3131
Держава придумала, як заробити двічі на утилізації авто
Українських автолюбителів вирішили "обкласти" з усіх сторін - така перша реакція на ініціативи Мінекології щодо введення утилізаційного збору з кожного транспортного засобу. Спочатку міністр економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко заявив про необхідність підвищення імпортного мита на автомобілі, а тепер ще й утилізаційний збір, який, безумовно, відіб'ється на вартості авто. Кошти, отримані в результаті його вступу, планується направляти на реалізацію в Україні програми утилізації автобрухту. Але якщо за введенням імпортного мита чітко видно "вуха" власників українських автозаводів, то лобісти утилізаційного збору, якщо такі і є, поки ніяк не проявили себе. З урахуванням того, що збір буде поширюватися не тільки на імпортерів, але й на внутрішніх виробників, останні явно не зацікавлені в його введенні. Можна було б припустити, що Мінекології переслідує винятково благі цілі, якби не окремі нюанси проекту його постанови, які говорять про те, що держчиновники намагаються створити чергову схему з вилучення коштів у населення.
На покинутих авто не заробиш, але й не розоришся
З обивательської точки зору, пропозиція Мінекології виглядає цілком логічною. Як у столиці, так і інших містах України кинуті автомобілі зустрічаються не тільки в промзонах і на пустирях, але й посеред спальних мікрорайонів. Спущені колеса, відшарована фарба, розбите скло, покритий графіті капот... І простоюють такі машина роками, якщо не десятиліттями, перетворюючись на звичну для місцевих жителів деталь навколишнього пейзажу. І це не тільки легковики, трапляються навіть мікроавтобуси вельми пристойних розмірів, що, до речі, дратує, в першу чергу, самих автомобілістів, які нишпорять серед щільної забудови в пошуках паркувального місця. На деяких з цих автомобілів давно відсутні номерні знаки, що по ідеї свідчить про те, що вони вже зняті з обліку в МРЕВ, інші ж, як і раніше, числяться як "живий" транспортний засіб. І якщо автомобіль з номером припаркований без порушень правил, то з ним в принципі нічого не зробиш: стоїть собі машина і стоїть, а те, що вона вже давно не транспортний засіб, так це проблеми винятково її власника.
Щодо автомобілів без номерних знаків в теорії існує процедура їх видалення з території житлової забудови. Для цього слід звернутися в ДАІ, яке має спробувати встановити власника "чормету" і зобов'язати його вивезти авто на звалище. Якщо ж знайти господаря не вдалося, то можна спробувати вирішити проблему через ЖЕК. Але все це вимагає часу і наполегливості, а кому охота морочитися.
Чому ж наші автовласники кидають свої транспортні засоби де попало? По-перше, тому що в Києві та області просто відсутнє спеціалізоване автомобільне звалище, а по-друге - зв'язуватися з такою утилізацією невигідно. Вартість 1 тонни металобрухту на українському ринку становить на сьогодні 325 доларів, і це ціна продажу для металургійних підприємств, а не закупівлі у населення, яка мінімум відсотків на 30% нижча. Тобто, за середній автомобіль вагою 1-1,5 тонни, утилізований як брухт, можна виручити максимум доларів 200, а його доставка на підприємство втормету, що має обладнання для того, щоб "переварити" настільки громіздкий об'єкт, обійдеться приватній особі ніяк не менше 1000 гривень. Іншими словами, окремому громадянину особливого прибутку від утилізації власного авто очікувати не доходиться, хоча і збитковим цей захід ніби й не назвеш. Варто також враховувати, що в Києві та області існують так звані "розбірки" автомобіля на запчастини, але це тільки в тому випадку, якщо авто ще становлять хоч якусь комерційну цінність. Так що якщо держава в особі Мінекології візьметься зачистити українські міста від кинутих машин, то можна тільки побажати йому всіляких успіхів у такій нелегкій справі. Витрати, яких зазнає держбюджет на збір та доставку автомобілів до місця утилізації, будуть окупатися, навіть якщо рахувати тільки вартість металу. Якщо ж підійти до питання з розумом, то можна буде навіть трохи заробити. Все начебто добре, але тут ми підходимо до механізму фінансування цього процесу.
Створення нової галузі чи державна "піраміда"?
Держава вирішила самостійно освоїти новий вид бізнесу, принаймні, саме таке враження складається після прочитання проекту постанови про введення утилізаційного збору під назвою "Деякі питання заготівлі та утилізації непридатних до використання транспортних засобів". У ньому пропонується зобов'язати виробників автотранспорту, а також автоімпортерів самостійно забезпечувати заготівлю та утилізацію непридатних для використання автомобілів. Для цього і першим, і другим доведеться укласти договори про виконання відповідних робіт з (увага!) уповноваженим підприємством, підпорядкованим Кабінету міністрів. Далі, правда, сказано, що договір можна укласти і з "іншими суб'єктами господарювання, які мають відповідні потужності...". Але це вже нюанси, якщо в постанові сказано про підприємство, підпорядковане уряду, то можна сміливо припустити, що в надрах Мінекології могла визріти ідея створення держпідприємства, яке буде контролювати ринок утилізації авто, а разом з ним і отримання нового фінансового потоку, який сформується за рахунок збору. Щиро хотілося б помилитися у своїх припущеннях, але сумний досвід створення різних держпідприємств, які нічого не виробляють, а займаються винятково контролем тієї чи іншої сфери економічної діяльності в країні, говорить про те, що подібні "домисли" цілком доречні.
Для створення підприємства і пропонується ввести утилізаційний збір, який будуть платити з кожного імпортованого в Україну або виготовленого на її території автомобіля, що, природно, призведе до їх подорожчання. Уже відомо, що ставка збору буде визначатися в залежності від об’єму двигуна. Пропонується стягувати 0,7 грн за кубічний сантиметр. Таким чином, за автомобіль із двигуном 1,6 літра збір становитиме 1100 гривень. Сума збору виглядає не такою вже й страшною, але і вона ляже на плечі покупця, який і так не може похвалитися високою платоспроможністю. Тут же виникає логічне запитання, чому людина, купуючи новий автомобіль, повинна відразу ж заплатити гроші за утилізацію, яка насправді відбудеться не раніше ніж через 10-15 років. Відповідь проста - ці кошти підуть на утилізацію тих машин, які сьогодні годяться тільки на металобрухт. Але в такому випадку виникає ефект піраміди за типом МММ, адже ніхто не гарантує, що ті структури, які почнуть освоювати утилізаційні гроші вже завтра, збережуться і через 10 років.
Обстоюючи нововведення, Мінекології посилається на європейський досвід, але краще б воно цього не робило. Приміром, у Німеччині існує утилізаційний збір 100 євро з одного автомобіля, що начебто можна порівняти з розмірами збору, пропонованого для нас. Але навіть якщо не брати до уваги величезну різницю в доходах між німцями та українцями, то тут є про що поговорити. У Німеччині з початку кризи була введена держпрограма, згідно з якою будь-який громадянин отримував держдотацію в розмірі до 2,5 тис. євро за умови, що він купував замість автомобіля старшого 9 років новий, причому не важливо німецький автомобіль купується чи імпортний. Таким чином Німеччина підтримала в кризу і своїх автовиробників, і закордонним допомогла, ну і громадяни ображеними не залишилися. Подібні програми були впроваджені і в інших країнах Євросоюзу. У нас же покупцеві пропонується заплатити за утилізацію автомобіля, на якій потім хтось ще й заробить.
Мінекології вступає в конкуренцію з вторметами...
У США утилізація автомобілів - серйозний бізнес зі щорічним оборотом більш ніж 20 мільярдів доларів. У країнах ЄС, Японії, тій же Америці існують спеціальні закони і правила збору та вторинної переробки зношених автомобільних деталей і автомобілів, що відслужили свій термін. Фірми-утилізатори прекрасно існують за рахунок реалізації металобрухту та придатних до подальшої експлуатації запчастин.
У пояснювальній записці, що додається до проекту постанови, Мінекології намагається позначити масштабність проблеми утилізації транспортних засобів в Україні. Для початку нам повідомляють, що український автопарк більш ніж на 50% складається з автомобілів старших 10 років, а списання автотранспортних засобів щорічно складає не менш 100 тисяч одиниць. "У зв'язку з цим гостро постає питання комплексного вирішення науково-методичних, економічних, організаційних, технічних, технологічних, організаційно-управлінських та соціальних завдань ефективного використання транспортної техніки на всіх етапах життєвого циклу.
Одне з таких завдань - утилізація транспортної техніки, яка потребує розробки та реалізації системного підходу до створення, розвитку і постійного вдосконалення виробничо-технічного потенціалу утилізації транспортних засобів", - наголошується в пояснювальній записці. Зверніть увагу на найширший спектр завдань, які ставить перед собою Мінекології: тут і наука, і техніка, і соціальні питання. Фактично міністерство заявляє про необхідність створення в Україні нової підгалузі. В цьому випадку відомству слід було б, як мінімум, проконсультуватися з фахівцями-"брухтовиками". Але як повідомили УНІАН у галузевій асоціації підприємств з переробки вторинних металів "УА Втормет", Мінекології не залучало їх до розробки документа. Тобто, чиновники-екологи вирішили, що досить добре розбираються в технічних і економічних нюансах заготівлі і переробки брухту, щоб самостійно вирішити дану проблему? Навряд чи. Швидше за все, вони планують тільки "рулити" процесом розподілу коштів між підприємствами втормету, мережа яких в Україні досить добре розвинена. Інша справа, що при утилізації автомобіля виникає низка супутніх проблем у вигляді необхідності утилізувати такі токсичні речовини як охолоджувальна рідина, або моторне масло. Але для вирішення цих проблем не варто було городити город із введенням спеціального збору, можна було просто ввести правила для підприємств втормету щодо роботи з утилізованими автомобілями. Ось тут європейський досвід та стандарти були б дуже доречними, правда, потрібно було б супроводити приписи певними пільгами для переробників, хоча б на час освоєння екологічно коректних технологій утилізації автотранспорту. Не завадили б українським брухтовикам і нові шредерні установки для подрібнення корпусів автомобілів. Але в проекті постанови про це тиша, зате Мінекології пропонує окремою постановою регламентувати переробку автомобільних шин і моторних масел.
В цілому, проект постанови про утилізаційний збір виглядає відверто поверхневим документом, що не відповідає українським реаліям. Залишається сподіватися, що вітчизняні автовиробники скажуть своє вагоме "ні" ініціативам природоохоронного відомства, і до їхньої думки прислухаються в Кабміні. Але є й великий ризик, що, не бажаючи вступати в конфлікт з впливовим лобі з українського автопрому, Мінекології залишить утилізаційний збір тільки для імпортерів і фізосіб, які купують старі автомобілі, звільнивши від нього українські авто.
Петро Черних
За матеріалами: УНІАН
Поділитися новиною
