2510
На вівтар єврозони
Міжнародний валютний фонд на початку квітня пообіцяв закрити свою місію в Латвії вже цього літа. У фонді вважають, що його допомога більше не потрібна, оскільки прибалтійська країна успішно впоралася з наслідками фінансової кризи і домоглася макроекономічної стабільності. На підтримку думки МВФ кажуть цифри зростання ВВП і державного боргу, досить вражаючі на тлі, наприклад, держав Південної Європи. Однак у цього успіху є ціна – і для багатьох латвійців вона неприпустимо висока.
Латвія переживала глобальну кредитну кризу важче, ніж будь-яка інша країна Європи. ВВП одномоментно впав на 20 відсотків, приблизно до тих же 20 відсотків підскочив і рівень безробіття. Вся банківська система опинилася в стані клінічної смерті і втрималася на краю лише завдяки вливанням грошей з боку держави. Добробут громадян, що стабільно зростав у роки економічного буму, різко впав. Економічний крах спричинив за собою і політичну кризу, в результаті чого майбутнє країни стало виглядати туманно.
У той момент Латвію врятував тільки екстрений кредит МВФ на суму 7,5 мільярда доларів, що становить майже чверть місцевого ВВП. Він дозволив врятувати банки і не погіршити найгострішу кризу. В обмін на кредит Рига пообіцяла зберегти жорстку прив’язку національної валюти до євро і тим самим уникнути частої в таких випадках девальвації. Хоча більшість економістів, включаючи нобелівського лауреата Пола Кругмана, дивилися на ці наміри зі скепсисом, Латвії на подив багатьох вдалося вирулити на рівну дорогу.
У той час як більша частина Європи опинилася в новій халепі – борговій кризі, Латвія з 2011 року почала показувати вельми переконливі темпи зростання. Торік її ВВП збільшився на 5,3 відсотка, а в поточному повинен додати ще 3,8 відсотка. Для порівняння, в середньому по ЄС зростання становить всього 1,6 відсотка. Безробіття опустилося до 14 відсотків, а державний борг складає всього 40 відсотків ВВП (у більшості країн Європи він зашкалює за 80 відсотків). У наступному році Рига має намір стати повноправним учасником зони євро.
Тепер на адресу одного з головних невдах 2008 року все частіше лунають похвали. Так, директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард вважає, що показники Латвії – це прояв її сили. Міністр фінансів Швеції Андерс Борг наголошує, що якщо вже Латвія не відповідає маастрихтським вимогам прийому до єврозони, то жодна країна в світі не здатна їм відповідати. Не дивно, що МВФ врешті вирішив, що основні труднощі у держави позаду і підтримувати постійну місію в Ризі немає сенсу – країна твердо стоїть на своїх двох.
Рецепт одужання латвійської економіки, по суті, виявився простим. Замість класичної девальвації валюти було вирішено провести «внутрішню девальвацію», суть якої виражається в різкому зниженні соціальних витрат у вигляді пенсій, зарплат держслужбовців та інших витрат. Місцями вони були урізані більш ніж удвічі. При всій болючості цей захід гарантував певне відновлення конкурентоспроможності економіки. Внутрішній попит відтепер перестав грати ключову роль в її розвитку, і країна переорієнтувалася на експорт, який став зростати високими темпами.
І все б нічого, але багатьом жителям Латвії та іноземним спостерігачам не дає спокою ціна, яку довелося заплатити за шокове лікування – і його можливі довгострокові наслідки. Прибалтійська держава демонструє досить пристойні макроекономічні показники, але не зайвим буде більш уважно поглянути на реальність, що стоїть за ними.
Перше, на що можна звернути увагу – це те, що поки економіка Латвії повністю від кризи все ж не відновилася. Швидке зростання останніх двох років усе ще не компенсувало наслідків моторошного обвалу, що стався раніше. Тобто в цьому сенсі «дива» як такого не відбулося, і порівняно з передкризовим 2007 роком латвійські показники нічим не кращі, ніж у середньому по Європі, а в порівнянні з найбільш успішними державами, наприклад, Польщею, – істотно гірші. Безробіття залишається дуже високим, досягаючи 14 відсотків. Не так погано, як в Іспанії чи Греції, де воно перевищує 20-відсотковий рубіж, але не будемо забувати, що і соціальна захищеність латвійців значно нижча.
Жорстока криза породила нову проблему – масову еміграцію. Населення Латвії, втративши можливість заробляти на життя вдома, почало шукати щастя за кордоном. Багато латвійців, користуючись відкритістю шенгенської зони, виїжджають як гастарбайтери в Великобританію, Ірландію, Німеччину, скандинавські країни, а деякі – навіть до Росії. Населення країни за 10 років зменшилося на 10 відсотків (200 тисяч осіб), і це без урахування тих осіб, які, зберігаючи громадянство, не бувають вдома роками. По суті Латвія для ЄС стала приблизно тим же, чим Таджикистан для більш розвинених країн СНД – джерелом дешевої і невибагливої робочої сили.
У довгостроковій перспективі еміграція (при її нинішніх масштабах можна говорити про повальну втечу з країни), являє колосальну загрозу майбутньому розвитку Латвії. Взяти, приміром, модернізацію. Латвія могла б поступово розвивати у себе інноваційний сектор, але як бути фірмам-роботодавцям, якщо їх потенційні співробітники, найчастіше досить кваліфіковані фахівці, займаються збором ягід або ремонтом сантехніки десь в Ірландії чи Швеції? Скарги на те, що робочу силу взяти нізвідки, регулярно надходять від компаній різноманітних сфер.
Як і раніше, не ясна перспектива розвитку промисловості Латвії. Після кризи країні не вдалося виростити своїх національних «чемпіонів», а радянські заводи тихо померли ще в часи розвалу СРСР і подальшого економічного буму. Зараз, коли коштів на інвестиції недостатньо ні у приватних осіб, ні у держави, досить важко собі уявити виникнення таких компаній.
Загалом, повернення до економічного зростання видалося аж ніяк не таким гладким, як можна було подумати, дивлячись на цифри ВВП і слухаючи хвалебні промови єврочиновників і керівників МВФ (останні, до слова, навіть покритикували Ригу за занадто сильне прагнення до заходів економії). Представників ЄС можна зрозуміти – курс на ощадливість і обережність узятий в Європі в цілому, і їм хочеться знайти відчутну «історію успіху» на цьому шляху. Однак не факт, що хтось з них ретельно аналізував ситуацію в Латвії в комплексі.
Не дивно, що і зараз час від часу лунають голоси тих, хто вважає, що все можна було зробити інакше. Так, Ригу розкритикував брюссельський економіст Жолт Дарваш. Він порівняв заходи, що вживали в 2008-2009 році в Латвії та в Ісландії, де фінансова криза також призвела до дуже тяжких наслідків. За його спостереженнями, рішення Рейк’явіка збанкрутити банки і провести девальвацію національної валюти хоч і спричинило за собою гіперінфляцію і крах фінансового сектора, але в підсумку наслідки для країни в цілому виявилися більш м’якими. Навіть у найгірший період безробіття в Ісландії не перевищувало 10 відсотків проти 20 відсотків у прибалтійській державі. Падіння ВВП також виявилося вдвічі меншим, і Ісландія ще швидше повернулася до економічного зростання.
На це можна заперечити, що влада Латвії щосили прагнула до того, щоб зберегти шанси потрапити у валютний союз Європи (девальвація поставила б на цих планах хрест), і тепер завдяки «витривалості» власного населення виявилася як ніколи близькою до цієї мети. Але драма на Кіпрі, що розгортається на наших очах, а перед тим – в Греції, показує, що сам по собі євро зовсім не гарантує процвітання та стабільності. Так що питання про те, чи варто було входження в єврозону таких жертв, залишається відкритим.
Дмитро Мігунов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
