5749
Україна обрала минуле
Озвучені Центрвиборчкомом попередні підсумки виборів до Верховної Ради України остаточно хоронять надії опозиції на перемогу. Незважаючи на тріумфування “помаранчевих” після оголошення результатів екзит-полів у ніч виборів, за фактом більшість депутатських мандатів в новому складі парламенту отримають їх конкуренти.
Партія влади та її незмінний сателіт комуністи в порівнянні з підсумками виборів 2007 р. не тільки зберегли базовий електорат, але й зуміли підвищити свій сумарний рейтинг. Цей результат дозволить Банковій втримати діючий розклад сил в країні як мінімум до президентських виборів. Однак сенсаційний успіх правої ВО “Свобода” і лівої Компартії може спровокувати новий розкол у суспільстві.
“Покращення” встояло
Здобувши перемогу в парламентській кампанії третій раз поспіль, Партія регіонів встановила своєрідний політичний рекорд. Додатковим бонусом для “регіоналів” стало розширення лідерства партії влади з південного сходу ще й на Закарпатську область. Тут “синьо-білі” здобули підтримку 30% виборців, випередивши конкурентів з “Батьківщини” на 3%.
І хоча цей локальний тріумф можна назвати відносним, оскільки сумарно опозиційні партії (“УДАР” і “Батьківщина”) отримали на Закарпатті 47% голосів, формальним переможцем тут все ж виступає ПР.
Ще одним досягненням “регіоналів” за підсумками кампанії, що закінчилася, став показник отриманих голосів – 30,07%. Таким чином, відсоткові втрати “синьо-білих” у порівнянні з позачерговими виборами 2007 р. склали всього близько 4%. Правда, в абсолютних цифрах падіння популярності ПР виглядає більш помітно.
Так, якщо в 2007 р. цю політичну силу підтримали 8 млн громадян, які мають право голосу, то 28 жовтня цього року за партію проголосували лише 6 млн. Але, враховуючи, що п’ять років тому “регіонали” перебували в опозиції, а сьогодні при владі, отриманий результат можна вважати великим успіхом.
Перешкодити тріумфу “синьо-білих”, як виявилося, не здатні ні зниження економічних показників країни, ні зростання протестних настроїв у суспільстві, що спостерігалося останнім часом, ні об’єднання опозиції, ні поява нових політичних проектів. “Регіонали” досить ефективно використовували всі свої переваги.
Ключовим у цьому контексті стало залучення добре організованої армії чиновників усіх рівнів, готових виконувати будь-які вказівки зверху. Представники громадських організацій не раз відзначали зловживання владою з боку “регіоналів” під час парламентських перегонів. Агітація за партію влади високопоставленими особами в робочий час, фінансування з держскарбниці глашатаїв досягнень влади та передвиборних заходів окремих кандидатів – це далеко не повний перелік незаконних засобів, якими не гребували на Банковій для досягнення бажаного результату, явно сподіваючись на те, що спрацює перевірений принцип: переможців не судять.
Власне, саме активне використання адміністративного ресурсу, як стверджують спостерігачі, дозволило ПР підняти явку виборців у східних областях до необхідного рівня (50-60%). Адже ще за тиждень до виборів соціологи відзначали рекордно низький інтерес місцевого електорату до участі в голосуванні, що загрожувало “регіоналам” серйозними втратами за підсумками виборів. Позитивну роль для влади зіграло і матеріальне заохочення громадян: виплата “Вітіної тисячі”, підвищення зарплат працівникам вугільної промисловості та адресна фінансова допомога пенсіонерам і малозабезпеченим від мажоритарних кандидатів ПР.
Не менш важливе значення для перемоги “регіоналів” мали і масштабні маніпуляції безпосередньо в день виборів. Так, 28 жовтня виявилося, що майже 1 млн виборців, більша частина з яких мешкають саме в східних і південних областях, раптово “захворіли”. А тому виявили бажання голосувати вдома. Якщо взяти до уваги загальну явку виборців на виборах (20,7 млн), то “епідемія”, що виникла, могла спотворити результати голосування на 5%. Адже саме з таким розривом “регіонали” і перемогли “Батьківщину”.
Червоне непорозуміння
Примітно, що підсумковий результат ПР на цих виборах особливо не постраждав від стрімкого зростання популярності Компартії під час парламентської кампанії. Хоча саме ця політична сила виступає єдиним прямим конкурентом “регіоналів” на їх електоральному полі. Це протиріччя також наводить на підозри щодо можливих маніпуляцій у день виборів. Хоча, за оцінками соціологів, у Компартії і без того був непоганий виборчий ресурс, на створення якого вплинуло кілька факторів.
По-перше, партія Петра Симоненка на цих виборах не пошкодувала грошей на розробку красивої і яскравої реклами, що викликала у багатьох громадян старшого віку ностальгію за СРСР. У той час як “регіонали” зробили ставку на залякування своїх виборців загрозою “помаранчевого” реваншу, комуністи взяли на озброєння звучні гасла про “повернення країни народу”, обіцяючи скасувати пенсійну реформу, повернути стратегічні підприємства у державну власність та реалізувати соціальні програми в освітній, медичній та культурній сферах.
У підсумку обрана послідовниками Ілліча стратегія вийшла більш цікавою, ніж агітаційна робота ПР. І в той же час вона не особливо заважала “синьо-білим” гнути свою передвиборну лінію про “стабільність і добробут”.
По-друге, на цих виборах у комуністів не було гідних конкурентів на лівому електоральному фланзі. Ні Народна партія, ні соціалісти, ні ПСПУ Наталії Вітренко, ні інші проросійські організації цього разу не володіли достатнім фінансовим ресурсом для того, щоб претендувати на депутатські мандати у загальнодержавному виборчому окрузі.
Таким чином, команда Петра Симоненка змогла легко переманити колишніх виборців цих партій на свій бік. Це і дозволило в підсумку даній політичній силі посісти друге місце відразу в дев’яти регіонах країни (Луганська, Херсонська, Запорізька, Харківська, Дніпропетровська, Миколаївська, Донецька, Одеська обл. та АР Крим).
Заодно комуністи досить успішно продемонстрували, що викидати крайні ліві ідеї на звалище історії поки зарано. Як показує досвід, при вмілому підборі передвиборних технологій вони ще цілком здатні втримати на плаву, здавалося б, безперспективну партію.
Власне, ці технології і дозволили Компартії збільшити свій результат на цих виборах більш ніж у два рази в порівнянні з 2007 р. (з 5,39 до 13,21%). Проте поки комуністам не вдалося переманити на свій бік тих виборців сходу і півдня, які до виборів відносили себе до категорії невизначених. Основна частина з них, як і прогнозували соціологи, підтримали все ж Партію регіонів. Оскільки, незважаючи на певну частку розчарування в результатах управління “регіоналами” країною, “синьо-білий” електорат ще не готовий проміняти цю політичну силу на європейськи орієнтовані партії.
Втрачені ілюзії
Власне, недовіра більшості виборців сходу і півдня до альтернативних політичних проектів і не дозволила конкурентам ПР замахнутися тут хоча б на друге місце, не кажучи вже про перемогу. Всупереч оптимістичним прогнозам соціологів, ні “Батьківщина”, ні “УДАР” так і не змогли за підсумками голосування створити сенсацію на “ворожій території”.
Дві ці політичні сили в базових для “регіоналів” областях отримали в сумі не набагато більше голосів порівняно з тим, скільки “помаранчеві” (“Батьківщина” і НУНС) зібрали тут в 2007 р. Наприклад, у найскладнішій для опозиції Донецькій області партії Юлії Тимошенко та Віталія Кличка набрали на двох близько 9% (в 2007-му – майже 6%), а в найбільш сприятливій Дніпропетровській – 32,99% (у 2007-му – приблизно 28%). Отже, говорити про кардинальну зміну пріоритетів місцевих виборців на користь демократів поки не доводиться.
Але на решті території домінування опозиції сумнівів не викликає. Цілком успішною ця кампанія стала для “Батьківщини”. Незважаючи на серйозні організаційно-фінансові та іміджеві втрати “біло-сердечних” після поразки на президентських виборах, об’єднана опозиція впевнено здобула перемогу в 14 областях центральної та західної частини країни (за винятком Львівської і Закарпатської обл.).
При цьому електоральні втрати “Батьківщини” у відсотковому відношенні в порівнянні з підсумками виборів 2007 р. не такі вже й великі – 25,47% сьогодні проти 30,71% п’ять років тому. Хоча, як і у випадку з ПР, абсолютні цифри також свідчать не на користь “біло-сердечних”, оскільки армія їхніх виборців за п’ять років зменшилася приблизно на ті ж 2 млн громадян (з 7,1 млн до 5,1 млн).
Тим не менш політичній силі Юлії Тимошенко вдалося головне: відстояти лідерство на “помаранчевому” електоральному полі. Особливо значущою в цьому контексті стала перемога “біло-сердечних” у Києві з показником 31,96%. Цей результат на 15% менший, ніж електоральне досягнення даної команди в 2007 р., але для “Батьківщини” було важливо за підсумками виборів у столиці, як і в цілому по країні, обійти “УДАР”.
Адже, згідно з даними останніх передвиборних соцопитувань, команда Віталія Кличка почала випереджати “біло-сердечних” у партійному рейтингу. Підсумки голосування показали, що амбіції відомого боксера і його соратників виявилися занадто завищеними.
Результат “УДАРу” став міні-сенсацією минулих виборів. Команда Віталія Кличка розраховувала як мінімум на 16-17%, але в результаті не дотягла і до 14%, а тому змушена задовольнятися третьою-четвертою позицією в більшості регіонів країни. Винятком стали лише Київ та Рівненська область, де “ударникам” вдалося вирвати срібло.
Втім, таке завершення виборчої кампанії для “УДАРу” було прогнозовано. Адже більше чверті прихильників партії Віталія Кличка, за даними соціологів, – молоді люди до 30 років. А ця категорія виборців, як показує досвід, найбільш пасивна в день виборів, що й підтвердилося 28 жовтня. Крім того, результати цієї політичної сили наочно демонструють загальну апатію суспільства і розчарування у всіх партіях, в тому числі і в можливостях “третьої сили”.
Тим не менш той факт, що “УДАР” отримав приблизно рівну підтримку в усіх регіонах (12-20% у 23 з 25 адміністративних одиниць), дає йому ексклюзивне право назвати себе загальноукраїнською партією. До чого, власне, і прагнув штаб організації, зробивши наголос на нейтральну риторику у своїй виборчій стратегії. Але цей статус ще треба буде захистити конкретними діями в новому складі парламенту. Як це має наміри робити команда Віталія Кличка, покаже час.
Країну занесло вправо
Справжньою ж сенсацією виборів-2012 став успіх націоналістів з ВО “Свобода”. Немало здивував як загальний результат цієї політичної сили, так і її електоральний урожай у регіональному розрізі. Адже команда Олега Тягнибока, якій соціологи пророкували в кращому випадку 5,5% в цілому по країні, зуміла подолати 5%-вий бар’єр відразу в 17 областях, в тому числі і на сході (Дніпропетровська обл. – 5,19%). До того ж “свободівці” обійшли всіх конкурентів у Львівській області (38,6%) і посіли другі позиції в Івано-Франківській, Тернопільській та Волинській областях, обійшовши той же “УДАР”.
Спрогнозувати такий високий результат на виборах правої партії не міг ніхто. Схоже, це якраз той випадок, коли на користь політичної сили одночасно зіграли як емоційний настрій, так і чіткий раціональний розрахунок виборців, які підтримали її на виборах. Частина виборців проголосували за команду Олега Тягнибока, бажаючи таким чином висловити свій протест проти стрімкого зростання рейтингу комуністів, а також наступу влади “регіоналів” на такі основоположні українські цінності, як державна мова.
А багато жителів заходу і центру країни голосували за націоналістів, керуючись даними передвиборних соцопитувань. Мовляв, “УДАР” та “Батьківщина” і так проходять у Раду, а оскільки “Свобода” балансує на межі, то необхідно її підтримати, щоб у новому складі парламенту було три “помаранчеві” сили.
У будь-якому випадку успіх “Свободи” аж ніяк не є наслідком зростання в Україні популярності праворадикальної ідеології. І сенсаційний результат партії на виборах, як не парадоксально, це тільки підтверджує. Оскільки очевидно, що приблизно половина виборців, що підтримали цю організацію, робили свій вибір в останній момент. Отже, ідеологічна складова тут відігравала другорядну роль.
Але це не означає, що крайні праві політичні цінності не можуть стати більш популярними в майбутньому. Адже “Свобода” вже в парламенті, а там їй доведеться протистояти, зокрема з гуманітарних та соціальних питань, і “регіоналам”, і комуністам. А враховуючи нинішні відносини сторін, градус політичного протистояння між правими і партіями влади явно буде підвищуватися. Що, з одного боку, може привести до зростання популярності націоналістичної ідеології, а з іншого – спровокувати серйозний розкол в країні.
Тим більше, що такий сценарій розвитку подій частково вигідний і правим, і лівим, оскільки дає можливість наростити свої електоральні мускули в майбутньому. На руку це і партії влади, особливо в контексті майбутніх президентських виборів. Адже в умовах наростаючої громадської ворожнечі набагато простіше добиватися потрібних цілей. Чи піде на підтримку такого сценарію Банкова, стане зрозуміло вже з перших днів роботи нового парламенту.
Всім дякую
У парламентській кампанії поставлена жирна крапка. Нинішні вибори підтвердили найгірші побоювання соціологів: психологія середньостатистичного вітчизняного виборця залишилася незмінною. Традиційні передвиборчі подачки влади, будь то копійчане підвищення зарплат і пенсій чи разові виплати та подарунки конкретного депутата, затьмарили і погіршення економічної ситуації в країні, і стрімке зубожіння народу, і злочинне в нинішніх умовах байдуже ставлення до “чужого” бізнесу.
Громадяни знову обрали владу, яка згадує про них лише перед виборами. І зараз вже не важливо, чи було це зроблено з глибоких переконань чи стало угодою з совістю. За результатами обробки ЦВК 99,68% протоколів виборчих комісій, найбільшу кількість голосів отримала правляча Партія регіонів – 30,01%.
Ще приблизно половину депутатських мандатів “регіонали” зуміли відвоювати в мажоритарних округах. Те, що сукупно опозиційні сили змогли набрати приблизно стільки ж, скільки спільно набрали ПР і її сателіт КПУ – слабка втіха. Як і повний провал на виборах політичної пустушки Наталії Королевської “Україна – Вперед!” і політичного трупа, колись популярної партії екс-президента Віктора Ющенка “Наша Україна”. Обидва проекти залишилися за дверима оновленого парламенту: в їхні передвиборні обіцянки повірили лише приблизно 2,5% українських громадян.
Втім, у тому, що сталося, звинувачувати нікого. І відмовка “я за них не голосував” вже не пройде. Фактично на п’ять років країна отримала парламент, який обрали лише трохи більше половини громадян, що мають право голосу – 57,98%. І хоча цей показник в цілому по країні не поступається явці на виборах 2007 р. (57,94%), у регіональному розрізі кількість свідомих громадян зменшилася.
Вперше за всю виборчу історію України відразу в двох адміністративних одиницях (АР Крим та Одеська обл.) явка недотягнула і до 50%, на 4% знизилася активність виборців у найбільш густонаселеному регіоні країни – Донбасі (Донецька і Луганська обл.). І ті, хто переклав свій вибір на інших, тепер не в праві скаржитися на погану владу.
Ярема Городчук
За матеріалами: Деловая Столица
Поділитися новиною
Також за темою
У лютому Україна імпортувала рекордні 1,2 млн МВт-год електроенергії: з яких країн найбільше
Як зменшити витрату заряду iPhone після оновлення
Борги за світло — за яку суму несплати можуть відрізати послугу
Як диверсифікувати валютний портфель (поради)
Ryanair і Wizz Air в аутсайдерах: якими авіакомпаніями найбільше задоволені пасажири
Страховики скасовують покриття воєнних ризиків у Перській затоці
