2926
Перемога правовірних
Сирійська громадянська війна наближається до своєї кульмінації на тлі все більш гарячкових старань світової дипломатії знайти хоч якесь рішення, здатне припинити конфлікт. Однак прийнятного виходу з ситуації немає і не проглядається через лицемірство, облудність і боягузтво лідерів світових держав.
Тривога західних керівників щодо ситуації в Сирії зрозуміла. Розбурхана там громадянська війна майже щотижня поставляє новини, від яких політики, дипломати і військові то в одній, то в іншій столиці хапаються хто за серце, хто за голову. Мова, звичайно, не про десятки тисяч убитих і не про мільйон біженців. Якраз на це лідерам іноземних держав абсолютно начхати. Справа в тому, що війна поступово наповнюється новими, дуже страшними смислами, які небезпечні неприємними наслідками не тільки для Сирії.
Вашингтон нажаханий, виявивши, що найбільш боєздатні частини опозиції йдуть у бій під керівництвом старих знайомих США з «Аль-Каїди в Іраку». Так, ці люди змінили назву на «Фронт аль-Нусра», але суть залишилася колишньою. В Америці цю іраксько-сирійську організацію тут же оголосили «терористичною» і почали говорити про неї таке, що пропагандисти Башара Асада позеленіли від заздрощів.
Різкі слова американців на адресу «героїв війни», зрозуміло, призвели до протилежного ефекту. Популярність джихадистів злетіла до небес, в Алеппо і Хомсі відбулися багатотисячні демонстрації під чорними прапорами з шахадою, учасники виступів скандували традиційне «Смерть Америці!» у незвичайній зв’язці зі «Смерть Башару!».
У Вашингтоні, де на щоденних брифінгах в Державному департаменті і Білому домі виливаються водоспади неприязні до сирійського президента, такому повороту подій не сильно зраділи. У місцевій пресі навіть почалася дискусія про те, що визнання «Нусри» терористичною бандою було дещо поспішним рішенням, однак скасовувати його все ж таки не стали. До речі, цікава деталь: промови бородатих лідерів «Нусри» і заяви гладко виголених американців про сирійського президента і його майбутнє відрізняються лише в незначних деталях. І ті, і інші обіцяють йому як мінімум швидку відставку.
На тлі піднесення джихадистів по Вашингтону поповзли зловісні припущення про те, що буде, якщо сирійські ПЗРК або (боронь Боже!) хімічна зброя «потраплять в неправильні руки». З самої постановки цього питання можна зрозуміти, що, з точки зору США, у Башара Асада і його армії руки нібито «правильні», а ось у його опонентів – не дуже.
Найцікавіше, що незабаром повстанці і отримали ПЗРК, і захопили склад хімічної зброї, поставивши американців в досить незручне становище. Що ж тепер, повстанців бомбити?
На цьому неприємності для міжнародної дипломатії не закінчилися. Одним з головних заклинань, що звучали в різних столицях, було таке: «Не можна допустити поширення конфлікту на сусідні країни». В принципі, розумний постулат: Ліван та Ірак – не найстабільніші країни в світі, з Ізраїлем Сирія досі перебуває в стані війни, Йорданія захлинається від внутрішніх проблем і сотень тисяч біженців, а Туреччина сама вічно воює з курдами. Але, звичайно ж, сталося саме те, чого боялися: конфлікт почав розповзатися. Починалося все нестрашно: кілька снарядів із Сирії розірвалися в Туреччині та Ізраїлі. Ці події відбулися без серйозних наслідків. Однак у випадку з Ліваном і Іраком все не так просто.
Сирійські повстанці вже офіційно оголосили шиїтську «Хізбаллу» своїм супротивником, між ними навіть кілька разів йшли бої. Перенесення війни на територію Лівану (а саме це пообіцяли зробити опозиціонери) загрожує обернутися справжнім кошмаром для цієї країни. З Іраком вийшло ще гірше. Спочатку сирійська армія відправила туди балістичну ракету “Скад”, ледь не стерши з лиця землі прикордонне село, а потім сирійські повстанці перебили в Іраку кілька десятків солдатів сирійської ж урядової армії, які перейшли кордон. До речі, при цьому загинули і кілька іракських солдатів. Наскільки у Лівану та Іраку вистачить терпіння не встрявати в бійки між сирійцями на своїй території, ніхто не знає. Ситуація ускладнюється тим, що обидві ці країни балансують на межі громадянської війни між тими ж учасниками, що і в Сирії, – сунітами і шиїтами.
Ще більш кепська подія відбулася в демілітаризованій зоні на Голанських висотах. Повстанці, які вже декілька місяців крутилися біля постів миротворців ООН, зібралися з духом і взяли в заручники 21 миротворця з Філіппін. Чим завинили нещасні філіппінці, не дуже зрозуміло, але повстанці зажадали від ООН, щоб та добилася від Асада виведення військ з мікроскопічного сільця, розташованого поблизу демілітаризованої зони. Потім було роз’яснення, що захоплення «блакитних касок» було проведений в їх же інтересах, щоб вони не потрапили під роздачу, так як повстанці ведуть в цій зоні інтенсивні бої з урядовими військами. Миротворців пообіцяли передати Червоному хресту, як тільки, так відразу.
Філіппінців, звичайно, шкода, але їх доля цікава світові тільки в світлі майбутнього місії ООН на Голанах. Японія і Австрія вже вивели звідти своїх миротворців, Індія також готова до цього. Якщо ж і Маніла виведе звідти свої війська, то хорвати, що залишилися, просто з нудьги почали збиратися додому. Кордон між «воюючими» країнами залишиться голим, що в умовах сирійської анархії може обернутися чим завгодно. Це «що завгодно» категорично не влаштовує Ізраїль і США. Асад для них, звичайно, поганий, але поява незрозумілих бороданів з ПЗРК, хімічною зброєю і чорними прапорами на ізраїльському кордоні – це ще гірше.
Офіційний Єрусалим вже крізь зуби процідив, що «впевнений у здатності ООН» самостійно впоратися з ситуацією на Голанах. Крім того, ізраїльтяни пообіцяли, що не будуть «мовчки споглядати» на події, що відбуваються в Сирії, якщо вони почнуть нести загрозу для єврейської держави. Простіше кажучи, пригрозили бомбардуваннями. Кого саме будуть бомбити, поки, щоправда, незрозуміло, але в недалекому майбутньому цілі напевно знайдуться: противники Асада, як і інші ісламісти, дуже не люблять Ізраїль.
В цілому для західних дипломатів сирійська ситуація – це проблема, яка з кожним днем самоускладнюється. Повстання очолили страшні «терористи». Вони отримали ПЗРК і компоненти для хімічної зброї. Вони ж почали воювати як мінімум в двох сусідніх країнах. Гірше того: зараз ще рвуться до кордону з Ізраїлем і додатково беруть в заручники миротворців ООН. Взагалі-то, в минулому Захід скидав цілі режими і за менші гріхи, а тут опинився в повній розгубленості.
Якщо розбиратися, як вийшло, що повстання, що починалося з маніфестацій світської молоді за демократію, еволюціонувало в кривавий і запеклий газават, то з’ясується, що Європа і США (за підтримки РФ) робили все можливе, щоб результат був саме таким.
Коли революція тільки почалася, Росія не дала схвалити в РБ ООН резолюцію, яка засуджує Асада. Це розв’язало йому руки для початку бойових дій. Коли демонстранти, що стали повстанцями, під бомбами просили Захід втрутитися, той кивав на цю резолюцію: мовляв, раді б, та не можемо. На прохання допомогти хоча б зброєю Європа і США відповідали, що повстанці розрізнені, а абикого озброювати не хочеться. В результаті допомога опозиції прийшла від ісламських благодійних фондів із країн Перської затоки, від ветеранів воєн в Лівії, Іраку, Афганістані та Чечні. І саме ці люди стали справжніми ватажками сирійського повстання, а зовсім не респектабельний Муаз аль-Хатіб, призначений головою Сирійської національної коаліції (щось на кшталт уряду у вигнанні).
Якби на самому початку повстання повстанці отримали сучасну зброю і підтримку з повітря, війна б вже давно закінчилася, а антизахідні (і антиросійські, до речі) настрої серед сирійців були б значно слабшими. Крім того, за два роки кривавої бійні багато сирійців озлобилися, серед них розцвів релігійний екстремізм, який раніше в тих місцях був дуже рідкісним явищем. Однак дворічне змагання Вашингтона, Лондона і Москви в боягузтві і лицемірстві перетворило Сирію на територію, де майже не залишилося місця для розумних аргументів і тверезої розмови. Зараз там в честі ненависть і фанатизм, причому з обох сторін.
Урядові сили вирізують людей сотнями та обстрілюють балістичними ракетами житлові квартали. Повстанці підривають алавітські святині і розстрілюють беззбройних полонених. Громадянська війна перетворилася на війну на знищення. Але, як це часто буває, якоюсь нехорошою ситуацією починають займатися всерйоз, тільки коли вона стає абсолютно відчайдушною. На Заході, схоже, вирішили, що цей момент настав. Точніше, майже настав.
Новоспечений державний секретар США Джон Керрі і його британський колега Вільям Хейг майже одночасно заявили про те, що їх країни почнуть надавати безпосередню підтримку сирійським повстанцям. Але форма, в якій вони вирішили надати цю допомогу, викликала гірку усмішку у тих лідерів сирійської опозиції, хто ще сподівається на Захід. Керрі і Хейг пообіцяли ворогам Асада їжу, медикаменти та «нелетальне» обладнання. Як не намагалися лідери повстанців втовкмачити своїм партнерам, що банкою тушонки або рацією збити літак або спалити танк досить важко, їхні аргументи так і не були почуті. «Світ потребує гарантії, що наша допомога не потрапить до рук радикальних елементів», – затягнув старий рефрен Керрі.
Цікаво, що за цими гарантіями головний американський дипломат відправився до монархів Перської затоки, які, дивлячись на імпотенцію західних лідерів, давно вже неформально і напівлегально підтримують сирійських повстанців. Хитрі шейхи та еміри із задоволенням гарантували Керрі все, чого він тільки не побажав, і у відповідь почули від нього «спасибі». Так і тягне сказати, що американці здобули чергову дипломатичну перемогу, але тут є декілька підводних каменів.
По-перше, на приладі нічного бачення, скажімо, можна написати: «Поганим людям, злим джихадистам використовувати заборонено». Тільки от не факт, що «погані» і «злі» дотримуватимуться цієї інструкції, якщо прилад потрапить до них у руки. По-друге, ваххабіти, що складають кістяк тієї ж «Аль-Нусри», є одновірцями найкращого друга США – саудівського короля Абдулли (в цій країні ваххабізм є офіційною релігією). А по-третє, Ліга арабських держав (читай: Катар і Саудівська Аравія) дозволила державам-учасницям поставляти до Сирії будь-яку зброю.
Незабаром в Сирії варто очікувати такої ситуації: «правильні» – світські і прозахідні – повстанці будуть забезпечені сухими пайками, бинтами і зеленкою, а їх «неправильні» колеги-ваххабіти – протитанковими комплексами, гранатометами і ПЗРК. Хто в цій ситуації буде більш впливовою силою, це питання риторичне. Захід стрімко втрачає Сирію, а спроби Керрі і Хейга врятувати ситуацію, не забруднивши своїх білих одежин, інакше як «жалюгідними» назвати дуже важко.
До речі, ситуація з Сирією, що обертається страшним провалом західної дипломатії, не повинна занадто вже тішити так званих російських «патріотів». Недалекоглядність і лицемірство російського керівництва, що вічно вибирає собі в друзі сторону завідомо переможену, вже обернулися для нашої країни втратою Лівії. Зараз ситуація повторюється.
Дні «дружнього» режиму Асада вже злічені, хочеться нам цього чи ні. Ну, а Сирія після його падіння буде винятково ворожою для Росії країною. Причому справа тут навіть не у втраті вигідних контрактів або пункту матеріально-технічного забезпечення ВМФ в Тартусі. Без Сирії вплив Росії на Близькому Сході фактично буде зведено до нуля.
Іван Яковина
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
Також за темою
Найдоступніші електрокари з повним приводом у Європі
Після Audi TT і Audi R8: коли з’явиться новий спорткар компанії
Біткоїну прогнозують падіння до $10 тис. — причини
Apple планує поставити до 5 млн MacBook Neo у 2026 році
Прибуток BMW впав на 11,5% до найнижчого рівня з часів пандемії
Маск представив спільний AI-проєкт Tesla та xAI для створення програмного забезпечення
