2510
Символ епохи судочинства
— Кримінал
Справа екс-судді Ігоря Зварича, якого Оболонський райсуд Києва нещодавно засудив до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, має надзвичайно важливе значення для української судової системи. Реальні, але приховані від широкої громадськості причини появи на світ цієї справи, ймовірно, не лише найкращим чином ілюструють справжню суть судів в Україні. Ці самі причини ще й ставлять під сумнів існування в країні саме того судочинства, яке б відповідало інтересам і потребам не людей при владі, а всього українського суспільства.
Було б, швидше за все, хибно розглядати справу екс-голови Львівського апеляційного адмінсуду (ААС) Ігоря Зварича виключно як самостійну кримінальну справу стосовно одного винного вершителя правосуддя. Більше того, ця справа настільки щільно переплітається з політикою у найвищих колах судової гілки влади, що у відриві від усіх цих баталій історія Зварича фактично втрачає левову частку свого істинного сенсу.
А починати аналізувати все, що сталося, треба, мабуть, з вересня 2006 р., коли крісло голови Верховного суду (ВСУ) - вищої судової інстанції країни - зайняв екс-депутат від БЮТ Василь Онопенко. Як наслідок, біля керма ВСУ вперше опинилася людина, яка має в своєму арсеналі найрізноманітніший життєвий досвід - суддівський, чиновницький, а також політичний. Це, швидше за все, не могло не позначитися на характері поведінки найвищого судового органу країни - уже в першій половині 2007 р. команда Василя Онопенка почала розширювати свою присутність у всіх без винятку сферах судового та навколосудового життя. Так, інтереси Онопенка охоплювали Вищу раду юстиції, Державну судову адміністрацію, комітет Верховної Ради з судочинства, Вищу кваліфікаційну комісію суддів, адміністративну та господарську судову вертикалі, в тому числі - Вищий адмінсуд (ВАСУ) і Вищий госпсуд (ВГСУ).
Найбільше проблем було, звичайно, з ВАСУ та адмінвертікаллю судів. По-перше, запущена лише в 2005 р. адміністративна юрисдикція забрала собі важливі й ласі для багатьох впливових людей категорії суперечок - виборчі, приватизаційні, земельні, податкові, кадрові та інші. Все це робило юну судову вертикаль впливовим гравцем в судовому світі, привертала увагу людей з найвищих кіл української влади. По-друге, стороннім спостерігачам було помітно, в якому глибокому світоглядному конфлікті опинилися голова ВАСУ Олександр Пасенюк і новий голова ВСУ Василь Онопенко. Справа в тому, що Онопенко уявляв собі ВАСУ як судову інстанцію, яка працює виключно в тих рамках, які задає ВСУ. Однак у Пасенюка виникали сумніви щодо цього. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що адміністративну палату ВСУ, на яку процесуально замикався ВАСУ, очолював Віктор Кривенко, якого, мабуть, цілком доречно було б назвати лідером внутрішньої опозиції ВСУ у ставленні до Василя Онопенка та його політики.
І в 2008 р. вже було зрозуміло, що світоглядні непорозуміння між Олександром Пасенюком і Василем Онопенком ліквідувати не вдасться. Не менш зрозумілим було й те, що скасувати адмінсуди як такі теж буде практично неможливою справою - у Верховній Раді проти команди Онопенка вже відкрито виступали регіонали. Отже, лідерам ВСУ потрібно було шукати інший шлях.
Важливо нагадати, що в грудні 2009 р. закінчувався термін повноважень Голови Олександра Пасенюка. Це була хороша можливість, щоб не тільки відібрати крісло у Пасенюка, а й посадити в нього людину, яка б викликала довіру.
За інформацією "ЭИ", саме тут і треба шукати корені справи Ігоря Зварича. Це зовсім не означає, що на Зваричі ніякої провини немає. Навпаки - потрібна була саме така людина, чия вина була б незаперечною. І, більше того, ниточка від якої вела б безпосередньо до Пасенюка.
Все ще існують джерела, впевнені, що роботі співробітників СБУ за цією справою активно сприяли люди з команди Василя Онопенка (щоправда, сам Онопенко в інтерв'ю "ЭИ" все це категорично спростував). Більше того, в 2009 р. інтернет буквально майорів інформаційними повідомленнями не лише про тісні зв'язки між Зваричем і Пасенюком, але і про те, що Зварич передавав Пасенюку хабара.
Далі події розвивалися досить динамічно. Наприкінці 2008 р. вперше були висунуті звинувачення проти голови Львівського ААС Ігоря Зварича. У ВСУ відразу ж створюється робоча група, завдання якої - проаналізувати роботу ВАСУ та трьох західноукраїнських адмінсудів: Львівського ААС, а також Львівського та Івано-Франківського окружних адмінсудів. Вже навесні 2009 р. оголошуються результати аналізу цієї робочої групи - у всіх чотирьох судах страхітливе становище і з організацією роботи, і з судочинством. І зовсім не викликав здивування той факт, що левова частка аналітичної записки була присвячена ВАСУ - матеріалу там було так багато, що ставило під сумнів мало не профпридатність Олександра Пасенюка.
У вересні 2009 р. пленум ВСУ ще раз повернувся до цієї теми - значних поліпшень в роботі ВАСУ знайдено не було. Таким чином, наприкінці грудня 2009 р. мала відбутися драматична розв'язка.
Але в той період життя країни було вже підпорядковане ритму президентських виборів 2010 р., і багато в чому завдяки цьому Олександр Пасенюк зберіг свою посаду. З одного боку, проти його звільнення були регіонали. З іншого боку, Пасенюк продемонстрував колосальну підтримку з боку суддів з адмінсудів. Тут все пояснюється досить просто - останні не розуміли, чого чекати від Онопенка, а правила гри при Олександрі Пасенюку вже вляглися, а також були зрозумілі і прийнятні для багатьох людей, у тому числі - і суддів.
Відтоді справа екс-судді Ігоря Зварича рухалася вже своєю колією - у відриві від глобальних політичних процесів в країні і судових верхах. І, як уже згадувалося вище, дійшла свого логічного завершення минулого тижня.
Для українських громадян важливо зробити з усієї цієї історії самостійний висновок: чи була б взагалі можлива така гучна і страхітлива в своїх подробицях справа проти служителя Феміди, якби вона ідеально не вписалася в канву певних політичних інтересів? Якщо буде зроблено правильний висновок, то й інші події в українській судовій буде набагато легше аналізувати. Хіба що тільки боляче буде усвідомлювати, яке саме місце у всіх цих процесах займають інтереси мільйонів громадян і всього українського суспільства.
Андрій Уманець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
