4218
Економічна нерівність в європейських країнах
— Світ
Опубліковане недавно дослідження домогосподарств, проведене Європейським Центральним Банком, багато що говорить про рівень економічної нерівності в Європі і не тільки. Крім усього іншого, воно відмінно ілюструє різницю між нерівністю доходів – яким, зазвичай, і заміряють економічну нерівність – і майновим розшаруванням.
Коли в медіа говорять або пишуть про економічну нерівність, як правило, мають на увазі нерівність доходів – наприклад, у скільки разів відрізняються доходи найбіднішої частини суспільства від доходів найбагатшої (див. Індекс Джині, – LB.ua). Як правило, це співвідношення має обмежені розміри. Приміром, в Україні, згідно з даними ООН за 2009 рік, середній дохід 20% найбільш багатих домогосподарств перевищував середній дохід 20% найбільш бідних в 4,1 рази (в реальності, ймовірно, співвідношення більше – десь між польськими 5,6 і російськими 7,6 разами). Є, звичайно, і екстремальні випадки – 42,3 рази в Болівії або 56,1 в Намібії – які, як правило, свідчать не стільки про наявність надбагатих, скільки про наявність надбідних.
Звиклі до інформації про нерівність доходів люди часто шоковані тим, якою величезною може бути нерівність за іншим показником – майном – причому, найчастіше, в найнесподіваніших країнах. Опубліковане нещодавно Європейським Центральним Банком дослідження домогосподарств країн Єврозони відмінно це ілюструє.
Згідно з цим дослідженням, у низці найбільш розвинених країн Європи (і світу) майнова нерівність просто зашкалює. Наприклад, якщо співвідношення доходів 10% найбагатших домогосподарств Німеччини до доходів 10% найбідніших дорівнює приблизно 6 до 1, то співвідношення за чистими активами для 20% найбагатших до 20% найбідніших майже 150 до 1! При цьому, розкид між країнами величезний – наприклад, для Іспанії, Греції чи Голландії аналогічне співвідношення не перевищує 10 до 1, що вельми схоже на типові співвідношення за доходами.
Це може здатися дивним, особливо в світлі уявлень про розвинені країни ЄС як про в міру егалітарні соціал-демократії. Однак, пояснюються такі дивні показники досить просто. У різних країнах абсолютно по-різному стоять питання домоволодіння та оренди, а основним активом для переважної більшості домогосподарств є саме нерухомість.
Наприклад, в Голландії превалює домоволодіння, яке активно стимулюється державою, що надає різноманітні податкові пільги домогосподарствам, які беруть кредити на придбання нерухомості. У той же час, Німеччина і Франція відомі як країни, де превалює оренда. У Німеччині лише 39% населення володіють будинками і квартирами, в яких живуть, у Франції – трохи більше 50% (у Парижі – менше третини).
Як правило, патерни домоволодіння в Європі продиктовані станом ринку нерухомості (наприклад, німцям часто доводиться купувати землю і будувати на ній будинок з нуля через обмежену пропозицію на ринку вторинної нерухомості), рівень його зарегульованості (в тій же Німеччині місцева влада активно регулює ставки оренди житлової нерухомості), а також особливості місцевої фінансової системи. Якщо, наприклад, у Голландії вона стимулює придбання нерухомості, то консервативні німецькі банки, навпаки, вимагають від позичальників відповідності досить високому рівню вимог. В результаті, у бідніших громадян Німеччини елементарно немає можливості купувати нерухомість.
В цілому по Єврозоні розрив за чистими активами також вельми великий. Якщо у 10% найбільш багатих домогосподарств рівень чистих активів, в середньому, перевищує 0,5 млн євро, то у 10% найбідніших він лише трохи вище нуля.
Ще більш явно це ілюструє т.зв. “Крива Лоренца” – графік, що показує частку чистих активів, що належать різним групам домогосподарств, розподіленим за рівнем добробуту. 20% найбагатших домогосподарств володіють приблизно 70% всіх чистих активів, в той час як 20% найбідніших толком не виходить навіть відобразити на графіку, такий малий приналежний їм запас чистих активів.
Звідки ж така різниця між нерівністю за доходами і нерівністю за активами? Частково вона пояснюється державним перерозподілом, в результаті якого багатші домогосподарства субсидують бідніші. В значній мірі, як уже було сказано вище, різниця обумовлена специфічними для тієї чи іншої країни патернами домоволодіння.
Однак, є і ще один важливий фактор – відсутність урахування людського капіталу в розрахунках активів. Доходи від власної діяльності людини (її праці) є, по суті, нічим іншим як доходом на її людський капітал – її навички та вміння. При цьому, чим людина бідніша, тим більшу частину її доходів, як правило, дає її власна праця.
Грубою оцінкою людського капіталу є приведена до поточної вартості сума всіх майбутніх трудових доходів людини. Є й інші методи – наприклад, замір всіх видатків, витрачених на “створення” людського капіталу (наприклад, витрат на освіту). Досить докладна методика виміру створена ОЕСР і ця організація проводила відповідні дослідження на основі цієї методики.
Наприклад, у Франції в 2006 році людський капітал одного працівника становив, згідно з цими дослідженнями, понад 1 млн євро. До 2013-го інфляція підняла б його ще вище.
Очевидно, що урахування людського капіталу радикально змінило б картину майнової нерівності – вона стала б істотно меншою, ніж нерівність за доходами. У цьому є свого роду урок – питання економічної нерівності складніші, ніж здаються на перший погляд, і здаються високими рівні нерівності можуть, на ділі, відображати щось зовсім інше.
Це стосується не тільки країн Єврозони, а й України. У нас люблять розмірковувати про нібито величезні масштаби нерівності. У той же час, це не підтверджується цифрами, навіть після врахування оцінок тіньових доходів – що, у світлі дуже високої частки соціальних витрат у ВВП країни, не дивно.
Як добре показує дослідження ЄЦБ, високе (або що оцінюється як високе) майнове розшарування далеко не завжди супроводжується аналогічним розшаруванням у доходах і рівнях добробуту. У той же час, кричущі рівні нерівності, як правило, викликані наявністю надбідних, яких в Україні, всупереч поширеним серед частини суспільства стереотипам, практично немає. Можливо, в плані економічної нерівності в країні все дійсно не так погано, як вважається, а її основною проблемою є, все ж, низький рівень економічного розвитку?
Павло Кухта
За матеріалами: lb.ua
Поділитися новиною
