12978
Україну перетворюють на Африку
Курс на тісне економічне партнерство з китайськими машинобудівниками став одним з найбільш помітних напрямків у зовнішній торговельній політиці команди Віктора Януковича. Поступово стає очевидно, що, кажучи про 10-мільярдний торговельний оборот (у 2010 р. він склав $6 млрд.), президент мав на увазі саме збільшення від’ємного сальдо торгівлі з цією країною за рахунок лавиноподібного зростання імпорту, а не про те, що Україна створить нові можливості для продажу в Китай своїх товарів. Причому давно стало зрозуміло, що споживчий сегмент - уже далеко не мета номер один виробників з Піднебесної, їхня економіка, яка активно розвивається, вимагає нових ринків збуту промислової продукції - техніки, машин та обладнання. І якщо досі в Україні ці ніші певною мірою вдавалося зберігати вітчизняним виробникам, то тепер шансів зберегти за собою внутрішній ринок у них все менше.
Тільки за останні півроку чиновники підписали низку інвестиційних угод з компаніями з КНР, які дали зелене світло вступу останніх на вотчину місцевих промисловців. Так, у квітні українська влада домовилася про участь Експортно-імпортного банку Китаю у виділенні фінансування на суму $2 млрд. для будівництва залізничної гілки "Повітряного експресу", яка має з'єднати Київ з аеропортом "Бориспіль", і Великої окружної дороги навколо столиці. При цьому український уряд видав держгарантії лише на $372 млн., що дає підстави припустити наявність особливого інтересу в цій угоді з боку китайців. Швидше за все, решта суми буде видана не живими грошима, а технікою та обладнанням, тим більше що дорожньо-будівельні фірми КНР до цього неодноразово висловлювали своє бажання взяти участь у будівництві цих об'єктів. Зрозуміло, немає нічого крамольного в залученні як таких інвестицій з Китаю, правда, важливою умовою участі в подібних масштабних проектах зазвичай, навпаки, є по можливості максимальна локалізація, залучення певної частки місцевих ресурсів та засобів виробництва.
Несподіваними стали угоди з китайськими компаніями про будівництво гідро- і парогазових електростанцій в Україні. Перший проект передбачає співпрацю в будівництві ГЕС з китайською Sinohydro Corporation, другий - будівництво ПГЕС в м. Щолкіно в Криму. Як повідомили в Міненерговугілля, в ПГЕС в Щолкіно китайська національна машинобудівна корпорація Sinomach за підтримки Ексімбанку Китаю інвестує $1,5 млрд., і ця сума, кажуть у міністерстві, включає постачання підстанцій і високовольтних ліній. При цьому українські машинобудівники є відомими у світі виробниками парогазових установок і обладнання для електростанцій, досвід і технології у яких, до речі, китайські виробники свого часу і перейняли.
Від слів до діла уряд переходить і у відкритті для китайських компаній українського ринку гірничо-шахтного обладнання. Скоро перший транш із кредиту на $1,03 млрд. отримає державна "Шахта ім. Д. Мельникова" (входить до складу ДП "Лисичанськвугілля"). Ті $85 млн., які отримає шахта, Державний банк розвитку КНР виділяє в рамках програми з технічного переозброєння українських гірничодобувних підприємств. В угоді закріплено умову: проводити модернізацію шахт буде китайська сторона.
Цілком можливо, що наступною угодою з Китаєм за відпрацьованою схемою - надання пільгового кредиту за умови допуску на український ринок своїх технологій - стане поставка залізничної техніки. Принаймні днями "Укрзалізниця" вже заявила, що "китайські компанії - лідери транспортного машинобудування - готові представити свою техніку" (мова йде про електровози, які залізниця збирається закупити на $2,5 млрд.). І, що вже закономірно, "китайські партнери також висловили готовність до обговорення пропозицій щодо джерел фінансування продукції".
Схоже, китайці усвідомили, що останній аргумент став безпрограшним в українських реаліях. Разом з тим політика з імпорту дешевих технологій саме в тих галузях, де більш доречними були б заходи з імпортозаміщення, що остаточно позбавляє Україну шансів змінити структуру експорту і звільнитися від клейма "сировинної держави". В геополітичному векторі Китаю ми зараз займаємо приблизно те ж місце, що й країни Африки: видавати пільгові кредити африканським урядам в обмін на доступ до мінеральних ресурсів та участь китайських компаній в інфраструктурних проектах КНР почала ще 10 років тому. Мета досягнута: за цей час товарооборот між Китаєм і Африкою зріс більш ніж в 20 разів - до $120 млрд. Однак конкурентних виробництв на Чорному континенті як не було, так і немає.
Як правило, способи залучення інвестицій на пропонованих умовах Китаєм практикують країни, які не мають власної промислової та машинобудівної індустрії. При цьому держави з власним виробничим потенціалом, зокрема, Італія, Іспанія, Греція, незважаючи на проблеми з бюджетним дефіцитом, не поспішають йти на таку співпрацю з китайськими інвесторами і підтримують внутрішніх виробників.
За матеріалами: Экономические Известия
Поділитися новиною
