греції, Італії, Португалії, Іспанії та інших країнах – це хороший знак, який свідчить про зростання конкурентоспроможності їх економік.
Німці помиляються за всіма трьома пунктами.
Зовнішній профіцит Німеччини сприяє зростанню дефляційного тиску за рахунок двох аспектів, через що проблемним периферійним країнам Єврозони складніше відновитися. По-перше, на тлі збільшення профіциту Єврозони зросла вартість євро. Економіка з великим торговим профіцитом зазвичай стикається з підвищенням вартості валюти, оскільки попит на її валюту випереджає пропозицію. Сильний євро скорочує попит на експорт з Єврозони, особливо це відноситься до південно-європейських членів зони, більш чутливих до цін, і знижує вартість імпортованих товарів, посилюючи дефляційний тиск. По-друге, слабкий внутрішній попит (зворотна сторона торгового профіциту) означає, що річна інфляція споживчих цін у Німеччині становить трохи більше 1%. Насправді, зростанню профіциту країни до 7% від валового внутрішнього продукту сприяли слабкість внутрішньої економіки Німеччини, а також майстерність її експортерів. Німецький внутрішній попит за минулий рік збільшився лише на 0,8%, незважаючи на дуже низький рівень безробіття і дешеві гроші, надані Європейським центральним банком. В результаті, Німеччина мало що робить для забезпечення компенсаційних стимулів на тлі депресії в периферійних країнах, що ще більше ускладнює життя в Південній Європі. Зараз на частку Єврозони припадає менше третини німецького профіциту порівняно з більш ніж трьома п’ятими до початку фінансової кризи. Це частково пов’язано з сильним зростанням обсягу німецького експорту до країн за межами валютного союзу. Проте це також відображає наслідки європейського економічного спаду: німецький експорт до ослаблених периферійних країн скоротився більше, ніж зріс експорт з периферії до Німеччини.
Німецькі політики стверджують, що зміцнення попиту в Німеччині мало допомогло б периферійним економікам валютного союзу. У кінцевому рахунку, експорт з Іспанії до Німеччини становить лише 4% від іспанського ВВП. Дане твердження не враховує ту допомогу, яку може надати валютному блоку зростання зарплат та інфляції. Через майже 15 років обмеження зарплат, витрати на оплату праці в Німеччині скоротилися на 16% порівняно з її партнерами по Єврозоні. В результаті, вартість німецьких товарів виявилася штучно занижена, що призвело до витіснення товарів партнерів з Єврозони і з світових ринків. У разі зростання німецьких витрат на оплату праці іспанські, італійські та французькі виробники змогли б знову завоювати частку на ринку. Експорт з цих країн в економіки Єврозони і інші країни світу збільшувався б швидше, а ризик дефляції знизився б.
Щоб позбутися наслідків того, що Німеччина зробила напередодні фінансової кризи – скорочення витрат відносно решти країн валютного союзу і залежність від експорту для компенсації слабкого внутрішнього попиту, без дефляції – периферійним країнам Єврозони потрібен більш сильний внутрішній попит у Німеччині. Зрештою, ось як Німеччина змогла зробити це: у всіх країнах Єврозони був високий попит (і стійка інфляція). Якщо передбачається, що Німеччина має сприяти стабілізації економіки Єврозони, потрібно, щоб попит в німецькій економіці суттєво збільшився порівняно з пропозицією (тобто зовнішній профіцит повинен скоротитися). В іншому випадку периферія зможе відновити конкурентоспроможність лише за рахунок падіння зарплат і цін.
Не слід допускати дефляцію на периферії Єврозони для регулювання відносних цін і, отже, конкурентоспроможності. Дефляція заважає управлінню боргами. Вона призводить до зростання реальних відсоткових ставок (ще більше пригнічуючи економічну активність) і знижує ефективність монетарної політики. Крім того, чим нижчий рівень інфляції, тим більший первинний профіцит бюджету необхідний уряду для запобігання росту державного боргу відносно ВВП. Що можуть зробити німці для відновлення рівноваги своєї економіки? Цьому сприяла б фіскальна політика, спрямована на стимулювання економічного зростання, особливо у вигляді скорочення споживчих податків і зниження податків для людей з невеликими доходами. Але одна лише фіскальна політика не може стимулювати зростання економіки в Німеччині, оскільки сильному внутрішньому попиту в основному перешкоджають структурні проблеми. Перша – система колективних переговорів про розмір заробітної плати, яка обмежує зарплату навіть в умовах стриманого ринку і рекордною корпоративного прибутку. Нещодавно нова велика коаліція погодилася встановити мінімальну зарплату, що стало довгоочікуваним першим кроком, однак узгоджений рівень зарплати також має сильно збільшитися.
Ще одна проблема – низька продуктивність (і низькі зарплати) в німецькій сфері обслуговування. Лібералізація сприяла б зростанню інвестицій і зарплат у цій сфері у довгостроковій перспективі. Критика Німеччини з боку Сполучених Штатів виправдана. І Єврокомісія не повинна здавати свої позиції, а вимагати, щоб Німеччина вирішила структурні проблеми, що стоять за дисбалансами в її економіці. Вони загрожують майбутньому єврозони нарівні з проблемами Італії чи Франції і вимагають таких самих термінових рішень.
Саймон Тілфорд і Джон Спрінгфорд, Центр європейських реформ в Лондоні, New York Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
