1091
Китайці затопили себе самі
— Світ
Часті повені на річці Хуанхе викликані антропогенним фактором. Будівництво дамб не убезпечує населення від затоплень, а навпаки – провокує їх. До такого висновку прийшли вчені Університету Вашингтона в Сент-Луїсі в дослідженні, результати якого будуть опубліковані в Journal of Archaeological and Anthropological Sciences.
Річка Хуанхе завжди відігравала значну роль в історії Китаю. Як вважають вчені, саме басейн Хуанхе був одним з центрів зародження та становлення китайської цивілізації. На берегах річки були виявлені відразу кілька неолітичних культур, які сьогодні зводять до ханьців – етнічної групи сіно-тибетської мовної сім’ї, найбільшої народності КНР. Крім того, річка завжди була головним джерелом води для зрошення орних земель і донині залишається найважливішою транспортною артерією для всього Китаю. Разом з тим часті розливи річки Жовтої в давнину ставали причиною значних жертв і руйнувань, що дало Хуанхе прізвисько «Горе Китаю». За підрахунками географа Томаса Трегіра, за останні 3000 років річка широко розливалася більше 1500 разів і 26 разів змінювала русло. Сьогодні для захисту від повеней Хуанхе і її притоки оточені мережею дамб довжиною більше п’яти тисяч кілометрів.
Довгий час вчені вважали, що єдиною причиною частих розливів річки є нанос лесових відкладень. Частинки гірських осадових порід осідали на дні річки і з часом формували природні затори, які течія змушена була обходити. Цим пояснюється велика кількість приток річки, а також часта зміна її русла. Проте професор археології Університету Вашингтона в Сент-Луїсі Трістам Кіддер (Tristram R. Kidder) вважає, що одна з причин масштабних повеней криється в самих намаганнях людей протистояти природі. За його словами, розпочате стародавніми жителями Китаю ще 3000 років тому будівництво відвідних каналів і штучних дамб на Хуанхе могло призвести до зміни природного плину річки, що і спричинило ряд катастрофічних повеней.
Для підтвердження своєї гіпотези професор Кіддер спільно з групою китайського професора археології Лю Хайвана (Liu Haiwang) з Інституту археології та культури провінції Хенань провів дослідження шарів осадових порід уздовж русла Хуанхе. Особливу увагу було приділено зразкам з двох археологічних майданчиків в провінції Хенань: Саньянчжуан і Аньшан. Перший з майданчиків, виявлений в 2003 році, являє собою китайське поселення землеробів часів династії Хань (206 рік до нашої ери – 220 рік нашої ери). Загинуло воно приблизно 2000 років тому в результаті масштабної повені під час правління імператора Ван Мана.
У процесі розливу Хуанхе всі будівлі були поховані під шаром мулу, що забезпечило їх збереження і закріпило за поселенням прізвисько Китайська Помпея. Кіддер і Лю Хайван з 2004 року займалися археологічними розкопками в цій місцевості. Вчені змогли довести площу розкопу до 9 квадратних кілометрів. Тут були знайдені фрагменти черепиці з дахів, фундаменти з цегли, а також залишки доріг і безліч предметів побуту. «Ми буквально сидимо на золотій жилі археології, яка дійшла до нас абсолютно незайманою», – розповідає професор Кіддер. Майданчик Аньшан був відкритий лише в кінці 2012 року, тому серйозних розкопок на ньому поки ще не проводилося. Крім руїн будівель він містить залишки стародавньої дамби і ряду дренажних канав. За припущеннями археологів, вони були побудовані в епоху династії Чжоу (1046 – 256 роки до нашої ери).
На місці розташування обох майданчиків вчені проаналізували осадові відкладення за останні 10 тисяч років і дійшли висновку, що більше третини всіх шарів було нанесено за останні два тисячоліття. Таким чином, за словами дослідників, збільшення людської активності в регіоні і стало причиною подібного явища. Для підтвердження даної гіпотези зразки породи з кожного шару були вивчені на предмет обробки людиною, а також піддані радіовуглецевому аналізу для визначення часу їх залягання. «Ретельне дослідження порід допомогло вивчити структуру часток і зрозуміти, чи були зразки оброблені людиною чи ні», – розповідає доктор Кіддер. За його словами, за допомогою отриманих результатів аналізу та розкопок дослідники встановили, що перші дренажні споруди та дамби з’явилися на берегах Хуанхе ще 2900-2700 років тому. До початку нашої ери ланцюг дамб вже оперізував кілька сотень кілометрів прибережної зони вздовж течії. Як вважають дослідники, частина дамб була побудована в спробі уникнути ерозії прибережних грунтів, викликаних повсюдним розвитком землеробства.
Але найбільше здивування у дослідників викликав факт збільшення висоти споруди дамб з плином часу. Одна з перших виявлених археологами споруд мала всього 170 сантиметрів у висоту, але ті берегові вали в Аньшані, які відносяться до більш пізнього періоду, вже майже вдвічі вище. Це дозволило дослідникам висунути ще одну гіпотезу: масова споруда дамб не поліпшила ситуацію з повенями, а навпаки – погіршила її. Як вважає доктор Кіддер, дамби сповільнювали течію річки і приводили до збільшення відкладень на її дні. Це, в свою чергу, ставало причиною підйому рівня води в Хуанхе і ще більших по руйнівності повеней. «Вони змушували прибережних жителів будувати ще вищі дамби, і процес знову повторювався. Саме тому Хуанхе можна вважати не зовсім природною рікою», – ділиться спостереженнями Кіддер.
Більш того, дослідник стверджує, що саме вищеописане явище стало однією з головних причин краху імперії Синь, проголошеної колишнім регентом останнього імператора династії Західна Хань – Ван Маном. За словами вченого, Хуанхе представляла собою відносно спокійну річку, поки люди, які жили в середній частині басейну річки Жовтої, не зайнялися освоєнням і оранкою так званого лесового плато, утвореного наносами з пустелі Гобі і Цайдамской рівнини. Воно було легко схильне до масштабної ерозії. Близько 700 року до нашої ери відбулося остаточне освоєння плато, оскільки китайському населенню, яке все збільшувалося, були необхідні сільськогосподарські землі. Крім того, уряд всіляко сприяв освоєнню територій плато, бо прагнув убезпечити себе від набігів «варварів» з півдня. В цей же час повсюдне використання залізних знарядь праці підвищило ефективність сільськогосподарського виробництва і викликало масове знищення лісів, що призвело до ерозії прибережних грунтів і підвищення кількості лесу, що змивався течією в низини річки. Це, в свою чергу, стало причиною утворення річкових заторів та підвищення рівня води, що вилилося в більш часті і сильні повені, а також несподівані зміни русла.
Зрештою все це призвело до руйнівних повеней другого десятиліття нашої ери. Як вважають археологи, постраждала територія майже повністю становила родючі сільськогосподарські угіддя, тому їх затоплення завдало найжорстокішого удару по економіці країни. Крім того, за підрахунками вчених, щільність населення в затопленому регіоні становила 122 особи на квадратний кілометр, а це означає, що в зону лиха потрапило більше дев’яти з половиною мільйонів осіб. Саме постраждалі від повені регіони Шаньдунського півострова в майбутньому стали центром формування повстання «червонобрових», спрямованого проти імперії Синь і її правителя Ван Мана. Зрештою влада імператора-реформатора пала.
У всьому, що сталося професор Кіддер в першу чергу бачить застереження для людства: «Справа в тому, що люди змінили навколишнє середовище, і ці зміни вплинули на хід історії. Це сталося тоді і може трапиться знову», – застерігає науковець. «Було б помилкою думати, що ми можемо уникнути подібних катастроф сьогодні лише тому, що наш рівень технологій сильно зріс», – додає він.
Владислав Топорков
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
