841
Чому світова економіка міцніша, ніж ви думаєте
— Світ
Останнє засідання міністрів фінансів з країн Великої двадцятки пройшло в Кернсі, Австралія, і на ньому знову взялася за справу “Ліга сутінків”. Прийнято вважати, що “система” – структури світового управління, починаючи від Всесвітньої торгової організації та Великої двадцятки до великих Центробанків – дуже пошкоджена і негайно потребує ремонту. Насправді, світовий економічний лад прекрасно функціонував з 2008 року. Дійсно, перший рік Великої рецесії був більш жорстким у порівнянні з першим роком Великої депресії. Але, незважаючи на початковий шок, система відреагувала несподівано швидко. У порівнянні з попередніми світовими спадами, викликаними фінансовою кризою, світова економіка добре відновилася. Кілька років тому рівні торгівлі та обсягу виробництва в більшості країн перевищили докризові рівні, а світова бідність продовжує стрімко знижуватися. Одним з ключових чинників цього відновлення, на відміну від 1930-х, стало те, що світова економіка зберегла колишні характеристики: торговельні бар’єри залишилися низькими, як і обмеження з прямих іноземних інвестицій, а транскордонні обміни продовжили розширюватися за допомогою Інтернету.
Як зазначили в McKinsey Global Institute, якщо не вбрати до уваги транскордонне фінансування, за своїм масштабом світові потоки коштів зараз можуть зрівнятися з докризовими рівнями. Мала місце навіть часткова модернізація ключових світових інститутів, викликана піднятим Великою двадцяткою питанням про реформування Міжнародного валютного фонду. Дійсно, стійкість ринків до геополітичного напруження в Україні або Південно-Китайському морі почала непокоїти деяких чиновників Федрезерву. За будь-якими розумним критеріям, багатосторонні інститути та уряди великих держав зробили те, що було необхідно для збереження відкритості світової економіки. Так звідки ж виникло це поширене, невірне відчуття того, що система вийшла з ладу? І тут ми натрапляємо на маленький, брудний секрет світових політиків: багато коментаторів з міжнародної політики не надто добре розбираються в економіці чи економічній політиці. Професіонали в галузі міжнародних відносин часто говорять про “високу політику” і “низьку політику”, і, як правило, відносять економічні питання до останньої категорії.
Це невігластво набуває особливого змісту, коли політичні коментатори намагаються писати про світову економіку. Само собою зрозуміло, що вони спираються на найдоступніші факти як на провідну зірку. Справедливості заради, варто зазначити, що деякі з найбільш очевидних даних дійсно припускали фрагментацію світового економічного ладу. Призупинення раунду переговорів СОТ в Досі, відверте безвихідне становище деяких самітів Б20 і патові ситуації в Раді Безпеки ООН здаються достатньою підставою для того, щоб оголосити, що поточний стан справ перебуває під загрозою – попри те, що факти, що лежать за межами новинних заголовків, спростовують цю думку. Розглянемо галас довкола “валютних воєн”. У 2010 році Федрезерв почав натякати на другий раунд кількісного ослаблення або QE2. Одним із політичних наслідків QE – покупок Федрезервом довгострокових фінансових активів – стало знецінення долара. Побоюючись бульбашок в цінах на внутрішні активи і висхідного тиску на власні валюти, викликаного різким припливом капіталу, багато лідерів економік, що розвиваються відкрито скаржилися на те, що бразильський мінфін, Гвідо Мантега, назвав “міжнародною валютною війною”.
У всьому різноманітті цього обману загубився той факт, що ані ринки, ані фінансові аналітики не були дуже стурбовані надмірною волатильністю валютних курсів або можливістю фактичної валютної війни. Після осені 2008 року волатильність валютних курсів поступово знижувалася до докризових рівнів. Ще однією універсальною причиною невірного колективного сприйняття служить ностальгія, яка трохи недоречна. Колишній радник з національної безпеки США, Брент Скоукрофт, коротко виклав посткризову популярну думку в 2012 році: “Повоєнні лідери заснували Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і загальні угоди з тарифів і торгівлі, щоб розробити правила гри. Проте, нова Б20 – всього лише слабке відображення колись видатного інституціонального будівництва “. І попередні спроби щодо створення світового ладу були частково марними. Кожен, хто знайомий з історією Бреттонвудських інститутів, знає, що на їхньому рахунку було стільки ж перемог, скільки і поразок. У порівнянні з минулим, чинний лад функціонував значно вище середнього показника.
Можливо, головним поясненням сили “Ліги сутінків” є їх місце розташування. Згідно з думкою аналітичного відділу британського журналу “Economist”, в період з 2008 по 2012 рік середній розмір річного ВВП економік ОЕСР становив 0.5%, у той час як середній розмір річного ВВП економік, що не входять в ОЕСР, становив 5.2%. Це має значення, оскільки аналіз міжнародного ладу і раніше фіксується на Заході. Загальне правило політології звучить так: економіка, яка зазнає труднощів, провокує велику недовіру до інститутів. Слабка економіка підкріплює думку про те, що система вийшла з ладу, і що тим, хто при владі, не можна довіряти. Таким чином, величезний скептицизм щодо всіх рівнів управління в економіках ОЕСР не дивує. Аналітики можуть спершу поглянути на їхні місцеві обставини, а потім зробити з них висновок для оцінки світових інститутів. Песимізм відносно повільного відновлення національних економік у розвиненому світі змушує аналітиків об’єднувати слабке внутрішнє і регіональне управління зі слабким світовим управлінням.
Однак першопричини внутрішньої економічної слабкості в Японії, США, Великобританії та Єврозоні по природі своїй не були глобальними. На початок кризи 2008 року японська економіка перебувала в стагнації вже майже два десятки років. Аналогічним чином, внутрішні політичні патові ситуації та політична невизначеність значно сповільнили процес відновлення США від Великої рецесії. Чи означає це стійкість системи з 2008 року, і вона зможе пережити наступну кризу? В теорії, так – багато реформ після 2008 року були розроблені для амортизації ударів, нанесених світовій економіці. Але, в міжнародних відносинах, невірне колективне сприйняття може створити власну реальність. Якщо критики продовжать наполягати на тому, що система вийшла з ладу, знавці витратять час і зусилля, намагаючись з’ясувати, як полагодити те, що не зламано. Крім того, вкрай складно виправити невірні уявлення, якщо вони встигають закріпитися. Особливо, якщо питання, що обговорюється, виходить за межі компетенції критика. Яка іронія! Єдине, що може перешкодити системі в її подальшій роботі – це невпевненість її видатних прихильників.
за матеріалами Project Syndicate
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
