1634
СПГ-проекти Литви та України: синхронний старт, але різний фініш
— Енергетика
Реалізація литовського і українського СПГ-проектів почалася одночасно. Через два з половиною роки країни мають кардинально різні проміжні результати, що свідчить про різні реальні цілі, завдання і зміст державної риторики. Восени 2011 р. пройшли тендери, за результатами яких Україна визначила компанію-розробника техніко-економічного обгрунтування (ТЕО) проекту (нею стала іспанська «Socoin»), а Литва, ступивши далі, визначила постачальника плавучого СПГ-терміналу (компанію Hoegh LNG з Норвегії). Подальше просування проектів також мало різні долі, результат яких був обумовлений різним рівнем державної підтримки, результати якої стають очевидними саме зараз – на «проміжному фініші».
Литовсько-корейські реалії СПГ-проекту
У 2013 р. рівень споживання газу в Литві становив 2,7 млрд.куб.м/рік, весь газ був імпортований з Росії. Литва залежить від зовнішніх поставок газу з РФ на 100%, власний видобуток – відсутній, проте з моменту здобуття незалежності країна будує плани диверсифікації поставок газу для потреб своєї економіки. Забезпечення надходжень газу з додаткових джерел планується за допомогою будівництва газопроводів (в першу чергу з Польщі), а також завдяки плавучій установці для зберігання і регазифікації (Floating Storage Regasification Unit, FSRU), простіше – «плавучого» СПГ-терміналу.
Реалізація проекту диверсифікації поставок газу в зрідженому вигляді морським транспортом, у форматі «плавучого» приймального СПГ-терміналу, передбачає створення в Литві в порту Клайпеда двох основних складових: 1) плавучого терміналу (сховища), який являє собою СПГ-танкер з установкою регазифікації на борту; 2) портової інфраструктури (причальні споруди, система газопроводів) для підключення танкера до розподільних газопроводів і подачі газу в газотранспортну систему країни.
«Плавучий» СПГ-термінал, на відміну від «наземного», забезпечує мобільність поставок, мінімальні терміни реалізації та інвестиції у створення необхідних об’єктів інфраструктури, проте має малу продуктивність – до 4 млрд.куб.м. Восени 2011 р. саме такий формат проекту обрала для себе Литва, потреби якої в газі становлять близько 3 млрд.куб.м/рік, а планомірність і успіхи його реалізації не можуть не вражати.
Будівництво плавучого терміналу, який є центральною частиною створюваної СПГ-інфраструктури в Клайпеді, здійснювалося на замовлення компанії Hoegh LNG і воно вже закінчене.
У період 18-19 лютого 2014 року проходить візит президента Литви Д.Грібаускайте до Південної Кореї, де вона взяла участь у церемонії спуску на воду плавучого терміналу. Церемонія пройшла 19 лютого 2014 р. на верфі Hyundai Heavy Industries в порту Ульсан. Тоді ж відбулося хрещення судна, якому було присвоєно ім’я «Independence».
Оренда плавучого терміналу коштуватиме литовській держкомпанії Klaipedos nafta, $689 млн. (близько 1,791 млрд. літів) за 10 років, судно буде надано в оренду у 2-й половині 2014 р. Підписаний в 2012 р. договір оренди передбачає, що компанія Hoegh LNG забезпечить управління та обслуговування (ремонт) плавучого сховища, а також право його викупу, після чого судно зможе експлуатуватися ще 30 років. Вартість берегової інфраструктури становитиме близько €200 млн. (690 млн. літів). Для порівняння, вартість будівництва українського наземного СПГ-терміналу, за розрахунками «Socoin», становитиме близько €856 млн.
13 січня 2014 р. Klaipėdos nafta отримала дозвіл на будівництво причалу для швартовки майбутнього газового терміналу. За угодою з Klaipėdos nafta, підрядник – компанія BMGS (Латвія) – повинна буде завершити роботи з будівництва причальних споруд в жовтні 2014 року. Відповідно до плану, термінал в Клайпеді розпочне роботу 3 грудня 2014 р.
Місткість танкера-сховища становить 170 тис.куб.м СПГ, що може забезпечити потужність терміналу «на виході» близько 1 млрд.куб.м/рік – на 1-му етапі експлуатації, а надалі максимальна потужність може досягти 2-3 млрд .куб.м/рік. Такий обсяг дозволить поки що частково, а в майбутньому повністю, забезпечити потреби Литви в газі, тим самим – скасувавши монопольне становище поставок російського газу.
Місткість танкера-сховища становить 170 тис.куб.м СПГ, що може забезпечити потужність терміналу «на виході» близько 1 млрд.куб.м/рік – на 1-му етапі експлуатації, а надалі максимальна потужність може досягти 2-3 млрд .куб.м/рік. Такий обсяг дозволить поки що частково, а в майбутньому повністю, забезпечити потреби Литви в газі, тим самим – скасувавши монопольне становище поставок російського газу.
Таким чином, вже в недалекому майбутньому Литва перестане залежати від поставок російського трубопровідного газу, проте Калінінградська область РФ залишиться залежною від транзиту газу територією Литви.
Український СПГ-проект «завис»?
У 2013 р. споживання газу в Україні становило 50,4 млрд.куб.м/рік, в т.ч. 21 млрд. – власний видобуток, 25,84 млрд. – імпорт з РФ, 1,99 млрд. – «імпорт» з Європи так пишуть…
Успіхи України в реалізації свого СПГ-проекту куди скромніші, оскільки від початку і донині він «спускається на гальмах», з огляду на реакцію Росії на подібну стихійну ініціативу. Плутаність цілей, а також пріоритет їх підпорядкування політичній доцільності, досі не дозволяють взяти верх актуальності, раціональності проекту, що має стратегічне значення для України.
Вперше, розроблений в 2001 р., проект припадав пилом на полиці до 2007 року. З тих пір, після «реанімації», обов’язкові стадії втілення проекту, безнадійно обтяжені бюрократичними процедурами, болісно проходили етап за етапом.
4 роки знадобилося на те, щоб визначити, хто ж буде реалізовувати СПГ-проект. Лише 17.12.2010 р. в Україні було створено ДП «Національний проект «LNG-термінал», на нього була покладена функція координатора, а керівництво довірили екс-голові Київського метрополітену.
Ще майже рік пішов на те, щоб визначити компанію-розробника ТЕО українського ЗПГ-проекту. 16.09.2011 р. компанія Socoin Ingenieria Y Construccion Industrial SLU (Іспанія) була визначена переможцем тендеру на розробку ТЕО. До березня 2012 р. компанія розробила ТЕО, яке передбачає наземне розміщення терміналу біля порту «Південний» (Одеська обл.) і лише «прикинула» витрати на створення плавучого терміналу (якраз такий і створює Литва).
Розпорядженням КМ № 603-р від 8.08.2012 р., було затверджено попереднє ТЕО українського ЗПГ-проекту, відповідно до якого введення в експлуатацію 1-ї черги (4,5 млрд.куб.м/рік) заплановано на 2015 рік, а на 2018 р. – виведення на повну потужність (10 млрд.куб.м/рік).
У листопаді 2012 р., українському СПГ-проекту був даний «оригінальний» старт – його почали з кінця, з будівництва з’єднувального газопроводу між терміналом і ГТС України. Мабуть, за задумом, даний захід мав виглядати пафосно і по-справжньому. За командою тодішнього Прем’єр-міністра М.Азарова фахівці «Укртрансгаз» на будівельному майданчику біля ГРС в Одеській області провели зварювання першого стику «газопроводу» (декількох секцій труб). Досі доля тих труб в південному степу залишається невідомою.
Неспішний, а часом авральний характер реалізації етапів проекту таки позначився на його репутації. Як незабаром з’ясувалося, Джорді Сарда Бонвен, який на церемонії зварювання стику замість компанії Gas Natural Fenosa (Іспанія) підписав з Україною угоду про співпрацю в будівництві СПГ-терміналу, не мав на те право і не перебував у трудових відносинах з іспанською компанією.
Громадськості стали відомі й припали до душі колишні захоплення підписанта – він був лижним інструктором. Цим і запам’ятався… Незабаром, після такого конфузу на державному рівні, 21.12.2012 р. Кабмін скасував надання в 2012 р. 2,3 млрд. грн. держгарантій для будівництва СПГ-терміналу.
Рік 2013 пройшов на хвилі риторики про незворотність планів України побудувати СПГ-термінал і організувати поставки цього ресурсу. Однак «сценарій» все ж довелося міняти по ходу п’єси, тому що подібний план не вписувався в політичний контекст.
У 2015 р. в Україні мали відбутися вибори президента, тому проект потрібно було реалізувати до цього терміну, тому що лише в такому випадку дане досягнення могло б піти в «актив» влади. Вихід було знайдено – надійшла пропозиція реалізувати технічне рішення в «економ варіанті» (малої потужності і в більш стислі терміни) – розрахувати і створити в рамках 1-ї черги «плавучий» СПГ-термінал, до чого, зрозуміло за окремі гроші, підключили польську компанію ILF Polska. Необхідні інвестиції для нього оцінювалися в €235 млн. Т.ч. тепер і розрахунки компанії Socoin лягли припадати пилом на полицю.
На догоду політичній важливості реалізації проекту у встановлені терміни спочатку закладалися нереальні терміни, які базувалися на блефі і маніпуляції цифрами. Так і з’являлися замітки в ЗМІ на теми: «Каськів планує орендувати плавучу платформу для LNG-терміналу за $60 млн./рік» (“ЛIГАБiзнесIнформ”, 25.03.2013); «Каськів обіцяє плавучий LNG-термінал до кінця 1-го півріччя 2014» (09.04.2013); «Перший СПГ Україна отримає в IV кварталі 2014», – обіцяв С.Євтушенко, керівник InvestUkraine, 17.05.2013).
Більш того, в 2013 р. в Україні з’явився ще один «проект». Нове керівництво державного ПАТ «Чорноморнафтогаз» (з 27.05.2013 – С.Головін) розглядає можливість будівництва СПГ-терміналу в західній частині Криму, неподалік від Євпаторії.
Загалом, все виглядало настільки правдоподібно, що в хід пішла «важка артилерія»: «Орендований LNG-термінал запустять влітку 2014», – заявляв В.Янукович (“Інтерфакс-Україна”, 25.09.2013).
Реаніматор проекту, екс-міністр, а нині в.о. віце-прем’єра Ю.Бойко у вересні 2013 р. повідомляв, що компанія Excelerate Energy надала Україні комерційну пропозицію по оренді плавучого LNG-терміналу, а через місяць в США він вже обговорював можливість поставок ЗПГ в Україну. Через півроку про долю пропозицій і результати нічого не відомо.
Реаніматор проекту, екс-міністр, а нині в.о. віце-прем’єра Ю.Бойко у вересні 2013 р. повідомляв, що компанія Excelerate Energy надала Україні комерційну пропозицію по оренді плавучого LNG-терміналу, а через місяць в США він вже обговорював можливість поставок ЗПГ в Україну. Через півроку про долю пропозицій і результати нічого не відомо.
Справедливо цінність усіх цих гасел можна оцінити лише зараз, порівнюючи поточний стан литовського і українського СПГ-проектів: проект в Клайпеді, за планом, стартує в грудні 2014 р., в той час як стадію, втім як і «формат», українського аналога визначити досі складно. Але є і хороші новини…
На початку лютого 2014 р. Головне управління Державного земельного агентства в Одеській області видало держпідприємству «Національний проект «LNG-термінал» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Під термінал передано 13,5 Га на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району в безпосередній близькості до порту «Південний» і Одеського припортового заводу.
Висновки для України – невтішні
Незважаючи на резонансність ідеї та амбітність планів за останні півтора року, Україна не добилася помітного просування СПГ-проекту. Більше того, все більше підтверджується чисто спекулятивний характер проекту, який спочатку був розрахований на те, щоб у переговорах з РФ щодо газового питання він міг би стати «козирем». Але це не спрацювало, тому що спочатку, не бачачи помітного прогресу, РФ всерйоз його не сприймала. Чого не скажеш про литовський проект, де незворотність його реалізації, підкріплена реальними діями, вже призвела до пом’якшення позиції РФ з розповсюдження дії енергопакету ЄС на «Газпром», а також стало можливим обговорення зниження ціни на газ, тому що до 2014 р. саме для Литви вона була найвищою серед країн ЄС (близько $540/тис.куб.м – у червні 2014 р., коли в Україні російський газ коштував $ 401,5/тис.куб.м з урахуванням знижки в $100).
Як бачимо, країни, дійсно зацікавлені в диверсифікації, не говорять багато, а реально роблять послідовні кроки для її досягнення. Реалізація хорошої ідеї, яка могла б дати реальну диверсифікацію та енергетичну безпеку України, знову відкладається на невизначений період…
Олександр Лактіонов, кандидат наук
Головний фахівець з дослідження енергетичних ринків компанії “Смарт Енерджі”
Головний фахівець з дослідження енергетичних ринків компанії “Смарт Енерджі”
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
