463
У прохолодній дружній атмосфері
— Енергетика
У 2014 році на російський «Газпром» очікує ціла серія переговорів з партнерами з країн колишнього СРСР. Від результату переговорів залежить, чи зміниться роль монополії в регіонах, які традиційно відносяться до сфери інтересів Росії. Із Середньої Азії «Газпром» активно витісняють китайці, з Прибалтики – європейці, а газові конфлікти з Україною давно вже вийшли за рамки економіки і стали частиною політики. При цьому хороша зовнішньоекономічна кон’юнктура може дати «Газпрому» простір для маневру, спрямованого на посилення своїх позицій в цих регіонах.
Для «Газпрому» 2014 рік розпочався дуже вдало. Сильні морози в Європі різко підняли ціну на позаконтрактний (спотовий) скраплений газ на світових біржах, який перевищив вартість контрактного газу, що поставляється російським гігантом трубопроводами. Це дозволить «Газпрому» більше не йти на знижки для споживачів – раніше вони тиснули на компанію, погрожуючи позовами до міжнародних арбітражів саме через те, що газпромівські ціни були вище спотових.
У 2013 році російський газовий монополіст був змушений надати знижки на газ через так звані «ретроспективні платежі» таким газовим компаніям, як французька GDF Suez, німецькі Wingas, E.ON і RWE, словацька SPP, турецька Botas, італійські Sinergie Italiane і Eni, австрійська Econgas, польська PGNiG, угорські Panrusgaz і Centrex Hungaria Rt, голландська GasTerra. Рано чи пізно справа повинна була дійти і до країн колишнього СРСР (йдеться саме про економічні, а не політичні знижки), але через морози споживачам палива найближчим часом, мабуть, доведеться платити більше.
27 січня ціна природного газу на Нью-Йоркській товарній біржі NYMEX досягла 5,32 долара за БТЕ (близько 28,26 кубічних метра). 24 січня вартість палива газу становила всього 4,93 долара за БТЕ. Щоправда, на початку лютого ціна на газ почала падати, але вже 4 лютого вона знову злетіла до 5,23 долара.
На руку російському газовому концерну грає і той факт, що на території колишнього СРСР так і не був побудований, незважаючи на плани, що широко обговорювалися владою, жоден термінал для прийому зрідженого газу (LNG-термінал). Про намір реалізувати такі проекти повідомляли в Литві і на Україні, а також в Азербайджані (для експорту палива), однак навряд чи ці термінали з’являться найближчими роками.
І все ж, навіть враховуючи зазначені чинники, не можна не визнати: за останні 10 років «Газпром» – колись монополіст на газовому ринку колишнього СРСР – серйозно втратив свої позиції, і 2014 році навряд чи стане поворотним пунктом, після якого вплив російського концерну на цьому ринку знову почне зростати.
Україна – клієнт номер один
У 2013 році Україна закупила у Росії газу набагато менше, ніж раніше: при плані в 25 мільярдів кубометрів у січні-листопаді минулого року обсяг експорту становив 23,7 мільярда кубометрів. При цьому в 2012 році Київ придбав у «Газпрому» майже 33 мільярди кубометрів палива.
Практично весь рік Київ вимагав від Москви нових знижок на газ, адже за підсумками 2013 року середня ціна на паливо, що була вище 410 доларів за тисячу кубометрів – і це навіть з урахуванням 100 доларів знижки, наданої Росії Україні за Харківськими угодами. Київ вдався до всього арсеналу тиску: від пошуку нових джерел постачань і початку розробки родовищ сланцевого газу до погроз зірвати експортні поставки палива до Європи через недостатню наповненість українських ПСГ природним газом.
У жовтні 2013 року «Газпром» для усунення цієї загрози був змушений надати українському олігархові Дмитру Фірташу, близькому до Віктора Януковича, кредит на закупівлю 5 мільярдів кубометрів російського газу за ціною 260 доларів за тисячу кубометрів. На ще більші поступки в «Газпромі» пішли в самому кінці року, коли після відмови Януковича підписати угоду про асоціацію України з ЄС Москва знизила ціну на весь газ, що поставляється Києву до 268,5 долара за тисячу кубометрів.
Одним з аргументів української сторони на користь суттєвого зниження цін була обіцянка Києва, в разі надання йому знижки, різко наростити обсяг закупівель російського газу – мовляв, «Газпром» отримає прибуток за рахунок обсягу поставок, а не ціни. Однак, судячи з заяв Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Київ збирається закупити в Росії максимум 30-35 мільярдів кубометрів. При закупівлі 30 мільярдів кубометрів газу за ціною 268 доларів економія України (читай: збитки «Газпрому») становитиме близько 4,2 мільярда доларів.
Явно не збирається українська сторона відмовлятися і від ідеї розробки родовищ сланцевого газу. Тепер уже колишній прем’єр-міністр України Микола Азаров заявляв, що навіть з урахуванням знижки від Росії в Києві зберігають інтерес до розробки сланцевого газу. «Ми не відмовимося від робіт, пов’язаних з видобуванням сланцевого газу. 268,5 доларів за тисячу кубометрів – це конкурентна для сланцевого газу ціна. Якби ціна була менша, наприклад, 160 доларів, виникли б питання», – сказав Азаров.
Угода між Україною і компанією Chevron про розподіл продукції на родовищі сланцевого газу на Олеській ділянці (на заході України) була підписана в листопаді 2013 року. За оцінками Києва, щорічний видобуток газу на ділянці становитиме 8-10 мільярдів кубометрів на рік (російські експерти цю цифру піддають сумніву). За словами міністра екології та природних ресурсів України Олега Проскурякова, перша розвідувальна свердловина на Олеському ділянці сланцевого газу буде закладена в третьому кварталі цього року.
Крім того, Україна планує в 2014 році розпочати спільно з компанією Shell розробку родовища сланцевого газу «Юзівське» в Харківській області (на території Ізюмського, Балаклійського та Барвінківського районів). Чи будуть реалізовані ці плани, незрозуміло: з самого початку переговорів Києва з Shell перспектива видобутку сланцевого газу на «Юзівському» викликала негативну реакцію Харківської облради. Тепер, у зв’язку з посиленням місцевої влади по всій Україні, харків’яни і зовсім можуть заблокувати проект, але від «Газпрому» ця частина внутрішньої політики України залежить мало.
Є й іще один фактор, що серйозно ускладнює відносини між «Газпромом» і Києвом – борг в 2,7 мільярда доларів за газ, спожитий українською стороною в 2013 році. Як Росія буде стягувати цей борг (на початку 2014 року перевищив вже три мільярди доларів), неясно, особливо за умов кризи інститутів центральної влади на Україні.
Дуже невисокі і шанси на те, що в 2014 році з мертвої точки зрушаться нескінченні (що йдуть з 2003 року!) переговори про створення газотранспортного консорціуму на базі ГТС України. Будь-який уряд України, який внесе такий договір на обговорення до Верховної Ради, буде негайно оголошений таким, що «продався Росії». При цьому обсяг транзиту російського газу через ГТС України постійно скорочується: якщо в 2011 році через неї було прокачано 104,2 мільярда кубометрів, то в 2012-му – 84,2 мільярда. У січні-серпні 2013 року транзит природного газу територією України до країн Європи і СНД скоротився до 54,4 мільярда кубометрів.
Поки що можна говорити, що знижка на газ від Росії призвела лише до одного позитивного для «Газпрому» ефекту: Київ відмовився від пошуку альтернативних джерел постачання газу. Про це свідчать дані операторів газотранспортних систем Угорщини та Польщі. Наприклад, за даними польської компанії PGNiG, в грудні 2013 року через Польщу на Україну пішло близько 23 мільйонів кубометрів газу, що майже вчетверо менше, ніж у листопаді. У грудні добові поставки газу становили від 0,3 до 1,4 мільйона кубометрів. Прокачування газу через польський коридор в грудні здійснювалося 25 днів з 31. Усього за підсумками 2013 року, Україна імпортувала за польським маршрутом близько 850 мільйонів кубометрів палива, а через Угорщину – 1,1 мільярда кубометрів.
Втрата Середньої Азії
Ще 10 років тому «Газпром» був практично монополістом із закупівлі середньоазіатського газу (відносно невеликі обсяги Туркменія поставляла до сусіднього Ірану). Здавалося, місцеві виробники вічно будуть продавати весь свій експортний газ Росії за системою газопроводів, побудованих за часів СРСР («Бухара – Урал» і «Середня Азія – Центр»), і «Газпром» виконуватиме свої контрактні зобов’язання з постачання вуглеводневого палива на Україну саме за рахунок реекспорту газу з Середньої Азії. Однак у 2009 році в процес втрутився інший потужний гравець – Пекін : саме тоді почалися поставки газу з Туркменії до Китаю. Вони стали здійснюватися за рахунок тих обсягів газу, які раніше йшли до Росії (за даними російської газової монополії, обсяг закупівель туркменського палива впав з 42,3 мільярда кубометрів у 2008 році до 10,7 мільярда в 2013-му).
Явно слідом за Ашхабадом збирається піти і Ташкент. За умовами контракту, укладеного «Газпромом» з Узбекистаном на закупівлю і транспортування газу в 2013-2015 роках, в 2013 році концерн мав придбати у азіатської країни тільки 7,5 мільярда кубометрів палива, тоді як станом на кінець 2012 року Ташкент поставив у РФ майже 8,7 мільярда “кубів”. З 2014 року Узбекистан, пославшись на аварію на газопроводі, зовсім припинив експорт природного газу до Росії. Паливо з цієї країни доставлялося «Газпрому» по 253 долари за тисячу кубометрів.
Офіційний Ташкент робить все, щоб «Газпром», який залишив Узбекистан після конфлікту з місцевою владою в 2007 році, повернувся в країну зі своїми грошима і технологіями. Але ніхто не надає гарантій російському концерну, що він зможе вивозити здобуте в Узбекистані паливо до Росії, адже Китай явно прагне законтрактувати весь центральноазіатський експортний газ «на корені».
Під ці експортні поставки і Ашхабад, і Ташкент вже отримали кредити на мільярди доларів (насамперед у товарній формі), і Пекін навряд чи допустить повернення «Газпрому» в Середню Азію в якості повноправного гравця.
Україна на рік головування в СНД своєю головною метою оголосила «повний запуск» зони вільної торгівлі (ЗВТ) у Співдружності, у тому числі можливість доступу українських імпортерів до ГТС Росії для прямого експорту природного газу і нафти з Середньої Азії (така практика існувала до січня 2009 року). Правда, виходить, що тут Київ обманює сам себе: по-перше, навряд чи Москва піде на такі поступки своєму настільки мінливому партнеру, по-друге, в середньоазіатських республіках зараз просто немає вільних обсягів природного газу.
Складне Закавказзя
У жовтні 2009 року в пошуках ресурсної бази для «Південного потоку» «Газпром» підписав довгостроковий контракт купівлі-продажу газу з Державною нафтовою компанією Азербайджану (ДНКАР). У 2010 році росіяни і зовсім запропонували викуповувати весь експортний газ у Азербайджану, але Баку тоді ухилився від настільки щільного співробітництва з російським монополістом, пославшись на те, що вільні обсяги палива в республіці можуть з’явитися тільки після запуску родовища «Шахденіз-2» на повну потужність (орієнтовно 2017-2018 роки).
В рамках підписаної угоди ДНКАР здійснювала експортні поставки газу до Росії, але ці поставки не можна назвати значними: у 2012 році було поставлено близько 1,8 мільярда кубометрів. У 2013 році, за попередньою оцінкою, експорт знизився на 31,5 відсотка – до 1,37-1,39 мільярда “кубів”.
З початку 2014 року експорт азербайджанського газу до Росії припинилося зовсім – Баку, як і Ташкент, пояснив це технічними причинами, однак тут були враховані і комерційні інтереси Азербайджану. У республіці явно не хочуть, щоб будь-які обсяги його газу використовувалися в поставках «Південного потоку», і, мабуть, «Газпрому» доведеться прийняти цю позицію.
За інформацією ДНКАР, природний газ з другої фази освоєння каспійського «Шахденіз-2» будуть отримувати Shell, Bulgargas, Gas Natural Fenosa, Greek DEPA, німецька E.ON, французька GDF Suez, а також італійські Hera Trading і Enel і швейцарська AXPO. Передбачається, що «Шахденіз-2» почне постачання з 2019 року – 16 мільярдів кубометрів підуть до Європи, з них шість мільярдів – до Туреччини. Росії в планах експортних поставок ДНКАР немає.
Крім того, у «Газпрому» з’явиться і російський конкурент в Азербайджані – «Роснафта». Вона й сама хоче увійти в проект «Шахденіз-2» через свого акціонера – британську BP.
Набагато продуктивніше складаються відносини «Газпрому» з Вірменією. 16 січня 2014 року голова енергетичного міністерства Вірменії Армен Мовсісян і керівник «Газпрому» Олексій Міллер підписали документ, який передбачає продаж решти 20 відсотків акцій компанії «АрмРосгазпром» російському енергогіганту. Російська сторона придбала цей пакет акцій за рахунок списання 156 мільйонів доларів з 300 мільйонів боргу Вірменії за російський газ. У грудні 2013 року, після офіційної заяви про готовність Єревана приєднатися до Митного союзу, «Газпром» заявив про зниження ціни на поставлений до Вірменії природний газ з 270 до 180 доларів за тисячу кубометрів (всього в 2013 році обсяг поставок російського газу до Вірменії становив трохи менше двох мільярдів «кубів»).
Грузія ще в середині минулого десятиліття відмовилася від імпорту російського газу, і зараз вуглеводневе паливо в країну поставляє Азербайджан за пільговою ціною 200 доларів за тисячу кубометрів. У травні 2013 року міністр енергетики Грузії Каха Каладзе не виключив можливості відновлення постачання російського газу, що викликало досить різку реакцію тодішнього президента Грузії Михайла Саакашвілі. Сьогодні Саакашвілі президентський пост вже не посідає, але навряд чи «Газпром» для повернення газового ринку Грузії готовий надати ціну, здатну конкурувати з запропонованими Азербайджаном пільговими умовами.
Удар з Північного Заходу
Прибалтика – не самий ємний газовий ринок на просторі колишнього СРСР, але вона стала полем прямого зіткнення інтересів ЄС і «Газпрому». У Литві та Естонії Євросоюз вимагає від російського концерну виконати умови так званого «третього енергопакету». Єдиний ринок газу країни – члени ЄС стали створювати з 1998 року, поступово впроваджуючи такі принципові для Брюсселя положення, як відділення бізнесу з постачання палива від бізнесу з його транспортування і обов’язковий доступ третіх сторін до газотранспортної інфраструктури.
Литва, явно під тиском ЄС, має намір розділити за цим принципом компанію Lietuvos dujos, в якій «Газпрому» належить майже 37 відсотків акцій. Вільнюс зобов’язав «Газпром» до жовтня 2014 року продати свою частку в литовському газовому концерні. У відповідь російський монополіст запропонував компроміс: він піде на надання знижки на газ в 20 відсотків, якщо Литва відкладе плани з реструктуризації Lietuvos dujos.
У Вільнюсі скаржаться, що за постачання в 2014 році 1,6 мільярда кубометрів російського газу йому доведеться заплатити найвищу ціну в ЄС – близько 560-570 доларів за тисячу «кубів». Влітку 2013 року литовські експерти заявили, що за 4 роки їх країна переплатила «Газпрому» близько мільярда доларів.
Чинний контракт між «Газпромом» і Lietuvos dujos від 2005 року минає наприкінці 2014-го. Але російський концерн явно не збирається йти на поступки до тієї пори, поки йому не будуть надані гарантії захисту його власності в Литві. Також Москва наполягає, що для отримання знижки на російський газ Вільнюс повинен надати зобов’язання з безперебійного транзиту енергоносіїв до Калінінграда (влітку 2013 року литовська влада пригрозила перекрити постачання газом цієї самої західної області Росії).
«Газпром» також має активи в Естонії: Eesti Gaas монополіст із транспортування та розподілу, а також продажу російського газу в прибалтійській державі. Акціонерами Eesti Gaas є «Газпром» (37 відсотків акцій), E.ON Ruhrgas AG (33,66 відсотка), Fortum (17,72 відсотка), Itera Latvija (9,85 відсотка) і міноритарії (1,75 відсотка). Як і у випадку з Литвою (щоправда, не настільки наполегливо), естонська влада домагається від «Газпрому» виконання вимог «третього енергопакету».
У 2011 році Латвія і Естонія, на відміну від Литви, змогли добитися від російської газової компанії 15-відсоткової знижки на паливо. У «Газпромі» не розкривають всю інформацію про ціни поставок для окремих країн, однак, за оцінками аналітиків, Латвія торік заплатила Росії за газ близько 570 мільйонів доларів, обсяг поставок становив 1,1 мільярда кубометрів. Таким чином, тисячі кубометрів палива коштували Ризі приблизно в 510 доларів. Вартість російського палива для Естонії в 2013 році була нижче приблизно на 20 відсотків, але у випадку «видавлювання» «Газпрому» з Eesti Gaas тарифи можуть дорости до рівня латвійських.
«Газпром» не приховує, що планує вийти на ринок розподілу газу всередині країн ЄС, і Прибалтика може стати тим полігоном, на якому концерн зможе «обкатати» алгоритм своїх дій в умовах «третього енергопакета» Євросоюзу, що все активніше застосовується.
Білорусія – територія стабільності
Мінськ зараз, мабуть, єдиний контрагент «Газпрому» в СНД, який не викликає у російського монополіста головного болю. Основних причин тут дві. По-перше, ГТС Білорусії зараз повністю знаходиться у власності «Газпрому», що дозволяє концерну здійснювати поставки газу до Європи, не озираючись на місцеву владу. У 2007 і 2011 роках концерн двома траншами викупив акції «Білтрансгазу». Останній був перейменований в «Газпром-трансгаз Білорусь». У 2013 році компанія поставила білорусам понад 20 мільярдів кубометрів палива; загальний обсяг транзиту російського газу до країн Європи і Калінінградської області становив 48,8 мільярда “кубів” (зростання на 12,61 відсотка порівняно з 2012 роком). По-друге, Мінськ закуповує російське паливо за пільговою ціною – 167 доларів за тисячу кубометрів (раніше називалася ціна в 175 доларів).
В силу політичної та економічної нестабільності на Україні і явної протидії ЄС планам будівництва «Південного потоку» в «Газпромі» розглядають Білорусію як найбільш вдалий коридор для збільшення експортних поставок до Європи. У зв’язку з цим ще кілька років тому з’явився проект газопроводу «Ямал-Європа-2» з проектною потужністю в 15 мільярдів кубометрів газу і можливістю її збільшення. Однак цей проект наштовхнувся на серйозну протидію Польщі, територією якої також повинен був пройти новий трубопровід. Ще в 2013 році президент Польщі Броніслав Коморовський запевнив президента України Віктора Януковича, що польська влада не братиме участі у газових проектах Росії, що створюють загрозу інтересам Києва.
Тим часом, «Газпром» не відмовляється від планів реалізувати другу чергу «Ямал-Європа» до 2018-2019 року. За попередніми підрахунками, будівництво нової гілки газопроводу коштуватиме приблизно в 5 мільярдів доларів. Поки що «білоруський коридор» дозволяє Газпрому в тій чи іншій мірі нівелювати загрози, що виникають для експорту російського газу до Європи через наростання політичної та економічної нестабільності на Україні.
У 2014 році ситуація на зовнішніх ринках (насамперед у Західній Європі) буде складатися вигідно для російського газового монополіста: на тлі пожвавлення в економіці ЄС доведеться закуповувати більше палива. Це створить для «Газпрому» часовий і фінансовий ресурс для посилення своїх позицій на газовому ринку СНД. Все питання в тому, чи зможе він цим ресурсом скористатися.
Інокентій Адясов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
Також за темою
Українцям дозволили заряджатися на «Новій пошті»: що не можна брати
Україна домовилась з Польщею про збільшення потужностей для імпорту газу
Які прилади не можна залишати увімкненими в розетку на ніч
У Китаї запрацювала найбільша у світі електростанція на стисненому повітрі
Танкери тіньового флоту росії отримали попередження від 14 країн Європи
Як обрати зарядну станцію — основні критерії
