2666
Савченко: Для зменшення інфляції потрібно збільшити добробут населення
— Казна та Політика
Заступник голови правління Національного банку Олександр Савченко розповів, чим викликана інфляція в Україні і як з нею боротися
У чому полягає феномен української інфляції минулого і цього року?
Насамперед хочу сказати, що зараз я представлю не офіційну позицію Нацбанку на інфляцію, а мою особисту думку.
У всіх країнах світу без винятку інфляція в 2007 р. істотно прискорилася. Якщо брати за норму темпи інфляції для США - 2,0-3,0%, то торік темпи інфляції досягли 4,1%. У Євросоюзі цільовий рівень - 2%, а тепер - більше 3%, для Китаю нормальною була інфляція 3-4%, а зараз вона досягає 8%. Чехія - дуже дисциплінована країна, але й у них уже 7,6%.
Так що ми не єдині у світі, у кого істотно виросла інфляція. Більше того, якщо аналізувати не темпи, а прискорення інфляції, то в нас це прискорення менше, ніж у середньому по світові. Але ці факти не дають приводу для гордості, тому що в Європі ми - абсолютні чемпіони з темпів збільшення цін. У лютому, наприклад, середньорічна інфляція досягла 21,9%. Так довго тривати не може.
Які причини світової інфляції?
В усім світі на прискорення інфляції зараз діють два основні фактори - збільшення цін на продукти харчування і на енергоносії. Між іншим, це не так і погано для України. По-перше, наша країна - експортер продуктів харчування, по-друге, якщо ростуть ціни на енергоносії, то будуть рости ціни на метали, хімію, труби, продукцію важкого машинобудування. Тобто кон'юнктура гарна для України. Міжнародний валютний фонд (МВФ) увесь час нам малює провал в умовах торгівлі, тобто істотне зниження цін на наш традиційний експорт. Але ми в Нацбанку дотримуємося своїх прогнозів: ціни все-таки будуть рости, але не такими високими темпами, як на енергоносії. Наші прогнози, як правило, збігаються з реальністю, їхні - виглядають зайво песимістично. Але, може, у цьому і полягає місія МВФ - думати про гірше, щоб його не допустити.
Чому, у свою чергу, в усім світі синхронно ростуть ціни на продовольство і паливо?
Зростання цін на продовольство викликане двома фундаментальними причинами. Перша - збільшення цін на паливо, що стимулює все більше число країн використовувати продукцію сільського господарства (і, відповідно, обмежені земельні ресурси) для виробництва біопалива. Усе більше земельних ділянок приділяється не на продукти харчування, а на заміну нафти і газу біопаливом. Якщо ціни на нафту та газ не стабілізуються, цей фактор буде впливати ще дуже довго.
Інший фактор - це істотне збільшення рівня життя в Китаї та в Індії. Там люди починають краще харчуватися, приріст населення не припиняється. До речі, саме розвиток економік Китаю та Індії стимулює збільшення цін на енергоносії: вони пересаджуються з велосипедів на мотоцикли і мопеди, а завтра пересядуть на машини. До речі, цей фактор також буде діяти досить довго - поки в цих країнах не почнеться рецесія (як у Японії). Крім того, торік був неврожай у Центральній і Східній Європі. Цього року ситуація буде набагато кращою.
Однак я переконаний, що ми повинні настроюватися жити в умовах вічного збільшення цін на продукти харчування і паливо. Можливо, колись і буде досягнута точка рівноваги, однак нам про це краще не думати.
Чому в Україні темпи зростання інфляції набагато вищі, ніж у Європі?
Це відбувається з багатьох причин. Але дві з них фундаментальні. Перша - ми не закінчили структурні і регулятивні реформи. Не створили ринкове середовище, конкуренцію в декількох базових секторах - на транспорті, у житлово-комунальному і сільському господарстві.
У кошику для розрахунку інфляції продукти харчування і безалкогольні напої займають 55% (базовою галуззю для цього сектора є сільське господарство). На ринок ЖКГ припадає 11,6%, транспорт - 4,3%. Усього майже 71%. Тобто в 71% галузей економіки, які формують інфляцію, ми не закінчили структурні і регуляторні реформи, не створили ринкове середовище! Інакше кажучи, ціни формують не ринок, а продавець або чиновник, що керується в найкращому разі політичною доцільністю.
Мій улюблений приклад. У Києві проїзд у метро коштує 50 коп. У Москві, якщо перерахувати в гривні, - 4 грн., у Лондоні - 50 грн. Тобто в Києві проїзд у метро в 100 разів дешевший, ніж у Лондоні, і у вісім разів дешевший, ніж у Москві. Аналогічні ціни ми маємо на інший громадський транспорт - автобуси, маршрутки. Такі ціни не дають не тільки оновлювати парк, впроваджувати енергозберігаючі технології, але навіть покривати собівартість! Але з іншого боку - ціни на житло, землю під будівництво, орендна плата - вищі, ніж у Відні або Празі.
Другий фундаментальний фактор - швидке збільшення рівня доходів населення, що випереджає рівень продуктивності праці. Якби доходи населення росли на рівні із продуктивністю праці, це не вело б до прискорення інфляції.
Іншими словами, якщо ми хочемо приборкати інфляцію, то насамперед потрібний справжній ринок у всіх секторах економіки і підвищення продуктивності праці через науково-технічний прогрес.
Що ще потрібно зробити, щоб зменшити інфляцію?
Дам, на перший погляд, парадоксальну рекомендацію. Для зменшення інфляції потрібно збільшити добробут населення, тобто підвищити його реальні доходи. В Україні, як я вже відзначав, питома вага продовольства в кошику для розрахунку індексу споживчих цін - 55%, у Центральній і Східній Європі - 25%, у розвинених країнах - 10-15%. Чим багатша нація, тим менше збільшення цін на продукти харчування впливає на загальний рівень цін, тобто інфляцію. Уявіть, що зараз ви зі своєї зарплати витрачаєте 55% на продукти харчування, а будете витрачати тільки 25%. Фактор подорожчання цих продуктів буде вас зачіпати у два рази менше.
Крім того, багато продуктів повинні дешевшати - телевізори, комп'ютери, зв'язок, мобільні телефони. Це саме ті товари, які споживає більш багата людина. Якщо ви стали багатшим і витрачали на картоплю 20% вашої зарплати, а будете витрачати 2%, то подвійне подорожчання картоплі вдарить по вашій кишені в десять разів менше! Продукти харчування подорожчали однаково і у Європі, і в Україні. Але там це привело до додаткової інфляції 1%, а в нас - 5%. Це тільки тому, що ми в п'ять разів бідніші, ніж Європа. Тепер потрібно підвищити доходи українців до такого рівня, щоб питома вага їхніх витрат на продукти харчування скоротилася хоча б до 20-25%.
Але ви ж проти того, щоб соціальні виплати росли швидше від продуктивності. Як же тоді підвищити реальні доходи населення?
Якщо доходи ростуть за рахунок номінального підвищення зарплати, без прив'язки до продуктивності праці - прискорення інфляції неминуче. У нас дуже низька продуктивність праці, особливо в медицині, освіті, держуправлінні. Підвищувати зарплату потрібно, але після скорочення чисельності або збільшення навантаження. Однак підвищити реальні доходи можна не за рахунок збільшення номінальних доходів, а за рахунок зменшення податків! ПДВ - це основне джерело корупції в Україні та основне джерело подорожчання товарів. Якщо ми ПДВ знизимо з 20% до 15%, я стверджую, що корупція в країні зменшиться на 25%, а рівень інфляції знизиться на 5%. А люди без збільшення номінальної зарплати (інфляційного фактору) одержать приріст доходів - причому найбідніші верстви населення. Адже це вони (найбідніші) по крихтах наповнюють скарбницю, платячи на 20% більше за ті ж олію, яйця, борошно. А потім вишиковується черга з великих корпорацій, щоб із цієї ж скарбниці собі відшкодувати ПДВ, але серед них 20-30% пройдисвіти, а черга усе більша.
Зараз знову звучать пропозиції збільшити або ввести нові податки. Але будь-яке підвищення податків через один-два цикли виливається в підвищення цін. Тим більш дивними ці пропозиції виглядають зараз, коли Україна вже має найвищі податки в Європі! Через бюджет, пенсійний фонд, соціальне страхування і т.д. ми перерозподіляємо приблизно такий же відсоток ВВП, як Фінляндія і Німеччина. Але їм не потрібно демонструвати темпи зростання ВВП 10% - досить 2%, щоб добре жити. А ми не можемо добре жити при зростанні 2%, нам потрібні темпи 10% і більше. А такі високі темпи можна показати тільки при низьких податках. Саме низькі податки будуть стимулювати людей вкладати гроші у виробництво, а підвищення податків завжди створює інфляційні очікування, апатію та стагнацію.
Посткомуністичні країни - Румунія, держави Балтії - при вступі в ЄС знижували податки до 10-15%. ЄС вимагає підняти ці податки, але вони пручаються щосили, щоб їхні економіки були більш конкурентноздатними і динамічними. Тобто нові країни ЄС хочуть знижувати податки, а старі проти цього. Інакше вони програють. Україна ж, навпаки, хоче підвищувати податки добровільно... У нас існує деформоване уявлення, що ми живемо в країні низьких податків і повинні цьому радуватися. Насправді податки дуже високі і незбалансовані.
Які повинні бути основні податки на вашу думку?
Моя порада : Податок на індивідуальний дохід (зарплату) - 15%; податок на прибуток - 15%; ПДВ - 15%.
Але ж є ще такий фактор інфляції, як збільшення цін на енергоносії
Так. Якщо зростання цін на продукти харчування - основний фактор збільшення споживчих цін, то істотне подорожчання енергоресурсів - основний фактор зростання цін виробників продукції. На одиницю ВВП Україна витрачає енергетичних ресурсів більше за всіх, напевно, у світі, у Європі - так точно. Нагадаю, що індекс цін виробників промислової продукції в 2007 р. виріс на 23,3%, за два місяці цього року - уже на 5,3%. З лагом від декількох місяців до декількох років підвищення цін виробників веде до аналогічного підвищення споживчих цін. Тому даю другу парадоксальну рекомендацію щодо зниження інфляції - будь-якими методами потрібно знижувати енергоспоживання. Без істотного у два-три рази зниження енерговитрат на одиницю ВВП - у нас інфляція завжди буде найвища в Європі!
Зростання цін у межах 20% - це вже грань, що небезпечна неоптимальними рішеннями. Люди і бізнес починають думати не про розвиток, а про те, як зберегти гроші, купують не те, що їм потрібно. Це все небезпечне кризами і зниженням життєвого рівня через вимушену бездумну витрату грошей. І за це відповідає уряд.
Що в цій ситуації повинен зробити Нацбанк?
Внесок в інфляцію з боку банківської системи теж є. Зокрема, свою лепту внесло споживче кредитування, що в 2007 р. виросло майже вдвічі. Тому ми почали низку заходів монетарного і регулятивного характеру, спрямованих на стримування кредитної експансії. Наприклад, Нацбанк увів нову методику розрахунку адекватності капіталу, включивши туди два нові фактори - валютний ризик і розрив ліквідності між пасивами та активами.
Цей та інші заходи (додаткові резерви по пасивах і валютних активах), на нашу думку, приведуть до уповільнення кредитної експансії. Не відразу - монетарні, та й регуляторні фактори швидко не працюють. Але потрібно мати почуття міри, щоб жорстка монетарна і регуляторна політика не вдарила по темпах економічного зростання і вартості кредитів. Зараз склалася ситуація, коли інфляцію провокують, в основному, немонетарні фактори. Боротися з немонетарною інфляцією винятково монетарними методами нерозумно. Це може привести тільки до зниження темпів економічного зростання. До речі, це проблема не тільки України, в усім світі немонетарні фактори стали основними провокаторами інфляції.
НБУ вдався до стерилізації грошової маси. Для промисловості кредити подорожчали, що означає згортання ділової активності
Дійсно, гроші для банків стали більш дорогими. Але я не згодний, що відбулося реальне подорожчання кредитів. Зараз процентна ставка по кредитах у гривні - 15-18%. Середньорічна інфляція виробників за минулий рік - 23,3%. Будь я бізнесменом, то із задоволенням брав би кредити, тому що ми вступили в епоху мінусової процентної ставки! Зараз ціни на продукцію промисловості - металургії, машинобудування - ростуть у середньому на 25%. А кредити беруть під 17-18%. Це вже порушення макроекономічних пропорцій.
Кредит повинен бути позитивним, як і депозит. У лютому, наприклад, середньорічна інфляція - 21,9%, а депозитна ставка - максимум 14-15%. Банківський депозит втратив функцію заощадження багатства. Це теж порушення пропорцій. Довго так тривати не може. Адже однією рукою уряд (влада) дає, а іншою через інфляцію ще більше забирає. Людина втрачає не тільки поточні доходи, які вона одержує зараз, але й ті, які назбирала за багато років і тримає в грошовій формі, у тому числі і на банківських депозитах. Тому інфляційна макроекономічна політика глибоко аморальна, соціально несправедлива і навіть небезпечна.
Насамперед потрібно зробити все, щоб ставки по депозитах і по кредитах були вищими, ніж інфляція. Хоча б на 2-3%.
В умовах настільки високої інфляції гривня зміцнюється проти долара. Тобто для відновлення балансу її розумно девальвувати. Але Нацбанк створює умови, щоб гривня зміцнювалась
Дійсно, ефективний курс гривні щодо долара росте, тому що в 2007 р. інфляція в доларах - 4,1%, а в гривні - 16,7%. Це означає, при фіксованому курсі долар знецінився проти гривні на 12,6%. Однак в умовах, коли стрімко росте дефіцит зовнішньої торгівлі, боротися з інфляцією за допомогою ревальвації неправильно. Потрібно просто зробити курс більш вільним. Буде ревальвація чи девальвація, ми не знаємо. Все залежить від економічної кон'юнктури. Якщо інфляція буде тривати такими ж темпами, важко говорити про ревальвацію. Якщо ми поборемо інфляцію - ревальвація можлива.
Чи можливо боротися з інфляцією, утримуючи фіксований курс?
Якщо уряд хоче перемогти інфляцію при квазіфіксованому курсі, то домогтися цього можна тільки за рахунок зниження бюджетного дефіциту до нуля при стабільних податках. Два відсотки - це великий дефіцит для стабільного курсу! Він буде провокувати високу інфляцію. При бюджетному дефіциті 2% є лише один шлях для зниження інфляції - це підвищення норми нагромадження бізнесом і населенням. Уряд повинен масово стимулювати інвестиційні продукти для людей - депозити, недержавні пенсійні програми, страхування життя, внески в інститути спільного інвестування, венчурні фонди. Уряд повинен пропагувати, культивувати інвестиційні продукти, щоб підвищення доходів людини йшло не на покупку товарів, а на інвестиційні продукти, які не тільки ведуть до зниження інфляції, але розвивають економіку.
Як вплине на курс дефіцит поточного рахунку платіжного балансу?
Поки що дефіцит поточного рахунку не небезпечний (4-5% ВВП), але під кінець року ми підійдемо до межі, коли він може стати для нас основним головним болем, звичайно, не так, як у Румунії (18%) або балтійських країнах (23%). Однак він подвоїться і може досягти рівня, що я оцінюю як критичний для України - 8%. Джерелом фінансування дефіциту поточного рахунку виступають прямі іноземні інвестиції та кредити. Їхній рівень залежить від інвестиційного клімату та масштабів приватизації в країні.
Якщо прямі інвестиції будуть більші, ніж поточний дефіцит, то в нас будуть тенденції до ревальвації навіть при такій інфляції. Якщо, навпаки, дефіцит поточного рахунку буде рости, а в нас як завжди піде щось не так, - наприклад, економічна політика буде неправильно йти, приватизація блокується, або знову політична нестабільність - буде тенденція до девальвації.
Олександр Володимирович Савченко народився 4 травня 1958 р. В 1979 р. одержав диплом магістра в Київському національному економічному університеті. Спеціалізація - промислове планування. Доктор економічних наук, професор. В 1981-1991 р. викладав і займався науковою діяльністю в КНЕУ, Києво-Могилянській академії, Гарвардському університеті (США), Лондонській школі економіки (Англія). 1993-1996 р. - виконавчий директор по Україні, Білорусії, Молдові, Вірменії і Грузії Європейського банку реконструкції та розвитку. 1996-1999 р. - голова правління АКБ "Австрія Кредитанштальт Україна". 1999-2005 р. - голова правління АКБ "Міжнародний комерційний банк". З 2005 р. - заступник голови правління НБУ.
Розмовляв Сергій Лямець
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
