612
Звичайнісіньке зло
— Особисті фінанси
Дилема одного з найбільш легальних пороків — у тому, що і підрахувати непрямі збитки від зловживання алкоголем нереально, і вводити «сухий закон» безглуздо
Щорічно у світі помирають від різних форм наркозалежності та передозування наркотиками 200 тис. осіб (дані управління ООН з наркотиків і злочинності), а від зловживання алкоголем і викликаних ним захворювань — 2,5 млн. осіб (дані Всесвітньої організації охорони здоров’я). Втім, ці цифри говорять тільки про причини смертності, а не про тривалість життя хворого. А це різні речі. Героїновий наркоман, наприклад, живе в середньому після початку вживання наркотику 6–7 років, «крокодиловий» (що вживає дезоморфін) — і того менше, а от алкоголік або побутовий п’яниця може дотягнути до солідного віку.
При цьому з одного боку, наркоманія вважається набагато більшим соціальним злом, ніж алкоголізм. З іншого — смертність від алкоголізму та його наслідків — лише верхівка айсберга.
НАУКА ЗНАЄ… НЕ ВСЕ
Підсумовуючи, побутове пияцтво й алкоголізм як хвороба — різні явища. І якщо алкоголіки ще хоч якось піддаються приблизному обліку, то масштаби пияцтва — лише в дуже далекому ступені наближення. При цьому потенційна соціальна шкідливість і тих, і інших практично не відрізняється.
Держава здатна точно підрахувати, яку ціну вона стягує з любителів алкоголю за право вживати спиртні напої. Державна монополія на виробництво спирту, акцизний збір, оплата ліцензії на торгівлю спиртним і його виробництво — прямі та суттєві доходи бюджету, а до 2015 року окремо існував збір на розвиток виноградарства і хмелярства. Крім того, як і будь-який інший вид діяльності, виробництво горілки та вина обкладається податком на прибуток, а зайняті у ньому особи — податками на доходи і соцвнесками. У підсумку, покупець пляшки горілки понад половину її вартості віддає державі.
Є й нюанс. Сам акцизний збір (плата за можливість вдаватися до пороку) спочатку і задумувався як економічний податок, який регулює споживання алкоголю. Логіка проста: підвищуємо збір — зменшуємо споживання. Але в Україні (і не тільки в ній) акциз втратив свою суть і перетворився на звичайний фіскальний збір (з ПДВ, покликаним уникати кризи надвиробництва, сталася та ж історія).
Та ось соціальні збитки від вживання спиртного підрахувати практичні нереально. Адже довелося б враховувати наслідки від всіх злочинів і правопорушень, скоєних під впливом алкоголю, негативний ефект від розлучень і неповних сімей, від вроджених захворювань, сирітства, ранньої втрати працездатності, і навіть від невиходу на роботу після свят і переглянутих у компанії товаришів по чарці футбольних матчів.
Щоб далеко не ходити за актуальними прикладами, відзначимо, що пияцтво виявилося настільки значущою проблемою в зоні проведення АТО, що на території Донецької та Луганської областей заборонили продавати алкоголь українським військовослужбовцям. Збиток від «синіх дивізій», як їх саркастично охрестили більш дисципліновані боєздатні частини, дійсно не піддається ніякому економічному обліку, коли на кону стоїть безпека держави та її громадян.
І ЗАБОРОНА НЕ ДОПОМОЖЕ
Перевірене часом правило «там, де порок не можна перемогти, його треба очолити» досить точно відображає ставлення держави до виробництва і торгівлі алкоголем.
Але і спроби «перемогти» були, щоправда, вони ніколи не закінчувалися успіхом. Антиалкогольна кампанія в СРСР, що отримала в народі назву «горбачовщини», провалилася.
Сухий закон, що діяв в США з 1920 по 1933 роки, дав ще більш гнітючі результати. Наприклад, кількість закладів, де можна було дістати нелегальне спиртне, в одному тільки штаті Нью-Йорк оцінювалася тоді в цифру від 30 до 100 тис. (для порівняння — зараз в цьому штаті всього 55 тис. закладів, що мають ліцензію на продаж спиртного). А нелегальне виробництво та продаж алкоголю були приречені на інтерес до цього бізнесу з боку організованої злочинності. За сьогоднішніми підрахунками, держбюджет США втратив за час дії сухого закону $11–40 млрд.
Можна сказати, що будь-яке суспільство (якщо тільки воно не зв’язане релігійними заборонами на вживання спиртного) змушене постійно шукати золоту середину між наслідками пияцтва та ціною на алкоголь. При цьому варто враховувати, що завищувати ціну до максимуму, намагаючись звести пияцтво до мінімуму безглуздо: самогон, підпільні цехи, і навіть одеколон із настойкою глоду прийдуть на зміну легальному продукту — а соціальна шкода від подібної винахідливості виявиться ще більшою.
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
