476
Самоврядування: розмір має значення
— Казна та Політика
Найбільш стисло і точно суть самоврядування сформулював один з найавторитетніших в історії світової громадської думки авторів, французький державний діяч та історик Алексіс де Токвіль. У своїй виданій ще в 1845 році книзі «Демократія в Америці», він написав: «У громаді, як, втім, і всюди, народ є джерелом влади в суспільстві, однак більш безпосередньо, ніж в громаді, він ніде не здійснює свою владу». Краще, мабуть, і не скажеш.
Однак, як показав досвід місцевого самоврядування в різних країнах, втілення цієї тези на практиці впирається в дві головні проблеми. Перша – рівень компетенцій місцевих органів самоврядування, і, відповідно, поділ повноважень між центральною і місцевою владою. Другий – розмір території та величина населення, що проживає на ній, достатні для того, щоб місцева громада могла претендувати на створення власного органу самоврядування.
Україні, як і всім колишнім радянським республікам, тут не пощастило – країна отримала в спадок від СРСР жорстко централізовану систему державного управління, в якій кінцевій територіальній одиниці, району, надавалося мінімум прав. Але це ще півбіди, оскільки проблема поділу компетенцій між різними рівнями влади актуальна навіть у країнах, що вважаються зразками демократії. Біда в тому, що місцева влада не могла і не може вирішити проблеми свого району навіть в межах своєї компетенції, так як райони для цього занадто великі. У великих індустріальних містах України в одному районі живуть до декількох сотень тисяч людей, фактично – населення цілого європейського міста. Не дивно, що для більшості українців поняття «місцеве самоврядування» є поняттям абстрактним.
Між тим, в Європі місцеві громади користуються куди більшим авторитетом. Звичайно, вони займаються передусім проблемами місцевого значення. Наприклад, у Німеччині до компетенції громад відносяться постачання населення всіма видами комунальних послуг, будівництво та утримання місцевих доріг, лікувальних і освітніх установ, оновлення та утримання місцевого транспорту і т.д. У Франції, як і в інших країнах, самостійність місцевих громад (комун) обмежується контролем з боку представників центральної влади – наприклад, префект або супрефект може призупинити рішення муніципальної ради комуни, якщо визнає, що воно суперечить французьким законам. А в Швейцарії повноваження місцевих громад визначаються кантонами, в які вони входять, і тому можуть варіюватися у різних кантонах від досить серйозних до чисто номінальних. Але – важлива деталь – щоб отримати жадане для багатьох мешканців інших країн швейцарське громадянство, потрібно бути членом громади, а питання про прийняття в такі вирішується саме місцевою владою. Крім того, кар’єра швейцарського політика обов’язково починається в його громаді, поступово переходячи від неї на кантональний, а потім на конфедеративний рівень.
При цьому більше половини швейцарських місцевих громад (не плутати з розмірами населеного пункту!) Налічує до 1000 жителів. Зараз у Швейцарії з населенням близько восьми мільйонів налічується 2900 громад, тобто в середньому менше трьох тисяч осіб на громаду. З одного боку, це викликає тенденцію до об’єднання кількох громад в одну, що, втім, вирішується, знову ж, не на загальнодержавному, а на кантональному рівні. З іншого – ця тенденція викликає заперечення, тому що більш багаті громади, природно, не хочуть об’єднуватися з біднішими.
Тенденція до укрупнення громад є і в інших країнах Європи. Питання, однак, у тому, до яких параметрах прагне ця тенденція. Так, у Німеччині сьогодні існує близько 10000 муніципальних утворень, з яких планується залишити тільки 7000. (На початку 70-х ця цифра дорівнювала 24 тисячам). Однак і в цьому випадку середній розмір громади у 80-мільйонній країні буде трохи перевищувати 10 тисяч чоловік.
Такі розміри місцевих територіальних об’єднань дозволяють говорити про місцеве самоврядування не тільки в теоретичному, але і в суто практичному сенсі. Нехай і не в таких масштабах як у Швейцарії, де в більшості громад всі знають місцевий «уряд» в обличчя. Але – достатніх для того, щоб пересічний громадянин відчував себе не об’єктом анонімної машини управління, а суб’єктом, здатним безпосередньо впливати на стан справ у своїй місцевій громаді.
Петро Кожин
За матеріалами: Коментарі
Поділитися новиною
