4039
Рівень оплати праці в Україні відстав уже не тільки від Євросоюзу, але й від Китаю
— Казна та Політика
Рівень оплати праці в Україні відстав вже не тільки від Євросоюзу, а й від Китаю, який традиційно славився дешевою робочою силою. В результаті бажання працювати відбивається начисто, особливо у молоді - навіщо напружуватися, якщо все одно не зможеш забезпечити гідні умови собі і сім'ї?
Такий підхід не позбавлений здорового глузду: при рівні безробіття 7,8% (за стандартами Міжнародної організації праці) в Україні за межею бідності (за стандартами ООН) знаходиться 80% населення. Справді, який сенс в такому випадку працювати?
Очевидно, даним питанням спантеличені і в уряді. Тому на початку лютого прем'єр Микола Азаров доручив міністерству економічного розвитку і міністерству соціальної політики підготувати і внести пропозиції щодо збільшення частки оплати праці в собівартості готової продукції в Україні.
Стара пісня на новий лад
Зрозуміло, це ніяк не пов'язано з переживаннями Миколи Яновича про те, що його співгромадяни в переважній більшості живуть як жебраки. Тому що 15 грудня 2011 р. він уже оголосив, що зарплати в Україні цілком відповідають європейському рівню.
І таке поняття, як соціальна справедливість, йому чуже точно так само, як і президенту Віктору Януковичу. Інакше вони давно б ввели в Україні той самий горезвісний податок на розкіш, про який 2 роки тільки говорять. І обклали податками торговельні операції українських підприємств з офшорами. Але і тут далі обіцянок справа теж не йде.
Тому доручення глави Кабінету міністрів швидше пов'язано з проблемою наповнення Пенсійного фонду України (ПФУ). Точніше, дірою в ньому, яка з кожним роком збільшується в розмірах.
Звичайно, можна ще раз підвищити вік виходу на пенсію. Але це дасть ефект в дуже короткостроковій перспективі. "А сувора економічна правда така - єдиним реальним джерелом збільшення надходжень до ПФУ є зростання заробітних плат", - зазначає директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова.
Стара пісня на новий лад
Втім, є підстави вважати, що заходи, спрямовані на підвищення частки з/п в собівартості кінцевої продукції так і залишаться на папері. Тому що це вже не перша спроба розв'язати заплутаний вузол соціально-економічних деформацій. Попередні, як легко здогадатися, закінчилися нічим.
Так, ще в 2007 р. депутати Верховної Ради від блоку Литвина Катерина Ващук і Олег Зарубінський внесли на розгляд парламенту законопроект, що закріплює мінімальну частку з/п в структурі собівартості продукції в Україні на рівні не нижче 30%.
За даними авторів ініціативи, частка фонду оплати праці в собівартості продукції вітчизняних підприємств в середньому 12%, тоді як у розвинених країнах - 35%. Зрозуміло, що в підсумку законопроект був відхилений парламентом, де абсолютна більшість депутатів представляє інтереси найбільших бізнес-груп.
Адже валовий внутрішній продукт національної економіки покоїться на трьох китах: зарплати, податки, і прибутки корпорацій. І якщо збільшувати частку з/п, то треба пропорційно зменшувати або другу, або третю складову.
Інакше все зведеться до додавання нулів на грошових купюрах. І тоді, як в благословенні 1990-і, всі знову стануть мільйонерами. Ось тільки цінники в магазинах будуть змінювати по 2 рази на день.
Але зменшувати податкову складову немає сенсу, оскільки від неї залежать зарплати працівників бюджетної сфери та соціальні виплати. В такому випадку залишається святая святих - прибуток корпорацій.
Історія, яка ілюструє підхід українського бізнесу до даного питання, мала місце кілька років тому, до кризи. Тоді до знайомого, у якого була невелика будівельна фірма, звернувся його замовник - теж підприємець, який заробив гроші на нелегальному зборі металобрухту.
Тепер він шукав можливість вкласти їх в законний бізнес і поцікавився, яка в середньому рентабельність при будівництві житла. Дізнавшись, що близько 100% на той момент, "металіст" розчаровано заявив знайомому: "Та що я, лох за 100% працювати? Я на металі 500% піднімаю, буду і далі тоді його колупати!".
Звичайно, то був класичний зразок "нового русского" з анекдотів: здоровий наголо поголений бугай з золотим ланцюгом в палець завтовшки на бичачій шиї, який матом не лаявся - він на ньому розмовляв.
Але й одягнені у вишукані ділові костюми офіційні українські мільярдери, які пройшли спеціальні курси навчання світським манерам і нерідко прекрасно розмовляють іноземними мовами, міркують так само. Інакше ми всі давно б жили в іншій країні, якій би заздрили швейцарці, бельгійці, шведи, німці та інші задоволені життям європейці.
А оскільки у представників рейтингу ТОП-100 найбагатших людей в Україні все-таки є хоч якась вища освіта і навички культури їм не чужі, ніхто прямодушних заяв у стилі процитованого вище "металіста" не робив. Замість цього було сказано - добре, а як же соціальний аспект? Давайте ми звільнимо 10 робітників з зарплатою 1 тис. грн. і поставимо на заводі автоматичний комплекс, який буде обслуговувати 1 інженер з з/п 5 тис. грн. Куди подіти 9 безробітних?
Також авторам законопроекту було зазначено, що некоректно, наприклад порівнювати частку з/п в таких країнах, як Данія або Нідерланди, що випускають високотехнологічні товари, і України, де переважно йде видобуток сировини і виробництво напівфабрикатів - тобто продукції з низькою доданою вартістю.
Знайшлися експерти, які запропонували зіставити рівень валової доданої вартості в економіці до рівня зарплат. За їхніми підрахунками виявилося, що насправді ми навіть випереджаємо Євросоюз.
Так, в цілому по ЄС співвідношення вийшло 48,4%. В Україні - 49%. Можливо, саме цими даними і керувався Микола Янович, коли стверджував, що рівень зарплат в Україні європейський?
Правда, в такому випадку незрозуміло, звідки 80% населення за межею бідності і навіщо взагалі давати доручення підвищити частку з/п в собівартості - раз у нас і так все чудово.
Але повернемося до законопроекту К.Ващук і О.Зарубінського. Народні обранці в 2007 р. його благополучно "втопили" в стінах парламенту, навісивши ганебний в їхньому середовищі ярлик "популістський".
За і проти
При детальному аналізі з'ясовується, що аргументи противників збільшення частки оплати праці в собівартості виглядають, м'яко кажучи, необґрунтовано. У цьому легко переконатися, якщо подивитися на зарплатну складову не по економіці в цілому (яка показує середню температуру по лікарні), а в такій важливій для України галузі, як металургія.
За оцінками Фонду ефективного управління (ФЕУ), в собівартості 1 т. сталевого сляба китайського виробництва частка з/п в 2009 р. склала 11 дол, європейського - 9 дол. Разом з тим в собівартості 1 т. сляба, виробленого в 2009 р. на "Донецьксталі", "Запоріжсталі" та "Азовсталі" на з/п працівників підприємства припало всього 4 дол.
Менше було тільки на Маріупольському меткомбінаті ім.Ілліча у тодішнього соціаліста, а нині переконаного регіонала Володимира Бойка - 3 дол. А найбільше витрачала на з/п своїх працівників корпорація "Індустріальний союз Донбасу". Там на Алчевському меткомбінаті на вказану складову припало 14 дол.
Як відомо, ФЕУ є структурою власника групи SCM Рината Ахметова, тому сумніватися в об'єктивності підрахунків не доводиться. Цінність цих розрахунків ще й у тому, що вони даються в абсолютних цифрах, а не в відсотковому співвідношенні. Тому що собівартість сталевого сляба у різних виробників відрізняється.
Відповідно, і частка зарплати буде змінюватися. Так, в Китаї на 2009 р. ФЕУ давав розрахункову оцінку собівартості 449 дол/т., в Європі - 479 дол/т., на "Азовсталі" - 334 дол/т. При цьому ФЕУ також звертає увагу на проблему низької ефективності праці в українській металургії, вважаючи її перешкодою до підвищення частки зарплати.
Так, трудовитрати в доменному переділі в Україні оцінюються в 1,72 люд.-год. на 1 т. чавуну, в Китаї - 1,23, в РФ - 1,18, а в ЄС і зовсім 0,28 люд.-год. Аналогічно і в сталеплавильному виробництві. Тут ми маємо 2,95 люд.-год на 1 т. сталі (при мартенівському способі і того вище, 4,42 люд.-год.). У Китаї - 2,06, в Росії - 1,87 (з урахуванням мартенів - 2,8), в ЄС - 0,51 люд.-год.
Сталепрокатне виробництво в Україні також виявляється найбільш трудомістким: 0,9 люд.-год, в РФ - 0,79, в ЄС - 0,3. І тільки Китай нас все ще випереджає в цьому компоненті з 0,99 люд.-год. Таке ж співвідношення в коксохімічному виробництві. Тут на 1 т. готової продукції в Україні витрачається 1,31 люд.-год., в РФ - 1,28, в ЄС - 0,85, в Китаї - 1,91 люд.-год.
Варто відзначити, що спочатку металургія та вугільна промисловість КНР представляла з себе жалюгідне видовище. В країні працювали тисячі дрібних "копанок", які шахтами назвати не повертається язик. Вугілля з них китайці вигрібали мало не руками.
Виплавка чавуну і сталі велася в кустарних малопотужних печах на десятках дрібних підприємств. Вся ця так звана промисловість у свій час була створена під чуйним керівництвом товариша Мао і в такому вигляді проіснувала до кінця 1980-х рр.. Потім був оголошений курс на реформи.
На відміну від В.Януковича і М.Азарова, які про реформи тільки говорять, в Китаї їх дійсно провели. Старі заводи з допотопними агрегатами і дрібні шахти стали закривати, всіляко заохочуючи об'єднання в більші підприємства.
На них вже встановлювалося потужне сучасне обладнання. В результаті Китай почав впевнено йти від мартенівського виробництва сталі і від її розливання в злитки. Нарощувалися обсяги виробництва, скорочувався витрата електроенергії і сировинних ресурсів, а також трудовитрати.
Характерно, що в цій країні, що нараховує більше 1,5 млрд людей, ніхто з керівництва Компартії КНР не виступив на захист "копанок" і кустарних заводиків - мовляв, зайняті там громадяни залишаться безробітними в результаті автоматизації технологічних процесів.
І дійсно, проблеми не виникло. В умовах бурхливого економічного розвитку робочі руки, що вивільняються, були затребувані на нових виробництвах.
Якщо ж взяти ситуацію у вугільній галузі України, то можна побачити певні відмінності у державному та приватному секторі. Так, на держшахті "Надія" (Львівська обл.) за підсумками 2011 р. при загальній собівартості виробленої вугільної продукції 174,86 млн грн. на зарплату і соціальні відрахування припало 140,33 млн грн., або 80,25%. За підсумками 2010 р. показник був меншим - 65.6%.
В іншому держоб'єднанні, шахтоуправлінні "Донбас", частка оплати праці за 2011 р. навпаки, зросла до 52,76%, або 558,57 млн грн. проти 49% в 2010 р.
Якщо ж взяти приватний сектор вуглепрому, то в об'єднанні "Павлоградвугілля" за 2011 р. частка з/п і соцвідрахувань склала 40,6% від повної виробничої собівартості, або 2,593 млрд грн. Раніше, в 2010 р., на ці статті припадало 42%.
Дещо менше було в 2010 р. у "Краснодонвугілля" - 37%, або 1,028 млрд грн. А менше за всіх на оплату праці в 2010 р. в перерахунку на повну собівартість витратило шахтоуправління "Покровське" - 35,7%, або 873,65 млн грн.
Однак, за фактом це зовсім не означає, що на приватних шахтах працівники надриваються за копійки, а на державних, що називається, гребуть гроші лопатою. Оскільки приватні компанії значні кошти вкладають в техпереоснащення і розвиток виробництва і ці витрати також включаються в повну собівартість.
Тоді як на держшахтах з модернізацією все набагато сумніше. Зате в собівартості виходить висока частка з/п. Це ще раз доводить, що пряме підвищення частки оплати праці в відсотковому співвідношенні не призведе до поліпшення ситуації з оплатою праці в Україні. Тут доречніше брати як орієнтир абсолютні значення.
За матеріалами: UABanker.net
Поділитися новиною
Також за темою
Для підготовки України до наступного опалювального сезону треба €5 млрд — Зеленський
Доходи держбюджету за два місяці 2026 року перевищили 302 млрд грн
У січні експорт ІТ-послуг України становив $508 млн, на 25% менше, ніж у грудні
6,4 млрд грн до держбюджету під час аукціону з розміщення ОВДП
Державний борг України став дешевшим і довшим за строками погашення — Мінфін
Строки податкових зобов’язань за 2025 рік: хто і коли має сплатити
