502
Довгий шлях до Європи: як Україна реформує енергосектор
— Енергетика
Минув рік з часу, коли Україна остаточно зробила вибір на користь реформ, які наблизять її до Європейського Союзу. У червні 2014 була підписана економічна частина угоди про асоціацію, має на увазі перенесення європейських правил гри в українські реалії та на український енергетичний ринок в тому числі. При цьому хоч Україна і є членом Європейського енергетичного співтовариства, даний сектор досі залишається одним з найбільш вразливих питань реформування національної економіки.
Швидше гальмо, ніж газ
Введення нових правил гри на енергетичному ринку України перебуває на підготовчій стадії. Вже розроблено ряд законопроектів, які відповідають європейському законодавству.
Серед найбільш важливих питань енергетичної реформи – реорганізація “Нафтогазу”, прозорий доступ інвесторів до ГТС, установка єдиної оптової ціни на газ для всіх споживачів, відхід від логіки перехресного субсидування на ринках газу та електроенергетики. Частина цих пунктів стала основою Коаліційної угоди.
Хоча, як показав досвід роботи щодо Закону про ринок газу, прийнятого в 2010 році, який теж відповідав європейському законодавству, головне – реалізація нових правил гри. Цю точку зору підтримує президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар. За його словами, в Україні є тенденція до маскування старих схем європейською “обгорткою”. “Ключова проблема для реформування енергетичного сектору – відсутність політичної волі з боку влади, щоб змусити грати за новими загальними правилами всіх гравців”, – розповідає Михайло Гончар.
Головною проблемою є затягування процесу. Це помітно вже на законодавчому рівні. Заклики прем’єр-міністра прийняти закон про ринок газу до кінця 2015 року наштовхують на думки про можливу тривалість вирішення питання.
“У нас не імплементований Третій енергопакет, хоча, за вимогами Енергетичного співтовариства це потрібно було зробити ще до 1 січня поточного (2015 – ред.) року. Відповідно, не прийняті необхідні законопроекти, які змінюють правила гри на ринку газу та електроенергетики”, – зазначає екс-керівник Управління по зв’язках з громадськістю “Нафтогазу” Валентин Землянський.
Йдеться насамперед про законопроект “Про ринок природного газу”, який передбачає лібералізацію його роботи в Україні – подібні спроби робилися вже давно, проте останнім часом спостерігаються зворотні тенденції; особливо цьому сприяють вказівки уряду промисловим споживачам купувати газ тільки у НАК “Нафтогаз”.
В енергетичній сфері вже більше року діє Закон “Про основи функціонування ринку електричної енергії України”. Згідно з цим законом, Україна вже у 2017 році повинна перейти на нові умови функціонування енергоринку. Готуватися до цього треба вже зараз – з 1 січня 2015 планувалося скасувати всі пільгові тарифи на електроенергію. Але і в цьому напрямку зміни поки не спостерігаються.
Газ, електроенергія чи вугілля?
Лідером у питанні реформування в минулому році стала газова галузь. Саме в цій сфері відбулися найбільш істотні зміни в питаннях прозорості, боротьби з монополізмом. У 2014 році ГТС України стала прозорою з точки зору європейських стандартів. У травні Україна приєдналася до європейської Платформи руху і запасів газу в газосховищах. Тепер дані за обсягами природного газу у всіх підземних газосховищах у відкритому доступі, а значить, Росії буде складніше маніпулювати питанням “сумнівності” руху газу територією України.
Доказом того, що в газовому секторі є певні успіхи, можна вважати $150 млн, виділених ЄБРР на модернізацію газотранспортного сектору.
Однак, на думку експертів, далеко не кожний час підходить для зміни правил гри в секторі. У питанні реорганізації нафтогазової галузі Михайло Гончар зазначає, що не варто діяти прямо зараз, у зимовий період, коли Україна зіткнулася з дефіцитом енергоресурсів. Українські ПСГ заповнені на третину обсягів. “Якщо реорганізація почнеться в кінці опалювального сезону – навесні, нічого драматичного не станеться”, – додає Михайло Гончар.
У вугільному і електроенергетичному секторі ситуація складніша. В електроенергетиці досі немає чіткого закону, який би визначив напрямки реформування сектору енергетики. Є помітний монополізм вугільно-енергетичної групи Ріната Ахметова, яка володіє 3 з 5 генкомпаній у сфері теплової енергетики, діючи “на порозі” антимонопольного законодавства. Про це прямо заявив міністр енергетики Володимир Демчишин, звинувативши компанію в непрозорості при подачі документів до Національної комісії з регулювання електроенергії. Крім того, Демчишин озвучив кілька цифр, пов’язаних з роботою “Київенерго”. За його словами, компанія недоплатила в ринок 180 млн гривень за 2014 рік, і лише 16 млн гривень заборгували споживачі самої компанії. Міністр зазначив, що компанія наполягає на збільшенні тарифів, але не збирається розкривати структуру собівартості вугілля.
У нафтовому секторі теж відчутно домінування, але вже під знаком групи Ігоря Коломойського; бізнесмен робив кілька спроб регулювати ринок за допомогою зупинки роботи найбільшої в Україні мережі заправок, частина з яких діє під брендом “Укрнафти”, акції якої він ділить з державною НАК “Нафтогаз”.
Мінімізувати такий вплив обіцяє прем’єр Арсеній Яценюк. Він закликав депутатів підкоригувати закон 13 січня про кворум, що дозволить змінити керівництво “Укрнафти”. Якщо цього не станеться, група “Приват”, якій належить 42% акцій компанії, продовжить блокувати рішення щодо зміни керівництва “Укрнафти”.
Європейський рецепт
Європейський Союз наполягає на тому, що нові джерела отримання енергоресурсів – шлях до енергетичної незалежності. Це дозволить зменшити вплив “Газпрому”, який донедавна був практично монопольним постачальником; ситуація змінилася лише в 2012 році. Для демонополізації сектора можна використовувати як свої ресурси, так і нові напрямки імпорту.
Стратегія Петра Порошенка обіцяє до 2020 року зменшити залежність від Росії до 30%, і це цілком відповідає європейським очікуванням. Хоча реверс – не найнадійніша схема газової незалежності, завдяки йому в енергетичній сфері вже намічаються успіхи. Реверсні поставки в обсязі 5,1 млрд кубометрів заповнювали українські газосховища російським газом з Європи в 2014 році, а на 2015 існує домовленість з європейськими партнерами про їх збільшення. Так, словацький оператор газотранспортної системи Eustream заявив про готовність поставити Україну в 2015 році 11,5 млрд кубометрів газу. Про можливості зростання прокачування ресурсу заявила і Польща.
Крім прив’язки до імпорту нафти через її низьку видобутку в країні, є ще імпортозалежна сфера нафтопродуктів, а також поставки ядерного палива, за якими Україна в більшості покладається на Росію. До хвороб “залежності” додався ще й вугільний дефіцит. Після появи так званих “ДНР” та “ЛНР”, на сході багато шахт виявилися на непідконтрольною України території. У тому числі і шахти, де видобувається вугілля марок “А” і “Т”. Наслідком цього стало значне скорочення видобутку і поставок антрацитні сировини на теплоелектростанції. У підсумку цей ресурс України також повинна імпортувати, переважно з Росії – дефіцит необхідних потужностей у портах не дозволяє везти сировину з інших країн морським шляхом. Втім, і тут не обійшлося без проблем – Росія із завидною регулярністю блокує перетин вагонів з сировиною кордону, і заяви про відкриття імпорту вугілля змінювалися інформацією про блокування поставок.
Не менш важливим, ніж пошук нових джерел поставок, є енергозбереження. У цьому впевнений президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер: “Висока вартість енергетичних ресурсів має навчити українців їх економити”. Питання вирівнювання ціни на енергоносії для населення і для промисловості є важливою складовою реформ. На цьому наполягає і МВФ. Аналітики галузі вважають, що зараз сприятлива ситуація для втілення таких непопулярних заходів в життя. Ціна на нафту, за оцінками експертів, найближчі два роки буде залишатися на порядок нижче, ніж рік тому. А ціна на газ для України, згідно з контрактом з “Газпромом”, залежить від середньозваженої ціни на нафту за дев’ять місяців. Крім того, жоден міжнародний інститут не вимагає від України стрибкоподібного збільшення ціни.
“Паралельно, уряд повинен думати, як зменшити споживання політично чутливих енергоресурсів. Таким завжди був газ, а тепер став і вугілля, так як основні ресурси опинилися на окупованій території. Є завдання здійснювати перехід на газо- і вуглезаміщення”, – розповідає Михайло Гончар. Він зазначає можливість використання біомаси замість політично чутливих енергоносіїв.
В українського керівництва є розуміння реформ, які потрібно проводити в енергетичній сфері. Але перший рік спроб показав повільність, а іноді – недостатність політичної волі до змін. Війна стала офіційним приводом для цього зволікання.
Стаття написана в рамках проекту MyMedia.
Олексій Коваленко
За матеріалами: Діло
Поділитися новиною
