2644
Українські агрохолдинги відмовляються від цукрового бізнесу
— Аграрний ринок
Виробляти цукор в Україні більше не цікаво. Агрохолдинги, оцінивши ефективність цього бізнесу, приходять до невтішних висновків і прагнуть швидше покинути цукровий ринок.
Всього півтора роки пробув цукровим магнатом основний бенефіціар холдингу «Кернел» Андрій Веревський, якому цукрові заводи дісталися при купівлі холдингу «Укррос». «Наша стратегія – відмовитися від цукрового бізнесу, – сказав Андрій Веревський. – Ми продаємо цукрові заводи». Якщо не вдасться збути одним пакетом, компанія буде продавати їх порізно. Поки покупця на четвертий за обсягом виробництва цукровий бізнес в країні «Кернел» не знайшов. «Можливо, ми зможемо зробити це після Нового року», – сподівається Веревський.
Виходить з цукрового бізнесу і агрохолдинг Sintal Agriculture. Статус цукрозаводчика для компанії Миколи Толмачова виявився менш привабливим, ніж скорочення загальногосподарських і адміністративних витрат на 15%, яке було досягнуто після продажу Пархомівського цукрового заводу та призупинення роботи Конгресівського цукрозаводу. Надалі компанія має намір зосередитися на рослинництві – Sintal Agriculture реалізує проект зі зрошення близько 600 га в Херсонській області.
Гравці, які покинули цукровий ринок раніше, не відчувають ні найменшої ностальгії по солодкому минулому. «Повернутися на ринок цукру? О ні!» – вигукує Михайло Корилкевич, сім’я якого кілька років тому продала цукровий бізнес разом із земельним банком Олегу Бахматюку і зосередилася на молочному тваринництві. Причини, з яких він не поспішає назад, Корилкевич характеризує коротко: «Проблем на цьому ринку вистачає».
Список компаній, які «відмовилися від солодкого», може розширитися вже найближчим часом. «Зараз відсотків 70 великих компаній, у яких є цукровий бізнес, оцінюють доцільність продовжувати ним займатися», – зазначає Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу.
Несолодкий ринок
Український ринок цукру в останні роки став дзеркалом всіх найнеприємніших для бізнесу тенденцій. Тут і обмежена ємність, і перевиробництво, і жорстке регулювання з боку держави, і близькі до нуля експортні перспективи.
«Основна проблема, з якою зіткнулися агрохолдинги – це обмеженість ринку збуту і, як наслідок, реальна загроза надвиробництва. Виживають тільки гравці, що мають стабільний збут, модернізовані заводи з прилеглими землями, придатними для вирощування цукрових буряків», – пояснює генеральний директор компанії «Сократ Капітал» Костянтин Лісничий. Сезон 2012/2013 на ринку цукру знову буде профіцитним – обсяг виробництва асоціація «Укрцукор» прогнозує на рівні 1,8 млн т, що відповідає внутрішньому споживанню, при цьому перехідні залишки оцінюються в 300 000 т.
Собівартість виробництва цукру в поточному сезоні – 5000-5500 грн./т, роздрібна ціна – майже така ж. «На цукровому ринку були сезони, коли цукор коштував 8 грн./кг, і можна було отримати непоганий прибуток, а потім два роки фіксувати збиток. Але питання в тому, хто може почекати, а хто ні, – підкреслює Лапа. – Якщо це холдинг, для якого це не профільний бізнес або одиничний цукровий завод, то він три рази подумає, чи варто грати в ці ігри». За такої нестабільності цін витрати на виробництво цукрового буряка, $1000/га, удвічі вищі, ніж собівартість традиційного «зернового» гектара.
Налагодити експортні постачання бурякового цукру непросто: максимально він затребуваний на ринках СНД, а найбільш ємний з них – Росія – не планує скасовувати загороджувальні мита проти українського продукту. У сезоні 2011/2012, Україна поставила на експорт 164 тисячі т цукру – рекорд за 10 років, – але все одно дуже мало, щоб інвестиції у виробництво мали сенс.
Вихід з перешкодами
Покинути цукровий ринок з прибутком – теж непросто. «Продати можна активи тільки дуже високої якості, яких досить мало. Наприклад, «Кернел» отримав у спадок від «Укрроса» активи, м’яко кажучи, не найкращої якості, і вже досить давно намагається їх продати», – констатує Костянтин Лісничий. За його словами, потенційних покупців цих активів можна порахувати на пальцях однієї руки. «Ніхто нікуди не поспішає, сподіваючись відкупити активи дешевше», – говорить експерт.
Зараз – не найкращий момент для продажу підприємств, погоджується Лапа: «Роки два тому цукрові заводи можна було продати, і продати непогано, а зараз, за такої кон’юнктури ринку, дійсно, можуть виникнути складнощі». Розширити коло потенційних покупців за рахунок іноземних компаній навряд чи вдасться – їм такі активи не цікаві через високу конкуренцію та низьку рентабельність на ринку.
Подальший тренд – концентрація і укрупнення гравців, для яких цукровий бізнес профільний. Найбільший виробник цукру в країні – «Астарта» – вже кілька сезонів нарощує обсяги виробництва. У 2012 р., прогнозує компанія, виробництво бурякового цукру становитиме близько 400 тисяч т, на 8,1% більше, ніж у 2011 р.
Компенсувати обсяги гравців, які пішли з ринку, для решти компаній не буде важко. Їм достатньо буде продовжити період роботи цукрових заводів, який зараз становить півтора-три місяці. «Дуже великі витрати пов’язані з самим процесом запуску цукрового заводу, тому чим довший період виробництва, тим краща економіка. Простіше кажучи, якщо запустити завод і пропрацювати 20 днів, собівартість буде вищою, ніж якщо пропрацювати 50 днів, – пояснює Лапа. – На цьому грають білоруси – вони спочатку переробляють свій цукровий буряк, потім завозять тростину. Цукрові заводи в країні працюють до півроку».
За експертними оцінками, для українського ринку оптимальна кількість цукрових заводів, що працюють по 80-90 днів у році – 50. У часи розквіту галузі їх було 120, а зараз щороку запускають 60-70. Все ще забагато.
Ганна Ковальчук
За матеріалами: Forbes.ua
Поділитися новиною
