4298
Швеція як "соціалістична утопія": міф чи реальність
Сьогодні «шведська модель» знову стає актуальним прикладом в економічній дискусії, зокрема, в обговоренні податків на багатство і дилеми про держвидатки та економію. Західні експерти переглядають причини успіху Швеції і ставлять під сумнів реальність «соціалістичної» утопії
«Не так давно Швеція могла називати себе світовим лідером кейнсіанства в чистому вигляді, – пише в статті для Bloomberg економіст Андерс Ослунд, старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона (Peterson Institute for International Economics). – Тепер шведи можуть легко сформулювати свою позицію у суперечці між американською і німецькою концепціями в питаннях нарощування або скорочення держвидатків: Німеччина права. Північна Європа не співчуває марнотратному півдню».
З кінця 1960-х до початку 1980-их в Швеції соціал-демократи і їхні соратники експериментували з позамежними ставками податків на надприбутки, щоб підтримувати необмежене зростання держави добробуту, інтерпретує суть шведської моделі відомий економіст Ассар Ліндбек.
Швецію досі багато хто сприймає як жорстко регульовану соціальну державу, але за останні два десятиліття країна змінилася, пише Ослунд. Масштаби держвидатків скоротилися – не менше ніж на 20% ВВП, податки знизилися, ринки стали більш відкритими. Така ж ситуація в інших скандинавських країнах, а також у Прибалтиці і Польщі. Але ніде розворот не був таким різким, як у Швеції.
Після кейнсіанського фінансового та монетарного стимулювання в 1970-80-ті роки, яке обернулося інфляцією, девальвацією і уповільненням зростання, шведи вірять у фінансову дисципліну. Високий рівень держборгу і бюджетний дефіцит, особливо в таких масштабах, як в США, їх лякає, стверджує Ослунд.
Швеція змінила курс, зіткнувшись з руйнівними наслідками такої економічної політики, пише оглядач Forbes. Історія шведського експерименту закінчується благополучно. Сьогодні Швеція і Німеччина – найуспішніші держави в Європі з правоцентристською владою.
Історичний досвід Швеції наводять як приклад багато економістів при обговоренні питань нарощування держвидатків, підвищення податків на багатство і їх ролі для економічного зростання. Прихильники «надподатку» стверджують, що виручені таким чином кошти можна направляти в «високоприбуткові державні інвестиції».
Критики, зрозуміло, заперечують: навряд чи можна розраховувати, що ставка, за якої у вищому дохідному сегменті з кожного заробленого долара вам залишається лише 30 центів, ніяк не вплине на ваше рішення відкрити справу, нести підприємницькі ризики, нарощувати обсяги замовлень.
У 1970-ті в Швеції максимальна ставка податку на надприбутки в сумі перевищення встановлених шкалою сум досягала 70%, до 1980-го піднялася до 85%. З 1970-рік по 1989 рік позамежне зростання податків душило підприємницьку ініціативу, робить висновок Ослунд. При цьому масштаби соціальних програм стали надмірними. Закони часто змінювалися і стали непрогнозованими. Державна модель соцпідтримки включала всілякі допомоги, що компенсують населенню 90% або більше втрачених – перерахованих державі – доходів. Держвидатки досягали 60-70% ВВП проти 45-50% в інших країнах Європи на той момент. Тих, хто «живе за рахунок податків», було у півтора рази більше, ніж зайнятих у приватному секторі.
«У старі недобрі часи», пише Ослунд, централізовані узгодження ставок заробітної плати між Конфедерацією профспілок і Конфедерацією роботодавців були найважливішою традицією. У своєму прагненні до рівності в розподілі доходів Швеція могла посперечатися з комуністичними країнами Східної Європи, відзначає оглядач Forbes. Але в 1970-ті ця система обернулася інфляцією і страйками.
Допомоги для всіх руйнують робочу етику. Замість «високодохідних державних інвестицій» Швеція наростила зайнятість у держсекторі та програми довічної соцпідтримки, пише коментатор Forbes. Узгоджена зарплата не створювала стимулів до освоєння нових навичок і здобуття вищої освіти. Регіональні субсидії гальмували переселення з регіонів, що стагнують, у регіони, що зростають і розвиваються. І згодом переформатування моделі обмежувалося тією обставиною, що значна частина суспільства залежна від держави в плані зайнятості та соцзабезпечення.
Економічний підйом був дуже млявим протягом двох десятиліть. У 1991-93 роках країна пережила серйозний спад на ринку нерухомості і банківську кризу, через що ВВП впав на 6%. У 1993 році держвидатки досягали 71,7% ВВП, дефіцит бюджету зріс до 11% ВВП.
Криза і нове політичне керівництво – уряд Карла Більдта (1991-1994 роки), що прийшов на зміну соціалістам – змінили курс країни, пише Ослунд. У 1994 році соціал-демократи знову перемогли і залишалися при владі до 2006 року. Вони не стали відновлювати колишні порядки, а завершили курс бюджетно-податкової консолідації. У 2006 році уряд Фредріка Райнфельдта і міністр фінансів Андерс Борг очолили подальші реформи. Швеція благополучно пережила світову фінансову кризу в 2008 році, в 2011 році британська The Financial Times назвала Борга найкращим міністром фінансів Європи.
Тепер зарплати встановлюються, як і раніше, в колективному порядку, але не централізовано. Роботодавці перемогли, але реальні зарплати зростають разом з продуктивністю, тому і працівники теж виграють. Профспілки, як і скрізь, втрачають чисельність, гроші і владу, пише Ослунд. Нинішній уряд знижує податки щороку, були скасовані податки на спадщину і дарування. Якщо до 1990 року максимальна ставка податку на надприбутки досягала 90%, то сьогодні – 56,5%, і це, як і раніше, одне з найвищих значень в світі, тільки в Бельгії його рівень вищий (59,4%).
Скільки податків платять шведи
Високі податки і розвинена система соцзабезпечення і сьогодні характерні для шведської економіки. Усього в 2011 році шведи сплатили податків на суму 1,56 трлн крон (250 млрд доларів). Для порівняння: ВВП країни, за оцінками МВФ, склав в 2011 році 538,2 млрд доларів. За даними дослідження Swedbank, з суми місячного доходу працівника 25 тисяч крон ($3810) близько 17,2 тисячі крон сплачується державі у формі прямих і непрямих податків. Це максимальна стаття витрат, що складає 69% особистого бюджету. Сім’я з двома дітьми з доходом 55 тисяч крон прямо або побічно перераховує державі 38 тисяч крон податків, підрахували в Swedbank. Правда, потім більша частина сплаченого повертається у формі тих чи інших соціальних привілеїв.
Шведські працівники, яким при перевищенні певної планки заробітку доводиться з додаткових доходів сплачувати податки за ставкою більше 50%, воліють менше працювати – у них є можливість дозволити собі більш тривалий термін в статусі безробітних з отриманням держдопомоги, в їх розпорядженні також оплачувані відпустки з догляду за дитиною, дострокові пенсії та інші варіанти обіграти систему. У Швеції в середньому місяць протягом року співробітники проводять на лікарняних, які оплачуються в повному розмірі – на додачу до місячної оплачуваної відпустки, зазначає коментатор Forbes.
Концепція змістилася вправо в напрямку вільного ринку
Ослунд пише, що після багаторічної перерви влітку минулого року взяв участь в дуже представницькій за кількістю учасників конференції на тему шведської економіки і був вражений, наскільки загальна концепція змістилася вправо в напрямку вільного ринку. За його словами, примкнули навіть соціал-демократи, які тепер «атакують» уряд з правого флангу, ратуючи за поліпшення ділового клімату та, мабуть, забувши вимоги про відновлення соціальних допомог.
В одному з недавніх досліджень незалежного британського Інституту з економічних питань був зроблений висновок, що успіх Швеції спочатку був обумовлений саме перевагами вільного ринку.
З 1850 по 1950 рік зростання продуктивності в Швеції було найвищим у світі. Чудові економічні результати в 1970-му році вивели країну на четверту сходинку найбагатших в блоці ОЕСР. Столітній підйом на базі вільного підприємництва приніс добробут. І це багатство, що важко дісталося, забезпечувало «подушку», яка допомагає згладити негативні ефекти позамежних податкових ставок і соціальних програм. Але до 1995 року Швеція скотилася у другий десяток, і це був найрізкіший спад серед економічно благополучних країн.
«Уявлення про Швецію в дусі соціалістичної утопії дуже поширені. Швеція відома благополуччям населення, і багато хто уявляє її як соціально-демократичну модель з високими податками. Але за цим міфом стоїть пов’язування явищ радше паралельних, ніж таких, що знаходяться в причинно-наслідковому взаємозв’язку», – говорить автор дослідження Німа Санандаджі.
На думку Санандаджі, передумови майбутнього успіху – висока впевненість в суспільстві та ідеологія вільного ринку – існували ще до того, як з кінця 1960-х-1970-х стала розвиватися «держава добробуту». Швеція вже тоді займала хороші позиції в плані соціальної рівності, це була держава без істотних соціальних проблем і з високою тривалістю життя населення. У 1975 році Швеція посідала четверте місце серед найбагатших індустріалізованих країн за ВВП на душу населення, а до 1993 року змістилася на 14 сходинку. Санандаджі стверджує, що з початку соціал-демократичного експерименту підвищенням податків і розростанням держсектора траєкторія розвитку країни йшла по низхідній: Швеція могла б бути більш заможною.
Наталя Бокарєва
За матеріалами: bfm.ru
Поділитися новиною
