2294
Українська опозиція втратила інстинкт самозбереження
Українська опозиція несподівано розродилася ідеєю бойкоту майбутніх парламентських виборів. Ідея ця - безумовно здорова і корисна.
Дійсно, умови проведення виборів, м'яко кажучи, дуже пільгові для правлячого угруповання. Новий закон, який зараз розглядає Рада, критикують як українські, так і міжнародні експерти. Досвід попередніх - місцевих - виборів показав масштабні фальсифікації та використання горезвісного "адміністративного ресурсу".
У такій ситуації правильно організований бойкот - єдино розумне рішення. Бойкот, який підтримують усі хоч трохи значимі опозиціонери ясно демонструє нелегітимність влади. З шулерами не сідають грати за стіл - саме таке повідомлення дала б опозиція виборцям.
Мені можуть сказати, що про якості "донецької" влади і так всім відомо, і що ймовірний бойкот виборів нічого б не додав. Це не так. Бойкот створює "ефект хлопчика" з казки Ханса Крістіана Андерсена. Всі бачать, що король голий, але лише публічна заява робить особисте спостереження фактом суспільного життя, який більше не можна ігнорувати.
Нічого цього, на жаль, не станеться. Опозиція вкотре не пройшла випробування на політичну зрілість. У нашому випадку, Анатолій Гриценко був тією людиною, яка потопила розумну ідею. Він одразу заявив, що ідея бойкоту йому не подобається і що вона працює тільки на руку Віктору Януковичу. Таким чином, якщо Гриценко не одумається, опозиції доведеться брати участь у виборах.
Що це все означає і які наслідки може мати? Насправді, мова йде про те, чи зуміють політики, які становлять сьогодні так звану опозицію, вписатися в новий порядок денний. Він формується фактом повної непридатності нашої політичної машини до практичного життя. Ця "непридатність" настала вже давно, дзвіночки дзвенять ще, напевно, з 1998 року, а в 2004-му на Майдані вдарив справжній дзвін. Цікаво, що політична еліта його не почула, але так зазвичай і буває. Саме досвід "помаранчевої" влади показав, що справа не в тому, хто саме здійснює владу в даний час, а справа в системі, яка нікуди не годиться.
Таким чином, з 2004-го року центр прийняття рішень щодо майбутнього України перемістився з кабінетів "влади" на вулицю. Поки що ця вулиця не народила нічого продуктивного, але вона приречена на це самою логікою подій. Додамо, що зі свого боку "влада" докладає всіх зусиль, щоб саме вулиця вирішувала проблеми неадекватності політичної системи.
Якби опозиція змогла організувати бойкот, процес пройшов би швидше і безболісніше. Досвід і консерватизм "опозиційних" політиків були б дуже корисними в такій ситуації. У нашому ж випадку програють всі. Програють опозиціонери, які отримають свої жалюгідні місця, які ні на що не впливають, в Раді, що навряд чи просидить і до середини свого терміну, програє і суспільство, яке цілком може зірватися в безодню насильства та авторитаризму.
Володимир Золотoрьов
За матеріалами: Контракти
Поділитися новиною
