12346
Молодь півдня Європи масово втікає, рятуючись від бідності і депресії
Освічені і працездатні жителі півдня Європи біжать зі своїх країн, рятуючись від хронічної бідності і затяжної депресії. Рівень безробіття серед молоді тут уже перевалив за 50%
Іспанець Мануель Карраско з невеликого андалузького містечка Агіларде ла Фронтера три роки тому втратив роботу. До цього він працював на місцевій меблевій фабриці, яка стала жертвою економічної кризи в країні. "Коли фабрика закрилася, мені довелося виїхати в Малагу - це великий курорт, і тоді мені здавалося, що там-то я вже точно зможу знайти роботу, - розповідає 27-річний Мануель. - Але мені вдалося знайти лише місце рятувальника в басейні на одне літо. Коли сезон закінчився, довелося повернутися в Агілар". Тепер Мануель безробітний. У нього є квартира, що дісталася в спадок від бабусі, але коштів на те, щоб утримувати себе, немає. Перший рік він жив на допомогу з безробіття, яка становила $627 на місяць. Тепер єдине джерело доходів для нього і його 16-річної сестри - пенсія за вдівство, яку отримує їх мати Пепі.
У найбільш проблемних країнах ЄС - Іспанії, Греції, Португалії та Італії - рівень безробіття зростає швидше, ніж у їхніх північних сусідів. Найважче доводиться молоді. За даними Європейської комісії та Eurostat, майже половина молодих людей на півдні сьогодні не має роботи. Троє з десяти у віці до 25 років не можуть похвалитися наявністю стабільного заробітку. З багатообіцяючої робочої сили молодь перетворюється на головний біль для цих держав. Її вже охрестили "втраченим поколінням", адже більшість молодих людей змушені довго жити з батьками, вони все частіше відмовляються від ідеї колись завести власний будинок і сім'ю. Найзавзятіші іммігрують в країни Північної Європи, колишні колонії, США, Канаду та Австралію. А ті, хто залишається вірним батьківщині, впадають у затяжну депресію і ледве зводять кінці з кінцями.
Дорослі діти
Мануель Карраско зізнається: те, що йому доводиться жити на пенсію матері, жахливо. Нужда змусила його недавно відмовитися від інтернету. Його мати заявила, що не в змозі оплачувати йому це задоволення. Пепі теж доводиться важко. До кризи у неї була своя перукарня, справи йшли непогано. А тепер на руках тільки двоє безробітних дорослих дітей. Мануель економить як може. Іноді він їздить в "Каррефур" (велика мережа гіпермаркетів. - Фокус), щоб потрапити на ранкові акції: ще до відкриття там вивозять візки з продуктами, термін придатності яких закінчується в цей же день. Їх віддають безкоштовно нужденним. Поки Мануелю вдається уникнути переїзду до рідних, для нього це залишається єдиною видимістю власної незалежності. Коли він зможе поліпшити своє фінансове становище, він не знає.
По чоловіках криза б'є особливо сильно. На проблеми ринку праці моментально реагує і інший ринок - в очах європейських жінок чоловік, не здатний заробляти гроші, і сам вартий небагато. Як результат - молодь відкладає плани створити власну сім'ю на невизначений термін. Навіть у католицькій Іспанії рівень народжуваності падає вже багато років, в сім'ях з'являється менше дітей, ніж наприкінці 1930-х років, напередодні Другої світової війни.
Мануель Карраско до перспективи сімейного життя ставиться скептично. "Одружуватися?! Ви про що?! Сім'я, діти - це відповідальність, це важко. Я себе не в змозі прогодувати, яка вже тут сім'я. З цим доведеться почекати", - говорить іспанець.
Пепе де Уріарте - 32-річний безробітний рекламний агент з Мадрида. Якщо йому не вдасться знайти роботу із зарплатою $1200 найближчим часом, доведеться переїхати жити назад до батьків. "Я, напевно, схожий на Пітера Пена, адже абсолютно не здатний щось запланувати, - зізнається він. - Здається, я зупинився в розвитку, коли мені стукнуло 25. Сьогодні я не можу купити будинок, завести сім'ю. Я нічого не можу".
Уріарте, як і решта молодих іспанців, завжди підписував з роботодавцем тимчасовий
контракт. Саме ці короткострокові договори - від двох днів до десяти місяців - стали головним коренем зла для місцевого ринку праці, вважає Хуан Доладо, професор економіки університету Карлоса III у Мадриді. Ця система з'явилася в 1980-х і повинна була позбавити роботодавців від довгострокових контрактів, які передбачали виплату допомоги за звільненням за кожен відпрацьований рік в розмірі, еквівалентному зарплаті за 45 робочих днів. У випадку з тимчасовими контрактами допомога обмежувалася сумою, яку працівник отримав би за вісім робочих днів. До 2007 року вже 33% іспанців мали тимчасові контракти. Більше половини нинішніх безробітних до 40 років - ті, кому не відновили короткостроковий договір.
Щасливі предки
У країнах, які підкосила економічна криза, молоде покоління тепер відчуває себе набагато нещасливішим від своїх батьків. "У наших батьків в 1980-і і 1990-і було те, чого немає у нас, - можливості, - вважає Майкл Чіотініс, архітектор з Греції. - Подивіться на будинки в передмісті Афін. Там, як і раніше, чимало тих, хто колись був ядром процвітаючого класу". Чіотінісу 26 років. Майже всі його друзі або сидять удома без роботи, або давно виїхали за межі країни. Тих, кому пощастило знайти роботу в Греції на неповний день, одиниці. Чіотініс зізнається, що в сфері будівництва знайти контракт стає все важче, тому що індустрія просто вмирає.
Українським показникам щодо безробіття далеко до європейських. Наша статистика рапортує про скромні 1,7% (дані на квітень 2012 року). Міжнародна організація праці говорить про 7,9%, втім і ця цифра набагато оптимістичніша, ніж у деяких країнах - членах ЄС. Але і в Україні молодь - найбільш незахищена частина населення, вважає народний депутат-бютівець і колишній міністр економіки України Сергій Терьохін. Він упевнений, що сьогодні людині з вищою освітою знайти місце під сонцем дуже непросто, і наводить як приклад власного 24-річного сина, який три роки витратив на пошуки роботи за фахом "економіст". В маленьких українських містах шанси влаштуватися і зовсім мізерні, упевнений екс-міністр. За його словами, там молодь рятується тим, що організовує невеликі кооперативи, які займаються і вирощуванням картоплі, і ловлею риби, тільки б заробити на життя.
"В Україні немає таких великих проблем з безробіттям, як, приміром, в Іспанії, - впевнений Терьохін. - У нас так: немає роботи - пішов яму покопав, отримав гроші, за які ні перед ким не відзвітував, тому що податки у нас шалені".
Але такі тимчасові заробітки навряд чи додадуть молодим українцям впевненості у завтрашньому дні. А постійна нестабільність і погіршення рівня життя рано чи пізно призведуть до соціального вибуху, песимістично підсумовує екс-міністр. При цьому ніякого плану порятунку молодого покоління в країні до сих пір немає.
У той же час в Європі з’явилось нехай слабке, але все ж обнадійливе світло в кінці тунелю: в червні має відбутися саміт лідерів ЄС, присвячений проблемам безробіття. Європейська комісія пропонує до 2020 року створити додаткові 17,5 млн робочих місць в IT-секторі, сфері так званої "зеленої економіки", соціальному секторі та охороні здоров'я. Це означає збільшення числа працевлаштованих з 64,5% до 75%. Робота буде, але тільки для найбільш підготовлених, талановитих і наполегливих.
Яна Сєдова, Лана Куйбіна
За матеріалами: Фокус
Поділитися новиною
