753
Партії оголосили мобілізацію
За три з половиною місяці до парламентських виборів багато українців все ще не знають, яку політсилу їм підтримати. Голоси тих, хто сумнівається, можуть стати цінним ресурсом. І вже зараз за них розгорілася неабияка "мобілізаційна" боротьба, в якій, схоже, майже всі засоби хороші.
У всіх партій голоси без ока
З наближенням виборів замір електоральних настроїв виборців стає все більш захоплюючим заняттям, хоч часом і пов'язаним з ризиком маніпуляцій. Предметами гострого інтересу залишаються як розподіл потенційних голосів між лідерами-антагоністами (у кампанії, що фактично вже стартувала, їх ролі, очевидно, зіграють Партія регіонів і об'єднана навколо "Батьківщини" частина опозиції), так і шанси "міноритаріїв" на подолання підвищеного прохідного бар'єру. Але крім оголошення діючих рейтингів результати соцдосліджень дають політсилам ще, як мінімум, один привід для роздумів.
Важливою особливістю підсумків соцопитувань останніх місяців залишається порівняно низька явочна готовність громадян. Від одного дослідження до іншого цифри різняться мало. Різні соцслужби рапортують: на момент опитування у виборах готові взяти участь в середньому 50-55 відсотків респондентів. Подібна відчуженість від кампанії, що розгортається, може пояснюватися по-різному: від байдужого ставлення до політики, втоми від неї або невіри в значущість власного голосу до, ймовірно, і більш екзотичних мотивацій, на зразок скасування любого для не такого вже й малого числа українців "претендента" "Не підтримую жодного кандидата". У такому випадку розподіл відсотків рейтингу між усіма опитаними і "залізно" мотивованими може істотно різнитися - наприклад, за даними одного з останніх опитувань Київського міжнародного інституту соціології, "загальна" популярність ПР складає 16, а об'єднаної опозиції 14,5 відсотка, тоді як "прицільна" - 29,1 і 26,2 відсотка відповідно.
Одначе не виключено, що виміри різниці рейтингів можуть приносити сюрпризи і з іншого боку. Так, згідно з червневим дослідженням GfK Ukraine, з тих громадян, хто збирається відвідати виборчі дільниці, близько 35 відсотків ще не остаточно визначилися у своїх уподобаннях. Причому сила гіпотетичної "чарівності" політсил різниться: найменший "крок" залучення доведеного до напівготовності виборця, за даними опитування, у "регіоналів" (формулювання "готові проголосувати" зібрала 19,4% голосів, тоді як "могли б проголосувати" - 22,4%), дещо кращий - у "єдинників", а найбільший, як і можна було очікувати, у політсил, що знаходяться в нижній частині прохідного списку - наприклад, "УДАРу" чи КПУ. З одного боку, подібні "гуляння" розподілу симпатій цілком очікувані. "Люди намагаються не голосувати за ті політичні сили, виборчі шанси яких низькі. Це єдиний вплив (соціологічних замірів на думку виборців, - "Подробности"), який я можу констатувати. А що стосується лідерів передвиборних перегонів, то тут вплив соціологів на голосування виборців є мінімальним", - пояснює заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко. З іншого боку, голоси тих, хто сумнівається - як уже готових йти на вибори, так і тих, що ще не ухвалили такого рішення, перетворюються на той самий доторканний запас, за який політсилам можна і потрібно боротися, щоб зміцнити свої позиції. Але як саме вони зберуться це зробити?
Всі засоби хороші?
Стандартний розподіл риторичних прийомів зазвичай передбачає, що владна сторона на виборах рекламує власні успіхи та обіцяє домогтися більшого, а її опоненти - критикують прорахунки і пропонують альтернативні рішення. Втім, в українських реаліях подібні схеми нерідко отримують майже апокаліптичне звучання і нерідко спрямовані не стільки на вихваляння політсилами себе, скільки на приниження суперників. "Простіше кажучи, політфункціонери змушують своїх виборців голосувати "проти" і ніяк не можуть запропонувати систему мотивації голосування "за". Політикам просто нічого запропонувати своїм громадянам", - переконаний директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. Втім, спроби сформувати позитивні умонастрої і українським партіям не чужі.
Спроби завербувати прихильників обіцянками всіх благ - стратегія, більш характерна для правлячих таборів, і Партія регіонів у 2012 році винятком бути не збирається. Згідно з інформацією, що потрапила в пресу, у поточній кампанії ПР планує пустити агітаційні зусилля по декількох напрямках, серед яких - підкреслення євро-успіхів, радість через стабільність і гордість за виконання декількох ключових обіцянок, "зіркою" серед яких, швидше за все, стане спроба провести закон про основи мовної політики.
Про те, що євро-фактор виявиться одним з головних рекламних мотивів партії влади, здогадатися можна було заздалегідь. І подібні очікування можновладці підтверджують з розмахом. В опублікованому прес-службою АП вступному слові Віктора Януковича до невдалої прес-конференції, усілякому позитивного впливу Євро-2012: від "Таких інвестицій в країну, в її майбутнє не було за всі роки незалежності" до "Українське небо стало ближче для літаків усього світу" - приділено чимало уваги. При цьому можновладці, хвалячись передвиборною надією та опорою, зазвичай не забувають порівняти себе з попередниками. "За два роки ми побудували стільки, скільки не побудували за 20 років до цього", - підраховував до початку фінального етапу чемпіонату Микола Азаров. І все ж "політрекламна" значимість підготовки та успішного проведення чемпіонату все ще потребує доказів. Важко сказати, чи збережеться літній післясвятковий настрій українців до жовтневих виборів. Але, мабуть, ще важче заздалегідь приміряти, наскільки всі ці досягнення справді значущі - і чи допоможе, скажімо, виборцю з села зробити вибір на користь ПР будівництво нового стадіону в одному з найбільших міст...
Якщо відволіктися від вдалої євро-оказії, то найбільш перспективним шляхом демонстрації власної придатності для переобрання повинна була б стати реклама соціально-економічних досягнень влади. Нехитрі інструменти завоювання лояльності бюджетно-залежних громадян Партія регіонів з початку року освоює з доступним все тому ж бюджету старанням. Знову-таки, якщо судити зі вступного слова, помітну частину прес-конференції президента, яка не відбулась, організатори збиралися присвятити витягам з соціальних ініціатив голови держави - як вже здійснених, так і в проекції "До 1 грудня 2012...". І все ж значимість і переконливість точкового підвищення соцстандартів залежить від "фону", на якому воно здійснюється. Грубо кажучи, "плюс 50 гривень" доплати до пенсій нагороджених учасників війни - аргумент, який пізнається в порівнянні із загальним рівнем добробуту суспільства. А економічні успіхи нинішньої влади, уточнюють експерти, не настільки блискучі, як колись очікувалося - ВВП хоч і зростає, але не тими темпами, стратегічно важливі реформи впроваджуються із запізненням і частково, обіцяна дерегуляція затягнулася, а повноцінних податкових канікул малий бізнес як чекав, так і чекає... І в такому випадку для відволікання та розваги електорату можуть знадобитися й інші доводи. "З наближенням виборів все більше політичні прояви масовості будуть перебивати будь-який економічний сенс. І, звичайно, це завжди буде подаватися як боротьба за демократію, хоча насправді будь-якими демократичними нормами будуть нехтувати", - припускає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. Втім, для переведення передвиборчої риторики на політичні рейки у правлячого табору суперників більш ніж достатньо.
За великим рахунком, саме для опозиції зручним (і легкодоступним) інструментом залишаються програмні пункти "навколополітичного" характеру. Безумовно, критика "навколоекономічних" дій влади - практично обов'язковий елемент стратегії її опонентів, особливо, коли мова йде про таких віртуозів "проти-тактики", як вічно протиборчі комуністи. Але найчастіше в кампанії-2012 на перший план виходить не стільки битва платформ, скільки протиставлення позицій щодо базових животрепетних питань. Так, та ж об'єднана опозиція свою попередню програму будує на очікувано-стандартних соціально-економічних обіцянках, зате чимало уваги приділяє досить конкретизованій, хоч і складній для втілення політичній стратегії.
Протестна передвиборна діяльність опозиціонерів, ймовірно, багато в чому буде будуватися на тезі "Далі так жити не можна" в різних варіаціях: від "Україна - майже друга Білорусь" у виконанні Віктора Ющенка до "Потрібно негайно звільнити політв'язнів!" об'єднаної опозиції. За великим рахунком, ретельне вибудовування владної вертикалі, своєрідне розуміння шляхів розвитку країни, пробуксовування з зовнішньополітичними досягненнями як на європейському, так і російському фронтах, кримінальне переслідування видних опозиціонерів і недобра реальність зі свободою слова і протесту - кроки чинної влади надають її опонентам купу потенційно цікавих для протестного електорату аргументів. В силу цього "поляризована" кампанія "Хто не з нами - той проти нас" - спочатку здавалася чи не найбільш вірогідним сценарієм розвитку ситуації. Але можновладці додали протистоянню, що намічається, ще гостроти.
Як показала річна практика, мало не головним "електорально чутливим" передвиборчим мотивом виявилася болюча тема закону про мови та обставини його недоухвалення. "Партія регіонів використовувала цей законопроект для підняття свого рейтингу та мобілізації електорату", - заздалегідь попереджав про можливі наміри "регіоналів" голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. Судячи з їхніх слів, в ПР справді розраховують, що подібне "виконання своєї обіцянки" принесе їм 5-7 відсотків рейтингу. Експерти з такою позицією погоджуються не завжди. "Цей закон може дати якусь підтримку президенту в тому, що дасть підтримку його партії - ну буде там пару відсотків. А скільки втрачено через цей закон в Центральній і Західній Україні, скільки втрачено в перспективі на президентську кампанію - все це зараз рахуватиметься соціологами на замовлення адміністрації президента", - упевнений політолог Олександр Палій.
В опозиції, яка так і не змогла перешкодити скандальному голосуванню за "мовний" закон, "регіональний" хід конем часом сприймають як подарунок долі, адже мобілізаційна сила ініціативи ПР - зброя двосічна. "Спочатку вони протягнули бандитським методом закон про мови, потім отримали кілька ударів, від яких до цих пір не можуть оговтатися. Вони не очікували голодування і не очікували відставки Литвина. Тепер у них ситуація, м'яко кажучи, не дуже. А опозиція чи не вперше за останні два роки показала, що вона здатна отримувати хоч і невеликі, але все-таки перемоги. Якщо і далі так розвиватиметься ситуація, то на виборах це дасть плюси опозиції, а не владі", - припускає нардеп-"нунсівець" Тарас Стецьків.
Хвиля "антимовних" протестів показала: питання мовної політики, як і раніше, залишається в Україні одним з найбільш болючих і воно і справді здатне мотивувати поведінку виборців. Одначе тут багато чого залежить від того, яких саме виборців. "Українська опозиція піддалася на провокацію влади, підхопивши істерику навколо статусу російської мови, і продовжила рухатися в заданому порядку денному. У результаті виборці південного сходу України вкотре побачили опозиційних політиків в образі "націоналістів", які не можуть запропонувати вирішення актуальних проблем, на першому місці з яких - питання зайнятості та підвищення доходів", - вважає експерт Інституту Горшеніна Володимир Застава. Втім, подібного ж роду претензії, як і згадувалося вище, можна адресувати владі, яка пішла на радикалізацію думки непроросійських виборців для того, щоб порадувати свій ядерний електорат. Саме в цьому і криється небезпека політики, побудованої на протиставленні поляризованих позицій. Безумовно, настільки агресивне привнесення мовного мотиву у виборчу кампанію допомагає розподілити прихильників по лінії "Свій-чужий". Але найцікавіше запитання: який відсоток цих прихильників можна назвати "потенційними"? Загострення пристрастей а-ля "Останній бій - він найважчий" для українських виборів не нововведення. І подальша політизація проблемних тем - хороший стимул для відвідування дільниць відданими шанувальниками політсил. У першу чергу, таки відданими. Але чи допоможе радикалізація протистояння завоювати голоси тих більш ніж половини виборців, які так і не визначилися зі своїми уподобаннями? З чого повинна бути сплетена мобілізаційна "сітка", через яку не прослизне привабливий ресурс: з економічних обіцянок, обіцянок нового життя, мрій про громадянське суспільство і прозору роботу державної машини, європейських/проросійських перспектив... Або політики захоплено зосередяться на педалюванні гострих тем, в надії що саме вони дають в Україні путівку в парламентське життя?..
Ксенія Сокульська
За матеріалами: Подробности
Поділитися новиною
Також за темою
Чи буде уряд знижувати акциз чи ПДВ на пальне
Експерти розповіли, як вирішити проблему доріг в Україні
НБУ пояснив послаблення гривні на початку березня
Міносвіти розробило калькулятор для точного розрахунку зарплати вчителів — деталі
Бізнес закликає ВР ухвалити законопроєкт про надрокористування: про що йдеться
Найбідніші оплатять пальне для крутих авто? Чи виправить ситуацію новий кешбек (думка експерта)
