203
Енергосистема Центральної Азії: від об'єднання до ізоляції і назад
— Енергетика
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) намагається розпочати діалог з водно-енергетичних питань в Центральній Азії. З цією метою в Душанбе створюється Центр енергетичної дипломатії. Структура обіцяє стати майданчиком для пошуку рішень існуючих проблем в регіоні. А їх тут достатньо, якщо судити за заявами, які прозвучали під час регіональної конференції з обміну досвідом у галузі енергетичної співпраці, що відбулася в Душанбе 17 червня.
Майданчик під дахом ОБСЄ
У 2015 році в Центральній Азії з’явиться Центр енергетичної дипломатії. Структура діятиме в Душанбе і фінансуватиметься ОБСЄ. Передбачається, що в роботі центру будуть брати участь всі республіки Центральної Азії. Як заявляють експерти, новий майданчик буде націлений на подолання розбіжностей між цими державами у водно-енергетичній сфері.
За оцінками аналітиків ПРООН, через неефективну взаємодію в цьому секторі в сукупності країни регіону щороку недоотримують близько двох мільярдів доларів. У разі налагодження співпраці, за прогнозами міжнародних спостерігачів, вигода від взаємодії може становити до 5 відсотків приросту ВВП від регіонального значення.
Зламане кільце і наслідки дезінтеграції
Ще чверть століття тому для багатьох жителів країн ЦА поняття “відсутність світла” було незнайоме. У регіоні діяла об’єднана енергосистема. Формула її роботи була проста. “Приміром, Таджикистан, що має надлишок електроенергії за рахунок гідроелектростанцій, влітку постачав нею сусідів. Взимку ж, коли рівень води в річках падав, і вироблення таджицьких ГЕС скорочувалося, партнери приходили на виручку Душанбе”, – розповідає представник таджицького енергохолдингу “Барки Таджик” Угулой Ходжаєва.
За її словами, навіть після розпаду СРСР за інерцією така конструкція проіснувала цілих 18 років. Але в 2009 році енергокільце урвалося. Через п’ять років у регіоні можна підрахувати наслідки енергетичної дезінтеграції. “Таджикистан шість місяців на рік живе за енергодефіциту. Економіка опиняється в умовах відсутності достатньої потужності і зовнішніх джерел отримання світла і тепла. Як результат – країна зазнає великих збитків”, – нарекла Ходжаєва.
Вона додає, що влітку у Таджикистану інша проблема – країна не знає, що робити з надлишками електроенергії. Вся справа у відсутності покупців. Лише цієї весни Таджикистан домовився з Киргизією про постачання електрики обсягом 600 мільйонів кВт/год до кінця року за ціною два центи за кіловат. “Ще близько 800 мільйонів країна експортує в Афганістан. Невикористаний залишок обсягом понад п’ять мільярдів кВт/год країна просто спустить, зробивши скиди води”, – зазначила Ходжаєва.
Чи можна знову об’єднатися?
На думку фахівців, відновлення об’єднаної енергосистеми вигідно не тільки Душанбе, а й іншим гравцям. Однак одного бажання експертів недостатньо. “Між енергетиками країн ЦА є солідарність. Все відновиться, якщо ухвалять рішення на політичному рівні”, – говорить незалежний аналітик Хаміджон Арифов.
Експерт у галузі інфраструктурних проектів в ЦА з Бішкека Кубат Рахімов гіпотетично допускає інший сценарій. Це варіант передбачає прихід в регіон стороннього гравця, який почне скуповувати енергетичні активи одразу декількох країн ЦА, включаючи генерацію і розподіл. “З одного боку, це дозволить зняти напруженість між сусідами. З іншого боку, вийти на формування єдиного і рентабельного оптового ринку в регіоні з урахуванням, в тому числі Афганістану”, – вважає Рахімов. І додає, що теоретично транснаціональними гравцями можуть виступити тут або Китай, або Росія.
Подолати синдром
Міжнародні експерти пояснюють ситуацію, коли сусідні країни не хочуть співпрацювати, синдромом пострадянського етапу розвитку незалежних республік ЦА. За словами голови бюро ОБСЄ в Таджикистані Маркуса Мюллера, система розподілу води та енергії в регіоні була вибудувана з урахуванням концепції спільної держави. Конструкція посипалася, щойно країни відокремилися і стали незалежними. “Кожен став розподіляти ресурси за своїми правилами, і ці правила не завжди збігалися з позицією сусідів”, – говорить Мюллер.
Він також вважає, що досягненню компромісів країнами ЦА перешкоджають політичні проблеми. Правда, не уточнює які саме. “Вміле керування водно-енергетичними ресурсами зблизило б держави. На базі центру дипломатії важливо буде не тільки говорити, а й пропонувати рішення, які б влаштували всіх”, – відзначає Мюллер.
Шлях до самодостатності
Центральноазіатські країни, як вважають спостерігачі, фактично розділилися на два табори. Так, Таджикистан і Киргизія, які не мають джерел вуглеводнів, прагнуть до енергетичної самодостатності шляхом запуску нових гідроенерговузлів.
Країни пониззя транскордонних річок бачать в цьому загрозу для власного сільського господарства, але разом з тим не пропонують ефективних рішень для подолання енергокризи взимку у сусідів.
“Вихід у різних варіаціях напрошується тільки один – відтворення єдиного водно-енергетичного балансу. Але для цього країни повинні стримати бажання переслідувати лише свої вузькі інтереси. Якщо Узбекистан і Казахстан проти будівництва великих ГЕС в країнах верхів’я, то вони могли б допомогти цим державам розвивати станції, що спалюють місцеве вугілля”, – вважає Рахімов.
Галім Фасхутдінов
За матеріалами: Deutsche Welle
Поділитися новиною
