699
Розширювальне поняття самооборони
— Світ
Уряд Японії схвалив стратегію національної безпеки, яка передбачає збільшення витрат на збройні сили та підвищення військової самодостатності. Країна, що з 1947 року дотримувалася пацифістських поглядів, запланувала переоснащення збройних сил, створення нових військових підрозділів та збільшення кількості частин, що стоять на постійному бойовому чергуванні. Це стало черговим цілком передбачуваним кроком до масштабної мілітаризації Японії, що почалася в 2006 році, коли в країні з’явилося міністерство оборони, а її традиційні Сили самооборони отримали статус військової організації.
2 вересня 1945 року Японія, для якої участь у Другій світовій війні обернулася значними людськими і фінансовими втратами, підписала акт про капітуляцію. Іще через два роки влада країни схвалила дев’яту статтю конституції, яка зробила Японію пацифістською державою. Зокрема, з 1947 року японська конституція забороняла країні брати участь у будь-яких військових конфліктах і мати власну регулярну армію. При цьому мінімальні збройні формування на території Японії зберігалися, але використовувалися переважно в гуманітарних операціях усередині країни. Їхнім завданням проголошувалося забезпечення безпеки.
З середини 2000-х років влада Японії, мабуть, зрозуміла, що світ змінився: загострилися не врегульовані з кінця Другої світової війни територіальні суперечки між Токіо і сусідами, Китай став нарощувати свою військову міць, Північна Корея запустила власну ракетно-ядерну програму. Під впливом цих факторів у 2006 році був схвалений закон, який надав Силам самооборони Японії статус регулярної військової організації і заснував міністерство оборони. Після цього країна поступово почала озброюватися, оголосивши про розробку перспективного винищувача п’ятого покоління ATD-X Shinshin, бойового літака шостого покоління, а також про плани будівництва вертольотоносців і купівлі винищувачів F-35 Lightning II.
Наступним кроком стало пом’якшення тотальної заборони на експорт військових технологій, що офіційно діяла з 1967 року. На папері не дозволялося поставляти військові технології лише країнам з комуністичним режимом, учасникам міжнародних військових конфліктів і державам, щодо яких діють санкції ООН. Фактично ж заборона була повною. У 2010 році її пом’якшили: поставляти військову продукцію тепер можна всім, окрім комуністів і воюючих країн. При цьому японським компаніям дозволено створювати спільні підприємства з американцями і європейцями.
У середині грудня 2013 року уряд Японії прийняв короткострокову стратегію національної безпеки на 2014-2018 роки та довгострокову програму розвитку збройних сил на десятиліття. За документом, основною загрозою для Японії на сьогодні є спроби Китаю «силою змінити статус-кво у Східно-Китайському і Південно-Китайському морях, а також в інших регіонах». Менш небезпечними названі територіальні суперечки з Південною Кореєю і ракетно-ядерна програма Північної Кореї. При цьому кінцевою метою програми фактично проголошується підвищення самодостатності Сил самооборони Японії.
Про свою військову стратегію Японія оголосила незабаром після погіршення відносин з Пекіном. Наприкінці листопада Китай ввів в дію нову зону ідентифікації протиповітряної оборони в Східно-Китайському морі, яка на передньому краї перетинається з відповідними зонами Японії і Південної Кореї. Відповідно до вимог Китаю, всі літаки в цій зоні зобов’язані повідомляти про свій план польоту. У разі недотримання правил китайська сторона може здійснювати їх перехоплення. Токіо відмовився дотримуватися китайські вимоги, оскільки в зону ідентифікації потрапили спірні території, включаючи острови Сенкаку.
Досі в питаннях національної безпеки і територіальної недоторканності Японія покладалася на США, з якими в 1960 році підписала договір про захист. За умовами цієї угоди, США зобов’язані захищати японську територію від нападу з боку інших країн. Для цього в Японії на постійній основі дислоковані 50 тисяч американських військовослужбовців і 7-й флот США, в зону відповідальності якого входять західна частина Тихого океану і східна частина Індійського. До речі, хоча договір забороняє США брати участь в територіальних суперечках Японії з сусідами, Білий дім упевнений, що острови Сенкаку, на які претендує Китай, під американський захист підпадають.
Загалом стратегія національної безпеки Японії затвердила рішення про закупівлю та виробництві нової військової техніки, раніше прийняті урядом і міністерством оборони. Серед нових положень можна назвати лише офіційне перерахування регіональних загроз для країни, п’ятивідсоткове збільшення військових витрат в найближчі п’ять років і плани щодо створення нових військових підрозділів та концентрації військ і техніки на південно-західних територіях, включаючи острови Сенкаку. Протягом найближчих п’яти років (починаючи з 2014 року) Японія витратить на збройні сили 24,7 трильйона ієн, або близько 240 мільярдів доларів.
На кошти збільшеного оборонного бюджету японська влада має намір придбати американські стратегічні безпілотні літальні апарати RQ-4 Global Hawk і розвідувальні літаки з великою дальністю польоту. Ця техніка буде використовуватися для проведення розвідки переважно в Східно-Китайському морі. За час дії стратегії національної безпеки Повітряні сили самооборони Японії повинні отримати 28 нових винищувачів F-35, усього ж країна планує придбати 42 літаки такого типу. Крім того, міністерство оборони країни має намір модернізувати чотири літаки дальнього радіолокаційного виявлення та управління E-767.
В рамках нової стратегії планується також збільшити на дві одиниці число есмінців з бойовою інформаційно-керуючою системою Aegis з протиракетами SM-3. Парк підводних човнів має бути збільшений з нинішніх 16 субмарин до 22, а кількість основних бойових танків, навпаки, зменшиться з 740 до 300 одиниць. Кошти, зекономлені внаслідок списання техніки, планується витратити на зміцнення системи протиракетної оборони і закупівлю колісних високомобільних бойових машин, включаючи 50 одиниць десантних амфібійних.
З 2014 року в Японії почнеться розробка нової системи управління вогнем, а також радіолокаційної станції, здатної виявляти малопомітні літаки на великій відстані. Ці радари доповнять модернізовану систему повітряного контролю Японії і використовуватимуться в першу чергу для виявлення китайської авіаційної техніки, в тому числі перспективних винищувачів типу J-20. Нарешті, повинні бути закуплені 17 американських конвертопланів MV-22 Osprey, які стануть на озброєння нових військових підрозділів. Останні планується сформувати за аналогією з американським Корпусом морської піхоти.
Половина японських збройних сил має стати мобільною, щоб війська можна було перекидати в будь-який заданий район протягом найкоротшого часу. Більша ж частина існуючих підрозділів, яким належить перекидання на південно-східні території, буде переведена в режим підвищеної бойової готовності.
Уряд Японії пообіцяв і надалі розширювати військовий експорт, ще більше пом’якшуючи діючу заборону. Завдяки цьому країна зможе брати участь у закордонних високотехнологічних оборонних проектах і поповнювати державний бюджет за рахунок закордонних поставок військової продукції.
За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), на сьогодні Японія посідає п’яте місце в світі за розміром військових витрат. Так, за підсумками 2012 року військові витрати США становили 682,5 мільярда доларів, Китаю – 166,1 мільярда, Росії – 90,7 мільярда, Великобританії – 60,8 мільярда, Японії – 59,3 мільярда. З 2014 року Японія може переміститися в цьому рейтингу на один рядок вгору, а ще через кілька років – навіть увійти до трійки лідерів. Всі передумови для цього є: зі слів прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе, уряд може розширити поняття самооборони, включивши в нього недоторканність територій союзників.
У розширене поняття самооборони Токіо включить, зокрема, перехоплення північнокорейських балістичних ракет, випущених по американській території. Цей проект, який безсумнівно вимагатиме подальшого збільшення військових витрат, планується розглянути в 2014 році. За ним можуть піти й інші програми і стратегії, які в кінцевому рахунку призведуть Японію до необхідності якщо й не скасувати, то значно скоригувати дев’яту статтю своєї конституції.
Василь Сичов
За матеріалами: Лента.РУ
Поділитися новиною
