715
Дотації в український вуглепром: користь і шкода
— Енергетика
За останні п’ять років держава виділила вугільній галузі більш ніж 60 млрд грн. У 2014-му планується “допомогти” вуглепрому ще на 13 млрд грн мінімум. Чи можуть українські шахти обійтися без держпідтримки?
На покриття збитків українського державного вуглепрому виділяються величезні гроші. Тільки за останні три роки з казни на це пішло 37,8 млрд грн, або понад $4,7 млрд за курсом НБУ. Наступного року Кабінет міністрів пропонує видати держшахтам іще 13,3 млрд грн. (близько $1,7 млрд). Кому на користь така грандіозна фінансова підтримка сектора?
Дотаційний фактор
До завершення нинішнього року на балансі держави перебувало 107 підприємств вуглепрому. За десять місяців 2013-го, за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості (Міненерговугілля), їхні збитки від реалізації продукції становили 12,36 млрд грн. Це перевищує показник за аналогічний період минулого року (АППГ) на 32% і на часткове покриття збитків Держвуглепрому з бюджету в зазначений період було направлено 11,13 млрд грн. Держдотації для галузі, в економічному відношенні, спрямовані на одне – компенсувати різницю між відпускною ціною на вугілля і фактичною собівартістю його видобутку.
Середньорічна ціна на тонну видобутого держпідприємствами вугілля в 2013-му становитиме близько 500 грн. У 2010-2011 роках вона дорівнювала 625 грн/тонна, а в 2012-му держшахти продавали своє вугілля за 564 грн за тонну. А от інші цифри. За січень-жовтень 2013 р. усереднена собівартість видобутку однієї товарної тонни в державній частині сектора досягла 1357 грн, більш ніж на 11% перевищивши показник за ті ж місяці 2012 року. Для порівняння: на приватних вугільних підприємствах – наприклад, шахтах ДТЕК Ріната Ахметова – в нинішньому році собівартість видобутого вугілля в середньому не дотягла і до 460 грн/тонна.
Регулярні компенсації з казни дозволяють державним шахтам нівелювати різницю між витратами на видобуток і ціною продажу вугілля. Але конкурувати на рівних з бізнесом вони все одно не в змозі, вказують експерти Delo.UA.
“Приватні структури, такі як ДТЕК, можуть дозволити собі спалювати вугілля (для виробництва електроенергії – Ред.) в рамках вертикально-інтегрованої структури. Державні активи змушені задовольнятися тендерними закупівлями, в яких не завжди мають шанси на виграш за низької якості сировини”, – підкреслює Юхим Звягільський, народний депутат і почесний президент Шахти ім. Засядька, яка контролюється організацією орендарів.
“Всі більш-менш пристойні шахти вже викуплені приватними інвесторами. На балансі держави залишилися або застарілі підприємства, або активи з невеликими запасами вугілля невисокої якості (у вигляді підвищеного рівня вмісту золи і сірки – Ред.)”, – у свою чергу, відзначає співголова фонду енергетичних стратегій Дмитро Марунич.
Директорський бонус
Експерт упевнений, що системні дотації в галузь особливої економічної ролі не грають – українські держшахти продовжують скорочувати видобуток. Статистика Міненерговугілля за 11 місяців 2013 р. підтверджує його слова: державні підприємства скоротили видобуток на 3,6%, порівняно з АППГ, видавши на-гора 21,88 млн тонн сировини. Це становить трохи понад 28% від загального видобутку вугільної продукції в Україні в даний період.
Прямої кореляції між обсягами виробництва і торбою держдотацій, при цьому, зовсім не спостерігається, продовжує Марунич. Собівартість видобутку щороку збільшується, а ціни на вугілля на світовому ринку падають. Так, за даними Bloomberg New Energy, в нинішньому місяці вартість тонни якісного енерговугілля становить близько $80, тоді як у лютому – близько $100.
Голова Незалежної профспілки гірників Михайло Волинець каже, що директорам держшахт вигідно декларувати збитки для отримання грошової підтримки. “Бюджет фінансує переважно захищені статті, а багатокапітальні витрати переносяться на майбутнє”, – розповідає він. Внаслідок цього, утворюється ситуація, коли на шахті часто не можуть відремонтувати необхідне обладнання або зміцнити виробки, що, відповідно, позначається на рентабельності підприємства.
“Як не сумно, без державних [фінансових] вливань шахти не протримаються”, – нарікає Волинець.
Державний підхід
Влада, однак, також незадоволена ситуацією. Ще восени 2012 року Юрій Бойко, на той час міністр енергетики та вугільної промисловості, а нині – віце-прем’єр, вказував на порочність практики дотування вуглепрому. “Гроші на розвиток шахт із держбюджету надходять, а от результатів ефективної роботи немає”, – визнавав він.
У чому вихід? На думку недержавних експертів, прийнятним рішенням може бути закриття збиткових шахт. Вище керівництво держави, що цікаво, цього теж не заперечує.
Програма економічних реформ на 2010-2014 роки президента Януковича, приготувала для Держвуглепрому великі зміни. Більш-менш привабливі активи підуть у приватні руки, а нерентабельні і застарілі, дійсно, мають бути закриті. На сайті Міненерговугілля представлений список з 66 об’єктів сектора, визначених для приватизації в 2012-2014 роках. Жоден з них так і не був проданий. Останню спробу підготувати до приватизації 45 галузевих активів у Фонді держмайна зробили у вересні поточного року. Поки що без успіху.
Закриття нерентабельних держшахт обумовлюється окремою статтею державних витрат. Останні кілька років у фінплані країни для цього навіть передбачена спеціальна стаття – “на реструктуризацію та ліквідацію”. У проекті Держбюджету-2014 в ній прописано виділення 943,1 млн грн (трохи більше $118 млн) для 86 збиткових підприємств і низки інших об’єктів галузі. Але є один важливий нюанс. Закриття однієї шахти, за оцінками аналітиків, вимагає близько 100-200 млн грн; зазначених коштів явно недостатньо для цих цілей.
“Доцільніше частину грошей, що виділяються на компенсацію різниці між собівартістю видобутку і ціною реалізації вугілля, перенести саме на “закриваючу” статтю”, – розмірковує Дмитро Марунич. Але гроші на підтримку збиткових держшахт виділятися будуть все одно, переконаний він. Напередодні президентських виборів влада навряд чи піде на звільнення тисяч шахтарів. (На держпідприємствах галузі, за даними Міненерговугілля, зайнято більше 145 тис. осіб). “Чекати глобальних змін у секторі слід не раніше 2015 року”, – прогнозує співрозмовник Delo.UA.
Профіцит вугілля і… персоналу?
А от у профспілковому середовищі передрікають старт масштабних звільнень вже з початку 2014-го.
Михайло Волинець обгрунтовує свій песимістичний сценарій тим, що зниження видобутку вугілля і зростання його профіциту в країні можуть негативним чином позначитися на галузі вже в першому кварталі наступного року. “Якщо рівень профіциту перевищить 7 млн тонн без урахування залишків на складах теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, це може спричинити закриття 30% державних підприємств”, – стверджує він.
Восени 2013-го вугільний профіцит в Україні, за інформацією профільного міністерства, перевищував 5 млн тонн. Враховуючи спад у вітчизняному виробництві та споживанні електроенергії (за даними Держстату, за 11 місяців 2013 р. становив 2,2% і 2,4% до АППГ відповідно), ця цифра наступного року, справді, може зрости.
У президентській програмі задекларована і перекваліфікація шахтарів, що зараз чиновниками, в принципі, замовчується. Може і навмисно. Як би цей напрямок ближче до 2015-го не став одним з основних у заграваннях влади з електоратом.
Любоміра Ремажевська
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
