666
Зупиніть машину Судного дня
— Світ
Схильна до кризи система вимагає вжиття заходів для мінімізації збитку в разі неминучості.
Капіталізм неминуче пов’язаний з фінансовими кризами? Чи повинен уряд рятувати систему в разі широкомасштабної кризи? У своїй книзі «Стрес-тест» Тімоті Гайтнер, президент Федерального резервного банку Нью-Йорка і міністр фінансів США під час кризи 2007-2009 рр., ствердно відповідає на обидва питання. Однак подібні відповіді також ставлять під сумнів законність ринкової економіки. Якщо капіталізм пов’язаний з кризами, то це досить погано. І ще гірше, якщо держава змушена рятувати тих, чиї безрозсудні вчинки і злочини призвели до краху, щоб захистити невинних. Гайтнер говорить не лише про повторення кризи, а й про те, що уряди повинні вжити рішучих заходів у відповідь. Єдиний спосіб зупинити кризу – усунути обставини, що призводять до паніки. Це означає, що уряд повинен більше позичати, більше витрачати і піддавати платників податків менш тривалим ризикам – «навіть якщо здається, що це призведе до винагороди некомпетентності та хабарництва, навіть якщо це підсилює відчуття безконтрольного, такого, що розкидається грошима, схибленого на програмах порятунку уряду». Це пряме висловлення непопулярної точки зору.
Шейла Бейр, голова Федеральної корпорації страхування вкладів під час кризи, висловила протилежну думку, стверджуючи, що якщо на Уолл-Стріт вважають, що уряд завжди буде оплачувати провальні угоди, уникнути нестабільності не вдасться. За її словами, обгрунтування, запропоноване Гайтнером для систем порятунку, має сенс лише в тому випадку, якщо допустити існування помилкової дилеми: «Що у нас був єдиний вибір – або нічого не робити, або вживати надмірні заходи, що ми і зробили». Думка про те, що капіталізм пов’язаний з кризами, звучить переконливо. Стабільність дестабілізує. Як вважає Гайтнер, людям властиво брати на себе ризики під час тривалого періоду процвітання. Так сталося і під час циклу використання позикових коштів, що передував кризі. Люди брали кредити не тому, що чекали на порятунок . Вони робили це в очікуванні прибутку.
Однак також існує, як я вважаю за краще це називати, «розумна безпечність» – той факт, що порятунок був можливий у разі сильного погіршення ситуації, безумовно, заспокоював кредиторів і тим самим підвищував ризик утворення дестабілізуючого кредитного пузиря. Після краху Lehman Brothers здавалося, що настає нова депресія. У відповідь міністри фінансів і центральні банки семи провідних високодохідних країн пообіцяли в жовтні 2008 р. «зробити рішучі дії і використовувати всі наявні засоби для підтримки системно значущих фінансових інститутів і запобігання їхнього краху». Вони зробили це, і це спрацювало. Паніка – якщо судити зі спреду між ставками за незабезпеченими міжбанківськими кредитами та очікуванням щодо майбутніх офіційних відсоткових ставок – зменшилася. Американська економіка почала стабілізуватися після скорочення протягом двох кварталів.
Гайтнер вважає, що адекватні дії для боротьби з кризою включають три елементи: масштабну монетарну і фіскальну підтримку; гарантії за зобов’язаннями системно значущих інститутів; і жорсткі стрес-тести. Якщо такому інституту не вдається залучити капітал, то його має забезпечити уряд. Умови часу – насамперед, обмежені юридичні повноваження американських (та інших) урядів – зробили майже неможливим впровадження більш адаптованого підходу. Вартість активів була настільки невизначена, банківські резерви настільки незначні, залежність від короткострокових позик з ненадійних джерел настільки поширена, а механізми вирішення проблем комплексних фінансових інститутів такі невідповідні, що в урядів не було ніяких розумних альтернатив. Вони просто не могли ризикувати економічними результатами в разі багаторівневого фінансового краху.
Також влада змушена була широко використовувати монетарні та фіскальні інструменти для обмеження довгострокового економічного збитку. Навіть при цьому витрати були величезні. У першому кварталі 2014 р. валовий внутрішній продукт США був на 17% нижче тренда 1950-2007 рр. Дійсно, капіталізм пов’язаний з кризами, і американський уряд правильно вчинив, проводячи інтервенції під час кризи. Ці висновки ставлять нас в безвихідне становище, при цьому наші долі безсумнівно пов’язані з машиною Судного дня. Дії, які багато хто вживає на вільних ринках, мабуть, говорять про те, що уряди не повинні посилювати регулювання фінансової системи, а наступного разу повинні просто відмовитися від порятунку. Програми порятунку такі непопулярні, що цей підхід навіть може бути випробуваний. Однак наслідки можуть бути катастрофічними.
Більш приваблива можливість – зробити систему набагато менш нестабільною і більш зручною для роботи під час кризи. Тут можливі такі варіанти: більш високі вимоги до капіталу будь-якого інституту, який може виявитися системно значущим, а також до довгострокової заборгованості, що дозволить знизити збитки під час кризи; скорочення податкових пільг для прийняття боргу; підвищення безпеки банківських вкладів за рахунок більш високих вимог до резервування; жорсткіший регулюючий нагляд за системою; і розширення можливостей для вирішення проблем комплексних фінансових інститутів у разі їхньої неплатоспроможності. Подібні заходи повинні зробити світ ближче до того, чого хоче пані Бейр. Можливо, помилки відіграли більш важливу роль в утворенні кризи, ніж моральні ризики. Проте, після порятунку моральні ризики продовжують існувати, перш за все, серед кредиторів системно значущих інститутів.
Гайтнер домагається більш жорсткого регулювання. Але він також пропонує ввести закон про ненавмисні наслідки. Чим безпечніша видима фінансова система, стверджує він, тим вища небезпека виникнення уразливості в більш непомітному місці, при цьому небезпека може бути навіть вища. Саме так, додає він, і було перед кризою, при цьому відбулося розширення «тіньової банківської системи». Отже, жорстке регулювання в підсумку може бути приречене на провал. Тепер потрібно остерігатися. Однак у нас є рішення. Інтервенціоністський підхід передбачає повний контроль фінансової системи, що розвивається, і впровадження вимог до капіталу, а також інших вимог у міру міграції ризику. Друге рішення – гарантувати, що основні фінансові інститути можуть пережити потрясіння на периферії. Третій етап – значне посилення вимог до прозорості для запобігання таких очевидних дурниць, як утворення величезних позабалансових позицій в найбільш важливих інститутах.
Куди нас це приведе? Ми повинні докласти набагато більше зусиль для зменшення схильності нашої фінансової системи до криз. У нас повинна бути можливість проводити інтервенції під час кризи, не вдаючись до складних програм порятунку, які потрібні були минулого разу. Як попереджає пан Гайтнер, ці зусилля можуть провалитися. Але я не бачу іншої альтернативи.
Мартін Вульф, The Financial Times
За матеріалами: forexpf.ru
Поділитися новиною
