103104
Дотаційний Донбас. Чи справді регіон годує Україну?
Попри стереотипи, Донбас не лише не «годує» решту областей України, а й отримує з держбюджету майже вдвічі більше, аніж відраховує
Міф про те, що «Донбас годує всю Україну», можна почути не лише на форумах, а й із найвищих політичних трибун та органів влади. Проте проведений Тижнем аналіз бюджетних перетоків 2012–2013 років свідчить, що цей стереотип не має нічого спільного з реальною ситуацією.
Дотації без вирівнювання
Неважко здогадатися, звідки ростуть ноги у згаданого вище міфу. В його основі окрема ізольована стаття бюджетних витрат – дотації вирівнювання, інакше кажучи, дотації на апарат місцевих органів влади, соціальні видатки, гуманітарну сферу (лікарні, школи тощо). Справді, порівняно зі східними і навіть центральними регіонами західні отримують значну дотацію, хоча ці кошти у випадку, наприклад, Галичини цілком співмірні із їхнім внеском у держбюджет. Так, у 2012 році звідти до скарбниці надійшло 8,4 млрд грн, а дотацій вирівнювання було отримано 7,9 млрд грн. У той самий час для Донбасу, за інформацією джерел Тижня, ці цифри становлять відповідно понад 21 млрд грн і 4,6 млрд грн.
Але під час глибшого аналізу ширшого кола статей бюджетних перетоків виявляється, що, попри різні розміри дотацій вирівнювання, відпливу грошей із Донбасу в решту регіонів немає. Понад те, помітним є дотування його самого коштом держбюджету. Дотація вирівнювання є лише одним із трансфертів, до речі, досить «чесним». Але крім неї регіони отримують значну кількість інших трансфертів на реалізацію певних цілей. Скажімо, за додатковими дотаціями і субвенціями (допомога сім’ям із дітьми, надання пільг, житлових субсидій, соціально-економічний розвиток регіонів тощо) лідирує саме Донеччина. Загалом, за даними парламентського Комітету з питань бюджету, у 2012 році дві області Донбасу отримали з держбюджету дотацій, субсидій і субвенцій на загальну суму 16,2 млрд грн (Донецька – 10,9 млрд грн, Луганська – 5,3 млрд грн). Причому Донеччина є першою за цільовими, тобто такими, які виділяються на виконання певних робіт і послуг, що часто пов’язано з наявністю корупційного інтересу.
Частина коштів розподіляється на підставі не закону про держбюджет, а підзаконних актів, скажімо, постанов Кабміну. Як приклад – останній скандал, коли 440 млн грн бюджетних коштів за програмою «Питна вода України на 2011–2020 роки» на 2013-й, цільове призначення яких – капітальний ремонт систем централізованого водопостачання та водовідведення, на 75% (330 млн грн) було спрямовано в Донбас, де мешкає лише 15% жителів країни. Попри те, що зношеність систем водопостачання і потреба в капремонті не лише там, катастрофічною і задавненою є ця проблема на Півдні, Заході в Центрі, особливо в малих та середніх містах.
Приховані перетоки
Але є й інші канали дотування. Насамперед ідеться про гроші, які надходять через Пенсійний фонд, адже в Україні він живе значною мірою за рахунок трансфертів зі скарбниці. Зокрема, у 2012 році на дотації для виплати пенсій, підвищень до них і надбавок, передбачених різними пенсійними програмами, а також на покриття дефіциту коштів ПФ було виділено 64,5 млрд грн, у держбюджеті на 2013-й – 83,2 млрд грн. Зрозуміло, що залежно від кількості пенсіонерів і розміру середньої пенсії розподіл трансфертів із держбюджету у розрізі областей буде нерівномірним.
Якщо врахувати, що, за даними ПФ у Луганській та Донецькій областях, рівень забезпеченості їхніх потреб власними коштами становив відповідно лише 69,7% і 65,9%, то неважко підрахувати, що 2012-го до них надійшло близько 13,8 млрд грн дотацій Пенсійному фонду із держбюджету (зокрема, в Донецьку область – 9,6 млрд грн). Певна річ, інші регіони теж отримують їх, але ці суми і в абсолютному розмірі, і на особу населення зазвичай значно нижчі. Скажімо, на Донбасі торік пенсії виплачувалися 2,12 млн осіб (на Луганщині – 0,72 млн, Донеччині – 1,4 млн). У той час як, наприклад, на Галичині було 1,35 млн пенсіонерів (Тернопільська область – 284 тис., Львівська – 690 тис., Івано-Франківська – 373 тис.). Таким чином, на Донбасі кількість пенсіонерів значно вища не лише в абсолютних цифрах, а й у розрахунку на одного мешканця. При цьому середній розмір пенсії там також більший – 1,7 тис. грн проти 1,2–1,3 тис. на Галичині.
Ще одним непрямим джерелом дотування регіонів є бюджетні трансферти у виробничі галузі. Скажімо, передбачені видатки на фінансування вуглевидобутку майже повністю спрямовуються в Донецьку та Луганську області, де він сконцентрований. У 2012 році в бюджеті було закладено понад 14 млрд грн: за програмою «Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції» – 9,9 млрд грн; на реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості – 1,14 млрд; на гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах – 0,4 млрд; за програмою «Державна підтримка будівництва вугле- та торфодобувних підприємств, технічне переоснащення зазначених підприємств…» – 3 млрд грн.
Отже, якщо порівняти суму офіційних трансфертів із державного бюджету Донецькій і Луганській областям, непрямі трансферти через Пенсійний фонд, дотування вугледобувних підприємств, то надходження з цих регіонів до скарбниці (21 млрд грн) навіть на 50% не перекривають тих коштів, які потім спрямовуються до них (понад 44 млрд грн). Навіть коли не брати до уваги таких опосередкованих способів дотування, як пільгові умови для значної кількості підприємств (особливо ГМК та хімії) на електроенергію та газ. Але ж потім за них розплачується вся країна: постійним розширенням статутного фонду Нафтогазу через ОВДП, підвищеними тарифами на електроенергію для інших споживачів. Так само чимале значення має дотування вугільної галузі через держзамовлення на донбаське вугілля, хоча і за ціною, і за якістю воно значно поступається іноземним аналогам. Врешті, треба пам’ятати й про те, що кошти, які надходять із кожного регіону до держбюджету, не можуть витрачатися лише на трансферти. Ними також треба покривати загальнодержавні видатки (наприклад, пропорційно до частки валового регіонального продукту кожного регіону): утримання вищих та центральних органів влади, Міноборони, СБУ та інших спецслужб, МЗС, загальнодержавних академічних, освітніх, медичних установ тощо. Так, лише на Міністерство оборони витрати у 2012 році становили 16,4 млрд грн, МВС – 14,6 млрд грн, СБУ – 3,3 млрд грн.
Причина майже двократного перевищення різноманітних прямих і прихованих дотацій із держбюджету над надходженнями податків до нього з Донбасу полягає, зокрема, в тому, що Донецька область фактично не платить основного бюджетоутворюючого податку – ПДВ. Наприклад, у 2012 році його там було зібрано на 15,93 млрд грн, а відшкодовано на 14,26 млрд грн (!). Тобто 90% податкових надходжень становило відшкодування, а скарбниця в сухому підсумку отримала лише 1,67 млрд грн. Коли врахувати, що в усій країні було відшкодовано ПДВ на 46 млрд грн, а зібрано 182,9 млрд грн, то виявляється, що на Донеччину припадає 31% відшкодувань, а сплата за вирахуванням відшкодувань становила лише 1,2% із 136,9 млрд грн. На Луганщині ситуація не така показова, однак усе одно частка відшкодованого ПДВ (1,3 млрд грн, або 2,8% загальнодержавного показника) теж вища, аніж сплаченого (4,7 млрд, або 2,5%). Надвисока експортоорієнтованість підприємств Донбасу, яка традиційно використовується для хизування часткою в загальноукраїнському експорті, має своїм зворотним наслідком тотальну несплату ПДВ, надходження від якого становлять 2/5 усіх доходів держбюджету.
Таким чином, спекуляції представників нинішнього режиму на тому, що «Донбас годує всю Україну», є лише спробою обґрунтувати право вихідців звідти на домінування в країні за рахунок цинічної підміни понять. Насправді цей регіон не лише не дотує решту країни, а й створює дуже значне фінансове навантаження для неї. Звичайно, то провина не людей, котрі там мешкають, а регіональних еліт, які принципово не здатні ефективно управляти наявними ресурсами – лише паразитувати на них. На жаль, поки що ми спостерігаємо поширення цієї проблеми на решту країни.
За матеріалами: Тиждень.ua
Поділитися новиною
