3541
Хочеш вийти з кризи? Запитай у мене як!
На обкладинці будь-якої книги, яку написав Пол Кругман в останні п’ять років, читачеві незмінно нагадують, що він лауреат Нобелівської премії з економіки. Книга «Вихід з кризи є!», що тільки що вийшла російською мовою – не виняток, проте насправді вона написана не тільки і не стільки нобелівським лауреатом, скільки критиком Республіканської партії з солідним стажем, гострим на язик полемістом, що веде колонку в The New York Times, і фанатиком, абсолютно упевненим у своїй правоті.
Якщо колись Пол Кругман випустить книгу спогадів, вона гарантовано стане бестселером: навряд чи хтось з дійсно шанованих економістів та науковців може похвалитися настільки розмаїтим медіа-життям. Кругман веде полемічну, якщо не сказати радикальну колонку (в одному з останніх своїх матеріалів він наполягає на необхідності вивести Кіпр з єврозони), запекло сперечається в соціальних мережах з читачами (в числі яких, наприклад, нещодавно опинився президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес), йому присвячують сайти та опери. Загалом, у США прізвище Кругмана вже давно асоціюється не тільки з економікою.
Крім колонок у The New York Times публіцист протягом останніх 15 років встигає регулярно випускати книги про поточний стан справ в економіці – головним чином в США і Європі. Після присудження Кругману Нобелівської премії з економіки в 2008 році його стали активно перекладати і в Росії, так що до 2013 року якесь уявлення про нього з’явилося не тільки в академічному середовищі. «Вихід з кризи є!» Кругман опублікував ще на початку 2012 року, а на початку 2013-го доповнив її новими даними і видав вдруге. Саме переклад цієї другої версії книги (англійською вона називається «End this Depression Now!») і випустила в середині березня «Азбука».
Кооператив няньок і державні фінанси
Ті, хто знайомий з публіцистикою Кругмана, не будуть здивовані основним посилом книги. Американський економіст все так само дотримується ідей кейнсіанства і все так само вважає, що для виходу з кризи держави повинні не економити, а, навпаки, більше витрачати. Навіть приклади Кругман вибирає ті ж, що й раніше – наприклад, історію про кооператив няньок з Капітолійського пагорба, яка була описана в економічних журналах ще в 1970-ті.
Ця історія дуже важлива для Кругмана, оскільки особливо яскраво показує, як держава може впливати на економіку в період кризи найпростішим способом – вмикаючи друкарський верстат. Суть історії коротко така: 150 молодих пар з дітьми об’єдналися в «кооператив нянь», який дозволяв звільняти час вечорами. Принцип роботи кооперативу простий: якщо ви плануєте піти на концерт, в кіно чи ще кудись, то залишаєте своїх дітей тим з решти 149 пар, хто проводить цей вечір вдома. Щоб не виявилося так, що одні пари постійно сидять вдома, а інші тільки відпочивають, в кооперативі була введена валюта – спеціальні купони, якими пари «розплачувалися» одна з одною. Півгодини роботи нянькою «коштували» один купон.
Всім парам роздали однакову кількість купонів – 20 штук, причому умовою виходу з кооперативу було повернення саме 20 купонів. Здавалося б, все справедливо, але дуже скоро система перестала працювати – молоді батьки тепер відпочивали ще менше, ніж раніше. Вся справа в тому, що запасливі пари почали відкладати купони, з тим щоб витратити їх колись в майбутньому. В результаті на «ринку» виник дефіцит купонів – всім стало шкода цієї своєрідної валюти, і вони хотіли тільки поповнювати їх запаси, але не витрачати. Ситуація вирішилася досить просто: кооператив надрукував нових купонів і роздав їх усім своїм членам. Це дозволило швидко відновити баланс між попитом і пропозицією.
Цю систему Кругман проектує на економічну політику держав під час криз, попутно відзначаючи, що Європа опинилася в більш складному становищі, ніж США, оскільки в окремо взятих державах – наприклад, на тому ж Кіпрі – не можна просто так взяти і надрукувати багато зайвих «купонів» .
При цьому Кругман визнає, що ФРС США і так влила в економіку трильйони доларів і опустила базові ставки до нульових позначок, а вплив на вихід з кризи цих кроків був обмеженим. Однак це, на думку Кругмана, зовсім не привід зупинятися: він дуже докладно пояснює, чому витрати, зроблені Бараком Обамою, були недостатні і насправді економіці потрібно значно більше державних грошей.
Думка про необхідність втручання держави на ринки для створення попиту з’являється на сторінці книги вже в передмові. Вона ж повторюється десятки разів в тексті, а потім ще й у післямові – в цьому сенсі ніякої інтриги в книзі не міститься, і для того щоб зрозуміти, про що вона, достатньо прочитати перші кілька десятків сторінок. Читати далі є сенс, тільки щоб постежити за тим, якими епітетами Кругман нагороджує своїх опонентів і як його риторика від сторінки до сторінки стає все більш радикальною.
Ображений ліберал
У книзі Кругмана дістається багатьом опонентам кейнсіанців, особливо тим, хто або раніше обіймав керівні пости в уряді або ФРС, або просто вважається найвпливовішим економістом. «Як це не сумно, одним з тих, хто висував нерозумні і деструктивні аргументи, був сам Роберт Лукас», – пише Кругман про одного з Нобелівських лауреатів. «Що привело Фаму до висновку про “безпрецедентне підвищення” економіки? Можливо, той факт, що у деяких людей – скажімо, тих, які спонсорували конференції з теорії фінансів, – дійсно спостерігалося безпрецедентне зростання доходів», – говорить він про Юджина Фама, який уже кілька років вважається одним з основних претендентів все на ту ж Нобелівку. Окремо дістається Алану Грінспену, беззмінному керівникові Федеральної резервної системи з 1987-го по 2006 рік.
Кругман абсолютно впевнений у своїй правоті і з наполегливістю, гідною автора рекламного буклету про «надвигідну» торгівлю на forex, втовкмачує в читачів думку про те, що кейнсіанство – це шлях до загального блага. В результаті фрази, що трапляються в книзі, по типу «В своїй основі [протистояння кейнсіанців і їх супротивників] – це протистояння прагматизму і квазірелігійної впевненості, яка лише посилюється в міру того, як факти спростовують “істинну віру“» – читаються двояко, оскільки спочатку просто незрозуміло, як саме розділені ролі між Кругманом і його опонентами.
Ще більшим фанатиком Кругман здається, коли починає рахувати доходи багатих банкірів і описувати, за якими цінами вони купують собі гардини, скільки кімнат у їхніх будинках і де вони розташовані. Сам економіст називає себе лібералом, але в російській традиції його б назвали «ліваком» – настільки щиро він переконаний в тому, що всі біди в американській економіці сталися через багатих, які в результаті свого зростаючого з добробутом впливу на політику стають ще багатшими.
Виняткова переконаність Кругмана в своїй правоті вже призвела до того, що в США він став об’єктом для жартів – на початку березня на сатиричному сайті вийшла дійсно смішна замітка про те, що Кругман нібито запустив процедуру власного банкрутства через невдалі вкладення у нерухомість США, чим і пояснюється його нелюбов до банкірів. На новину «клюнули» кілька авторитетних американських сайтів, а це побічно свідчить про те, що в США чекають від Кругмана чогось схожого.
У Росії образ Кругмана позбавлений тієї скандальності і медійності, яка властива йому в Америці – для росіян він, перш за все, лауреат Нобелівської премії, небожитель. Вихід його книги про кризу цю репутацію напевно змінить.
Олександр Поліванов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
