234
Сергій Сорокунський: аграрна справа у воєнний час
— Аграрний ринок
Сьогодні не те що
працювати, а просто жити в Херсоні - щоденний ризик та випробування. І
більшість українців які тут не живуть і не мають звʼязку з Херсоном навіть уявити
не можуть, що то таке — життя в прифронтовому місті. Безперечно, краще ніж під
окупацією, але дуже небезпечно та морально тяжко.
Це засипати та
просипатись під звуки сирен щодня, пересуватись по місту постійно обертаючись
та прислуховуючись чи нічого не летить.
Це жити з розумінням того
що вчора прилетіло в сусідній будинок, а завтра може прилетіти у твій. Це коли
зранку біля кавʼярні обговорюють, куди вночі прилетіло та що зруйнувало.
Звичайно від обстрілів
страждає вся Україна, і важко назвати місто, де нема руйнувань. Але у віддалений
від лінії фронту містах зазвичай тривоги оголошують наперед.
В Херсоні трохи інакше:
ти чуєш вибухи, потім чуєш сирену, то му що по Херсону стріляють всім підряд —
артилерія, танки, РСЗО, авіабомби, і це не можливо попередити, бо через
близькість до лінії фронту долітає все це за кілька хвилин.
Підприємницька та взагалі
будь-яка господарська діяльність це постійна хода по тонкому лезу.
Сієш під обстрілами,
збираєш під обстрілами, продати можеш тільки нижче собівартості, покладеш в
склад і молишся кожен день, щоб не прилетіло нічого. І це в умовах, коли
підприємство вже було пограбовано рашистами (частину техніки вкрадено, частину
зламано), поля забруднені снарядами та значний час простояли під бурʼянами. Нам
також не вистачає кадрів: більшість робітників виїхала, рятуючи свої сімʼї.
І це все — лише вершина
айсберга. Перед аграріями наразі постає низка інших проблем, деякі з них
обговорюються в пресі (як-от дорога логістика, обмеження щодо вивозу
агропродукції з України). Інші виклики, на мою думку, отримують недостатньо ані
медійної уваги, ані дій задля їхнього вирішення. Це, зокрема:
— Відсутність цін на агроринку. Більшість видів агропродукції взагалі
неможливо продати без збитку для себе, як наслідок — фермери або взагалі не
продають, тримають все на складах до кращих часів, або відмовляються від нових
посівів (це особливо стосується пшениці, кукурудзи, овочевих та ягідних
культур).
— Дороге банківське фінансування. І в цілому — незначне бажання
банків кредитувати бізнес. Банківському сектору України вигідніше вкладати
кошти в державні облігації та депозитні сертифікати НБУ — так менше ризиків.
Тактика зрозуміла, але для фермерів — небезпечна.
- Проблема декриміналізації раніше окупованих регіонів України.
Рашисти грабували нас самі та привчали до цього тих, хто їм співчував. Додайте
до цього низький рівень життя, особисті проблеми, що нав’язала війна, — і маємо
результат: шахрайство, крадіжки, пограбування зі зброєю та без. Це проблема, і
вона ніяк не вирішується наразі.
Як працювати фермеру у згаданих умовах?
Зважаючи на вище вказані
проблеми Планом «Б», на мою думку, може бути декілька стратегічних напрямків
розвитку економіки:
1. Переорієнтація на
глибинне перероблення сировини всередині країни, що дасть нові робочі місця, більшу
додану вартість. Та, своєю чергою, знизить навантаження на порти та елеватори.
Проте тягне за собою вагомі інвестиції в мільйони, десятки та сотні мільйонів
доларів.
2. Планування виробництва
й експорту орієнтуючись на запити наших європейських партнерів. Виробляти треба
те, чого потребує світовий ринок, а не те, що в нас вдається.
3. Стимуляція розвитку
підприємництва в Україні. Оптимізація та спрощення податкової системи. Іншими
словами, платити податки та здавати звіти має бути так само просто, як
зареєструватись в «Дії». Треба заохочувати людей ставати підприємцями та
платити податки, працювати чесно, та бути свідомими, а не залякувати,
погрожувати.
4. Оптимізація всіх
процесів виробництва. Це те, що зробити майже неможливо в нинішніх умовах. Яка оптимізація,
коли сьогодні поляки перекривають рух автотранспорту, провокуючи у бізнесу
колосальні простої, а завтра — щось десь прилетіло і немає світла тиждень?
Втім, покращувати свою роботу — єдине, що залишається. Дивлячись на жертви та
зусилля наших воїнів ми просто не маємо права бути слабкими, тому що ми їх тил
— економічний тил. Ми забезпечуємо армію, допомагаємо, підтримуємо, донатимо,
платимо податки, купуємо все, що необхідно для фронту.
Сергій
Сорокунський, власник агрокомпанії «Сапфір Агро»
За матеріалами: Finance.ua
Поділитися новиною
